Профіль

slavolia

slavolia

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

ЕСЛИ

  • 19.01.09, 10:40

Если русский любит Россию - он патриот. Если украинец любит Украину - он махровый бандеровский националист.

Если русский говорит "хохол" - он по доброму иронизирует над представителем братского народа. Если украинец говорит "москаль" - он выявляет этим свою националистическую, антироссийскую сущность.

Если русский митингует - он отстаивает свои интересы. Если украинец митингует - он отрабатывает американские деньги, выплаченные ему в антироссийских целях.

Если русский президент общается с американским президентом - он налаживает отношения между двумя странами.         Если украинский президент общается с американским президентом - они оба плетут антироссийский заговор.

Если русский говорит на русском языке – он просто русский. Если украинец говорит на украинском языке – он Петлюра недобитый.

Если президент России декларирует пророссийские лозунги – это нормальный президент. Если президент Украины декларирует проукраинские лозунги – он проамериканский и антироссийский президент.

Если русское правительство не соглашается с украинским правительством – оно отстаивает национальные интересы. Если украинское правительство не соглашается с русским правительством – абарзели ваще.

З.І.

Щодо джерела - не знаю - прийшло по асьці - але з викладеним згоден

У кожної людини свій дар © Олександра Басько, 29-11-2008

  • 16.01.09, 16:06
У кожної людини свій дар
© Олександра Басько, 29-11-2008
У кожної людини свій дарУ кожної людини є дар. Дар дарувати і дар приймати.
У кожної людини – свій дар: свій шлях, своє добро; і кожна людина використовує його по-різному.
Буває важко знайти цей дар, іноді – важко його прийняти.
Та ще важче не забувати про нього, використовувати його.

Людина- не амфора, а провідник.
І якщо вона не витрачає, не віддає, не користуєть даром – вона не живе.
Жити – означає пам'ятати.
Людина не може бути озером, адже від природи вона є рікою.
Не дозволяйте собі зацвісти і не бійтесь пересохнути. Ви – могутній потік, і вас вистачить на всіх.

Спочатку було страшно. 
Час виправляти помилки.

Что было бы если бы программисты строили дома )))

  • 16.01.09, 15:50
1.03. Ура! Hам предложили крупный контракт на постройку 12-этажного жилого дома. У всех бурный энтузиазм. Выпили на радостях 2 ящика пива. 2.03. Заказчику не нравится выражение "как только, так сразу". Требует назвать конкретные сроки. Темный народ эти заказчики, ничего не смыслят в высоких технологиях. 3.03. Обсуждали сроки. Выпили 3 ящика пива. Петрович говорит, что тут всей работы на 4 месяца. Значит, на самом деле 8. В итоге в контракте записали 12, хотя раньше, чем за 16, вряд ли управимся. 4.03. Отмечаем подписание контракта. 5.03. Отмечаем подписание контракта 6.03. Петрович пошел сдавать бутылки. 7.03. Продолжаем отмечать подписание контракта на деньги, вырученные Петровичем. 8.03. Отмечаем 8 марта. Женщин у нас в фирме нет, так что праздник никто не портил. 9.03. Долго вспоминали, что же мы отмечали вчера. Пришел Алекс, сказал, что пора бы начинать работать. Послали. Играем в Quake. 1.04. Пришел Сидоров и сказал, что пора начинать работать. Кого он хочет наколоть своими первоапрельскими шуточками? 2.04. Петрович тоже говорит, что пора начинать работать. Сговорились они, что ли? Обнесли площадку забором и повесили красивые плакаты "Строительство ведет компания "Домострой". С чувством выполненного долга играем в Quake. 20.04. Пришел заказчик, интересовался, как дела. