Чи є у світі така сила?

  Кожного дня нас, як нарід,  принижують, позбавляють власної думки та розуміння того, що з нами поробляють. Як це робиться? Щляхів багато і по всіх іде наступ на нашу свідомість. Це і споювання (горілка,пиво, енергетики), це і привчання до табаку, це підконтрольні можновладція схеми наркоторгівлі. А куди нас ведуть підвласні америкосам та олігархам газетки та програми, чого вартий тільки один шустер... А от ще один спосіб культурного отупління мас - навязування музики на незрозумілій мові (це ще винахід Гебельсовської команди). А наскільки ефективно працює метод  викревлення історичного минулого ми вже можемо судити по хитанням істориків від комуністів до націоналістів. А чим не є ефективними такі  методи притуплення свідомості та активності людей , як економічний  (штучні хвилі криз), як подання неповної інформації (підручники на американський кшкалт, новини про суцільні катастрофи, фільми з насиллям та порнухою), як стравлювання людей різних регіонів та віросповідань...

 Питання, винесене у заголовок,  ще два роки тому назад поставив   Андрій Прилоус на шпальтах УП  (http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/18/6205834/  ), але і надалі воно актуальне. Я постараюсь у блозі переопубліковувати його думки і надалі, бо дійсно находжу в них відповіді на небайдужі для мене питання.

 

"Я втрачаю дар мови, коли бачу, що всяка людська діяльність зводиться до задоволення своїх потреб, які у свою чергу мають одну ціль – продовжити наше жалюгідне існування".

 

Йоганн Вольфганг фон Ґете, "Страждання юного Вертера"

 

На початку 90-х, в атмосфері ще не зовсім явного та зрозумілого дерибану незалежної України й ще не зовсім втрачених надій на її світле майбутнє, якось у розмові із друзями хтось висловив зауваження, що, мовляв, тепер уже скоро для нашого народу й для всієї країни настане незворотне покращення життя.

 

Я уточнив: "Не менше ніж через два десятки років". І то при умові, що на державному рівні буде проведено кваліфікований та об'єктивний системний аналіз економічної та соціальної ситуації, будуть розроблені стратегічні й тактичні цілі, прийнята надійна економічна модель, а також повинні бути визначені сили, засоби та виконавці цих завдань. При цьому сама людина має бути поставлена як ціль і засіб розвитку суспільства й країни в цілому, і повинна свідомо та зацікавлено брати участь у такому будівництві.

 

Тобто, при розумному, логічному, науково обґрунтованому цілеспрямованому розвитку.

 

Через декілька років, уже при президентстві Леоніда Кучми, мене жартома запитали: "Ну, скільки там років із твоїх двадцяти залишилося до нашого загального щастя?" На що довелося нагадати у відповідь, що необхідною умовою "незворотного покращення життя" повинне бути його науково обґрунтоване свідоме цілеспрямоване будівництво.

 

А до такого будівництва в нас поки що ніхто не тільки не приступав, але й не збирався того робити.

 

Отож, весь той час ті "мінімальні двадцять років" так і залишалися цнотливо недоторканними.

 

З тих часів залишилися афористичні характеристики того, що відбувалося тоді в Україні, такі собі старі прислів'я на новий лад:

 

"Діждалися пори, що покотились ми з гори".

 

"У нас те сталося, чого інші народи боялися".

 

"Тоді для нас добре життя блисне, як рак свисне".

 

"На владу сподівався, без штанів зостався".

 

"Нехай тому трясця, кому таке життя – щастя".

 

"Чи є в світі така сила, щоб нас в люди вивести зуміла?"

 

Головне, що турбувало тоді – це те, як швидко можновладці та підвладні їм ЗМІ пристосувалися до того перехідного, а по суті – кризового стану в країні та почали видавати його за нормальний. Попри розвал економіки, галопуючу інфляцію, "кравчучки", з якими доводилося вештатися по магазинах та ринках у пошуках чого-небудь їстівного. Людей "годували" нічого не вартими купонами, на які в магазинах нічого було купити.

 

А з телевізорів та радіо лунали бадьорі звуки якихось новітніх примітивних конкурсів, виступів штучно веселих та бездарних артистів і різних, в основному сумнівної якості, а часто й просто халтурних новоявлених видовищ.

 

Уже тоді можновладці вчилися збивати градус напруження людських емоцій та настроїв, а також привчати людей до думки, що нібито все в країні йде нормально.

 

І при хитрому радянському ідеологові Кравчуку було "нормально", коли в країні був роздрай, а економіка майже не працювала.

 

І при кланувальнику залишків економіки тупувато-жадібному Кучмі, якому так сподобалося сидіти у високому кріслі, що йому захотілося посидіти там ще декілька строків, – теж було "нормально".

 

А вже при українолюбному бухгалтерові Ющенку – то вже в країні все "дуже нормально" було. Якби ще трохи більше українства вдалося вбити в голови недолугих українців – тоді настав би повний порядок.

 

У той час як в Україні, де вже два десятки років народ опущено до рівня третьосортних заробітчан, де активні громадяни та високопрофесійні спеціалісти постійно покидають країну, де немає ніяких перспектив розвитку, занедбана інфраструктура, де антинародними олігархічними угрупуваннями узурповано владу, сплюндровано парламентаризм, понівечено демократію та узаконено корупцію, де простим людям не може бути нормального повнокровного життя – весь цей час характерним станом був саме стан перманентної кризи.

 

Головне ж, чого вдалося добитись високопосадовцям – це повної безвідповідальності за свої дії.

 

Хто відповів хоча б символічно за той дерибан, що був влаштований у державі при участі названих "вождів" та їх команд?

 

Хто хоч колись відповість за розвал країни, опускання її по всіх показниках до рівня слабкорозвинених африканських країн?

 

Хто відповість за грабунок країни олігархічними кланами, за втрату реальних можливостей для її нормального розвитку й входження в розряд цивілізованих?

 

За прихід до влади антинародного олігархічного керівництва, яке остаточно вбило всяку надію на здорову конкуренцію, розвиток, економічну стабільність, нормальне життя й добробут народу?..

 

Питання риторичні. Ніхто.

 

Суспільство, побудоване на обмані й насильстві, не має перспективи. Воно не може вижити в конкурентному світі, бо вбиває людське в людях і підростаючому поколінні.

 

Збільшення соціальної нерівності, особливо тієї, яка зумовлена владою олігархії, впливає на все: на злочинність, хвороби, скорочення тривалості життя, профпридатність, низькі економічні показники. Навіть саме життя в умовах нерівності та соціальної несправедливості – це постійний стрес. А в Україні за різними оцінками коефіцієнт нерівності доходів бідних і багатих складає від 1:40 до 1:60 (!).

 

Давно доведено, що в більш "рівних" країнах – порівняно більша тривалість життя й здатність людей довіряти одне одному, вищий рівень і якість освіти. У суспільстві таких країн менше схильність до психічних розладів, наркоманії та суїциду, нижча злочинність і, відповідно, кількість ув'язнених. У таких країнах навіть винаходів реєструється більше ніж у соціально "нерівних" країнах.

 

В Україні ж, з причини деформації системи цінностей, пріоритет особистого й соціального здоров'я людей ігнорується, поступившись місцем наживі та багатству.

 

Вищий ступінь некомпетентності керівництва державою, споживацький підхід влади до своєї діяльності за визначенням не може забезпечити нормального розвитку суспільства. Багато хто із владоможців ігнорують не лише народ, а і його мову, висловлюючи свої немічні думки російським суржиком.

 

У нас до цього часу не відбулося переосмислення ні своєї, ні чужої історії.

 

Тому ми, у своїй переважній більшості, продовжуємо жити старими міфами, старими уявленнями, старими героями й безнадійно застарілими принципами управління.

 

Нас свідомо "розвертають головами назад", а за можливості ще й протиставляють одне одному, не даючи осмислювати сьогодення, а тим більше – прогнозувати майбутнє.

 

Нам не дають усвідомити, що "найжорстокіша форма насилля – це бідність".

 

Нам не дають можливості вирішувати самим свою долю, обирати достойних людей у владу, це за нас вирішують грошові мішки різного окрасу й ґатунку. У нас убивають почуття власної гідності, без якого девальвується сенс життя. Бо сенс життя – сфера публічна, а саме її в нас забрано.

 

Нам залишають ще, правда, дещо зі сфери інтересів, цієї приватної сфери, але вона не може повністю задовольнити людину повноцінним наповненням життя. Професія, матеріальні цінності, успіх у суспільстві – це інтереси, а не сенс життя. Причому, чим більші потреби, тим більша залежність від них. Велика частина людей цілком задоволена таким станом і більшого не бажає.

 

Але ж є багато таких, яким простого матеріального існування не достатньо для повнокровного життя! Вони повинні розвиватися самі й розвивати суспільство, науку, економіку, мистецтво, саму державу. Які хочуть не стільки матеріального, скільки духовного росту, розвитку й реалізації своїх природних якостей та можливостей.

 

Саме вони є двигунами прогресу суспільства.

 

Але тут, в атмосфері тиску централізованої влади, олігархії та тотальної наживи їм просто немає місця.

 

Саме тому мільйони наших земляків зі справді людськими духовними, науковими, творчими та іншими широкими запитами давно покинули й продовжують покидати цю країну недорозвиненого суспільства, що його вже нинішня влада намагається представити як "найнормальніше" за два десятки років існування.

 

Багато людей покладали надії на День Гніву. Але, враховуючи мізерний масштаб і жалюгідні наслідки цього необхідного й, по суті, праведного Дня, організованого "Спільною Справою", мусимо визнати, що в нинішній Україні вже немає в масі тих сил і тих людей, котрі хотіли б, і могли йти на барикади заради свободи. А значить, були б гідними її.

 

Одних потенційних організаторів і виконавців підгодовує влада – і вони перестали прагнути до духовного розвитку, обмежившись чисто матеріальним.

 

Інші просто розчарувались й зневірились в можливих результатах подібних заходів.

 

А ще інші живуть далеко за межами цієї безперспективної для простих людей країни.

 

Схоже, основна маса населення, яке залишилось, люмпенізувалась остаточно й безповоротно, бо цього руху, організованого на його захист, народ примудрився просто не помітити.

 

Отже, відповідаючи на питання заголовка, можна з великою долею вірогідності визнати, що поки що ні в Україні, ні деінде такої сили немає.

 

"(Українці), будучи наслідувачами у всьому, виконують усе, що їм накажуть, або все, що їх змусять зробити, але вони не зуміють нічого, якщо їм доведеться діяти на свою відповідальність. І дійсно, цього важко очікувати від тих, хто ніколи не знав, що таке відповідальність...".

 

У цій цитаті Фрідріха Енгельса замінено лише одне слово. Але не за значенням, бо слово "росіяни", яке стоїть в оригіналі, у той час мало означати й означало також і українців.

 

Скоріше за все, замість розуму та устремління до свободи й розвитку, замість знань та досвіду, а також замість моралі та совісті розвивати Україну – буде лише еволюція.

 

А на це підуть навіть не десятки років, а скоріше – сотні...

 

 


На Прикарпатті свобода слова ще не вмерла

  • 01.06.13, 22:56

Минулий тиждень славетний для Івано-Франківська двома подіями у міському суді, подіями які надали можливість вільно дихнути небайдужим громадянам міста, які останнім часом вимушені були мовчати під загрозою судових переслідувань зі сторони можновладців.

 Так, перед тим забудівельником Сливкою  було через суд притягнуто пенсіонерку  до сплати десь біля 10 тис.гр.  за моральні збитки та попрану його ділову репутацію шляхом оприлюднення головою  будинкового комітету припущення щодо  можливості підкупу суду для сумнівної прибудови. Апеляційний суд це рішення справедливо  відмінив.

А вчора  міський суд відхилив позов ЄРЦ до п. Михайла Вінтоняка, який на думку недоброї слави п.Войтика завдав моральних збитків конторі на 100 000гр. своїми відповідями на 3 студії ще минулого року, якими розкрив зловживання та  надав повштох для низки викриваючих перевірок контролюючих органів .  

До цього моменту дописувачам ЗМІ області було якось , чесно кажучі, страхітливо  висловлюватись щодо свавілля можновладців. Так, до пирикладу, мене особисто за публікацію матеріалу "Ми- не буратіни" щодо темних справ  нашого самозваного комунального підприємства ЄРЦ та його ненажерливих підрядників, по їх наклепу було незаконно позбавлено можливості коритсуватися гарячою водою... Це окрема тема щодо тупих дій газконтори на замовлення ...Крім того неодноразово доводилось чути погрози щодо  розправи за чесні слова, і не тільки судових розправ...

А сьогдня я вітаю колег з невеликою, але усе таки важливою перемогою свободи, свободи  висловлювати свої думки без остраху. Перемооюи над "безпределом" крутеликів...

Ура!


Грибний сезон відкрито.

  • 20.05.13, 20:08

Минулого четверга був у справах біля лісу неподалік від Радчі і так чогось закортіло пройтися березняком, мабудь навіяли спогади про минулорічний багаті грибні улови. Чесно кажучи, надії на якусь знахідку було мало, бо посуха та,  за досвідом, і зарано для грибів.

Однак, наперекір усьому, прямо на перших кроках  знайшов красеня  підберезника, а потім  - ще два. І що дивно: нечервачливі, тільки білочкою надгрижені.

Того всіх вітаю з відкриттям «тихого полювання»!



А гриби досить таки смакували, як приправа до гречаної каші.

Для допитливих хочу привести витяг з довідника «Гриби Карпат»(С.П.Вассер):

«…Гриби містять якісний білок, який засвоюється організмом на 70-80%...У 1 кг сушених грибів таких білків у 2 рази більше ніж у яловичині, і у 3 білише ніж у рибі. Оцінюючи харчову цінність грибів слід враховувати не тільки значення цих білків, але й вільних амінокислот. Саме вони у поєднанні з екстрактивними та специфічними ароматичними речовинами зумовлюють стимуляцію секреторної діяльності в організмі людини.»

 Мабудь цим можно пояснити  такі несподівані та дивні для нашого брата вчинки гостя з Італії, якого  декілька років тому взяв у гори «на гриби». І цей поважний чоловік став на коліна біля  першого знайденого мною біленького грибочка, почистив і з словами  «Унге, беніссімо» згриз його сирим. Те саме було і з другим , і з третім.  Неможливо передати подив москвичів, які теж були в компанії.  Правда потім він і з неменшим захопленням їв і підсмажені на решітці гриби та стейки під нашу "рідну", яку він чомусь називав  «грапою».

Так, що, друзі,  гриби пішли!     І нехай вам щастить!

От вже 10 ріків минуло, а стаття актуальна

  • 13.04.13, 21:35
Олександр КРИВЕНКО

МАРГІНАЛЬНА МОЯ УКРАЇНА



Post-ПОСТУП N37

"У цій статті, як ніколи, боюся залишитися незрозумілим. Тому спробую детально розшифрувати спрощену символіку асоціації. Хай друкують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкровенність, а лише передчуття правди.

Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, зматеріалізовану, тобто дану в об'єктивній реальності, державу – виплід безхребетної і тупої посткомінустичної еліти та рагульської маси.

Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як гідроцефала з налитими кров'ю очима при слові "москаль" або "жид".

Годі любити Україну містичну – компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних вивержень. "Заунывные песни моей Родины", влучно визначив цей стан свідомості Шевченко. "Заунывно" бути наприкінці ХХ століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що "ми тую червону калину піднімемо", якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці. Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ. Мої батьки пухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших – те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.

Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо "пан або пропав". Колись мої предки – простодушні східняки – перейшли Батиєві дорогу до Європи, не думаючи наскільки це доцільно. Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і врешті – свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило зігнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна. Врешті, не обов'язково ходити вглиб віків. Поет Стус – ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час поет Павличко ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.

Власні імена в даному контексті – не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.

Господь покарав дуже тяжко – велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова. Подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряді. Бути українцем – це покута. Любити покуту – значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краю – від банальних проявів солодунства через спів патріотичних пісень за чаркою або призначення міністром п. Слєпічева до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва. (Добре, що хоч німці тевтонцівне відроджують).

Синдром мазохізму розлився повсюдно – від дідусів у строях січових стрільців на вулицях Львова до мешканців Новоград-Волинського, де в кафе горілку можна заїсти лише сирниками і нічим іншим.

Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Таким щасливцям, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською. Моральний імператив "пан або пропав" вигадали ще наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід колізій українського буття – звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном – розрада на зразок царства небесного, в яке всі вірять, але мало хто надіється побачити.

Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці ХХ століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність. Вишневих садків лишилось обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної соціальної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.

Сьогоднішня Україна подібна на колишню, плекану уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція – на королівство якогось з Людовиків. Чи люблять французи Францію, я сумніваюся, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їх національна свідомість від публічного носіння кимсь мушкетерських строїв або вуличних співів кимсь про Трістана та Ізольду?

Любити міфічну Україну легко у стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив'язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково, саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову.

Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускниками консерваторій треба виколювати очі. Воно, звичайно, не складно, от тільки чи потрібно? Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови української держави. Врешті, в Югославії маємо аналогічну спробу реставрації давніх методів державотворчості. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?

Якщо сьогодні хтось голосить: "Україна для українців", то йому слід би уточнити – для політичних українців. Бо етнічних українців залишилось, мабуть, чоловік 40, враховуючи усі кровозмішання з часів половецьких.

Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути. Чомусь жоден із безкомпромісних апологетів формування нації та держави на етнічному принципі подібні думки не висловлює. Побоюючись, мабуть, за своє реноме правовірного націоналіста.

Між тим, і націоналізм – як засіб здобути національну державу – після грудня 1991 року потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист – політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення. Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне та матеріальне багатство мають втрутитись в усталену ієрархію світових авторитетів.

Хлопчаки, які волають "Україна для українців!", нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров'ю мислять інакше – "Світ для України!". "Зрівняємось з вами, хлоп'ята", – думаю я, дивлячись на американців чи німців. Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу. Але про це вже, мабуть, у двохсотому числі "Поступу"."

Еміграція по українські

  • 06.04.13, 14:11
10 млн. українців бажають емігрувати до іншої країни.

Такими є дані дослідження компанії Gallup, зібрані в період між 2010 і 2012 роками.

За даними компанії, першу сходинку зі кількістю бажаючих проживати в іншій країні посіла Вірменія (40%), за нею розташувалася Молдова (32%), Україна (21%), Білорусь (17%), Киргизстан (16%), Росія (14%), Азербайджан (14%), Грузія (14%), Казахстан (13%), Таджикистан (11%), Туркменістан (6%), Узбекистан (5%).


Жах.

Докерувалися. Одні покращують. Іші бунтують.  Треті просто розкрадають, хоча цим грішать і перші і другі...
Це вже не еміграція, це - евакуація...

22%, 2 голоси

0%, 0 голосів

67%, 6 голосів

11%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Там, де вже рвуть землю для сланцевого газу


  Тільки що читав блог , в якому небайдужі  опублікували  знімки з місць, де бурили та рвали землю для видобутку сланцевого газу.

виhttp://s019.radikal.ru/i643/1303/6c/60e5c0a106ed.jpg

Дозволив собі переопублікувати фото вже із своїми коментарями, як еколога:

Що може вирости у цій місцині?

А це віжпрацьована "неотруйна" вода у нічим не ізольованих басейнах, які "ОБІЦЯЛИ" РОБИТИ БЕТОНОВАНИМИ.



А от тут чітко видно, як не виконується вимога Земельного Кодексу України та інших природоохоронних законів щодо обовязкового у місцях проведення подібних робіт знімання та зберігання родючого шару землі для подальшого відновлення площі робіт.

І ніхто їх за це не посадить, бо звільникли від перевірок екологами на законодавчому рівні!

А ще у блозі приводяться факти опускання рівня води у колодязях, струси при розривах...

А така жахлива картина буде , наскільки я памятаю з їх презентацій, через кожні 5 км.

Невже такою ціною ми хочемо газу?

До речі, а яка буде ціна того газу для нас, для населення, після всіх накруток та відкатів? 

 

 



Жахлива весна.

  • 31.03.13, 17:10

Всі ефіри, всі шпальти , всі блоги нарікають на весну , яка все не настає, але тільки у питаннях зникнення асфальту, завалу комунальної служби та інколи щодо "вялотекучої" епідеміїї грипу.

На минулому тиждні піднімав питання про замерзаючих голодних лелек. Не я один. Треба  подякувати і активістам УТМР та простим небайдужим громадянам, журналістам та піарщикам з МНС за дійову допомогу білим птахам з чорною ознакою. Тяжко неминути колег з Буковини, які тщедушно підгодовували бузьок гречкою та пшеницею... Мабудь не читали байку про лисячі гостини манкою з блюдця для лелеки, який перед ти пригощав її з глечика.

Але, у нас, як завжди, за великим не побачили малого. Тільки що приїхав з рибалки. І не біда в зловлених 2-х карасиках. Жахнувся трупиками малих пташок на відталому березі...

Це шпак, був...

Це чирок-свистунок...

Це лисуха...

Що, знов пташиний грип? Та вже годі ! Просто тяжкі умови виживання: пташина прилетіла по своїм природним циклам, а тут - зима. Нема що їсти. Бо , як завжди, в цей час вже мала би бути молода поросль трави, а тут  - зима, сніги. І не було чим підкріпитися змученим далекими перельотами пташкам...

Отак виглядає берег водойми, на якому тільки зійшов сніг. Отвори - це прокльовані пташиною росточки трави... А трава не зійшла... 

Так, це і наш людський гріх, не додивились, не підгодували... Що б там не казав Дарвін... А могли і дрібну пташину уберегти...

Це буде сумна наука на наступний рік. Постараюсь зробити все що зможу. І небакйдужих запрошую...

Я визначився: "Сланцевий газ" - новітній геноцид

  • 26.03.13, 00:26
Я довго вагався зайняти певну позицію щодо проекту "Сланцевий газ".
 З одної сторони, так вже надоїли оті газові войни, зростання тарифів і недолугі вожді, що хочеться свого незалежного джерела енергоресурсу...
 З другої сторони, я працював і на буровій, і екологом, того уявляю той жах забруднених земель, сухих колодязів та отруйних річок, землетрусів, відібраних у хлібороба за безцінь земель...
А от ще одна грань цоьго питання: законність. Так, вже всі закони для американських компаній повідміняли, бо:
 - їх не оподаткуєш, бо вивели з під дії Закону України "Про бухгалтерський облік";
- їх не проконтролюєш, бо заборонили екологічні перевірки до кінця видобутку, а управління екології розігнали;
- їх не спитає громада, бо законодавці відлучили самоврядування та ради від питань видобутку, ніхто іх не спитає де і як бурити, викидати, забирати;
- їх не спитаєш про забрану воду, бо на них вже не розповсюджуються дозволи на спецводокористування . А води треба дуже, дуже багато. Річок не стане...
 Цей перелік страшних питань можно продовжувати довго, бо народні депутати плідно попрацювали по розчистці правового поля під аферу "Сланцевий газ". Це у минулому році, а у цьому можно вже і дурнів поваляти (тобто їх побити, поблокувати...).
 Ще політичний аспект. Інтересна історія получається. Ющенко рве договори, доводить до газової кризи. Тимошенко підписує кабальний договір. Янукович довго намагається домовитись, а потім одним ударом рішає цю проблему. А чи не артисти вони одного театру, одного режисера? А який глобальний сценарій вони розігрують? А може під прописаний глобалістами ліміт у 20 млн.душ  Україну заганяють? І це не параноя. Це дуже схоже на реальність.
І, нарешті, от не хочеться, аби всяка проплачена спільнота та чесно задурманені пропагандою громадяни (пропагандою теж щедро проплаченою) у єдиному пориві навішували на мене ярлик "АГЕНТ ГАЗПРОМУ" і спалювали на вогнищі патріотизму. Я теж за Рідну Землю вболіваю!

Зважив усе і визначився: "Сланцевий газ" - це новітній геноцид для Українського народу!

Отак можуть виглядати землі Рогатинськог, Галицького, Тисменицького ,Тлумацького та Городенківського районів Прикарпаття при втіленні у життя афери Януковичів щодо видобутку "Сланцевого газу"







Як нафтовик та еколог можу сказати одне : видобуток природного газу шляхом гідророзриву ("Сланцевий газ") призведе до знищення екосистеми Прикарпаття та вимирання населення.
Хто ще вірить у щирість намірів Януковичів та америкосів?
Їм надприбутки, а нам смерть на смердючій, отруєній землі ....

Це сучасний геноцид, ще страшніший за голодомор!!!

І я не поодинокий у протидії Януковичам, прочитайте останні публікації:

http://vgolos.com.ua/blog/717.html?page=1

http://vgolos.com.ua/blog/718.html?page=0

"Сланцевий газ" - новітній геноцид

 Отак можуть виглядати землі Рогатинськог, Галицького,  Тисменицького ,Тлумацького та Городенківського районів Прикарпаття при втіленні у життя афери Януковичів щодо видобутку "Сланцевого газу"

Як нафтовик та еколог можу сказати одне : видобуток природного газу шляхом гідророзриву ("Сланцевий газ") призведе до знищення екосистеми Прикарпаття та вимирання населення.

Хто ще вірить у щирість намірів Януковичів та америкосів?
Їм надприбутки, а нам семрть на смердючій, отруєній землі ....

Це сучасний геноцид, ще страшніший за голодомор!!!

http://vgolos.com.ua/blog/717.html?page=1

http://vgolos.com.ua/blog/718.html?page=0


0%, 0 голосів

13%, 1 голос

25%, 2 голоси

63%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Мабудь таки є прокляті місця.

 На День Валентина у нашому Івано-Франківську сталась біда: у самому центрі, біля нічного клубу неподалік від памятника Адаму Міцкевичу якийсь бандюган вистрелив у скроню дівчині. Бідолага була у комі, робили трепанацію, зараз іде на поправку, але ще довго буде лікуватися.

Злочинця, як завжди, шукають ретельно. Місцеві ЗМІ натякають про його родинний звязок з "кримінальним авторитетом Корчем" (не чув про такого). До речі ті самі ЗМІ, чогось не вказують назву нічного клубу, на порозі якого це все сталось. Мабудь бояться судового позову за сплюндровану "ділову репутацію, честь та гідність" власників клубу. 

От і я боюсь називати фамілії та назви, бо нещодавно міський суд за позовом підприємця-забудовника таки притягнув до відповідальності пенсіонерку, яка насмілилась від імені мешканців будинку захищати прибудинкову територію... Дозахищалась... Принизила   "ділову репутацію, честь та гідність" тим , що тільки припустила можливість підкупу суддів у справі по прибудинковій землі (чув там і фамілію колишнього архітектора).  Тепер , мабудь, з пенсії будуть виконавці зтягати біля 10 000гр на відшкодування моральних збитків, бо дуже тяжко переживав бізнесмен такі припущення. Ледь не забув про 4 тисячі, які має сплатити старенька і за послуги "чесного крутого " адвоката. 

А чи помітили дочитувачі, що і тут я жодної фамілії не назвав. Бо засуджена просила її не висвічувати у позорі, бо і ще не всі суди там закінчились... А так руки чешуться ще раз вступитися за СВОБОДУ  СЛОВА (це не про Шустера). Бо ще не забули судилище над журналістом Коцабою...

Так, що то за прокляте місце?

Сьогодня пообіді сталась пожежа у квартирі, вікна якої виходять на місце розстрілу.  А може погорілець щось таки бачив у ніч розстрілу?

А через кілька годин на тому ж таки місці стається аварія. Тонкощі ситуації та фамілії учасників не вісвічую, бо знов таки боюся - притягнуть , за слова, за слово...

Прокляте місце. Треба його стерегтися. А може треба закликати священиків-екзорцистів...

А все таки, я думаю, що прокляття буде знято у день покарання бандита та його поплічників, та його "криші".

А байдужих -  Бог простить.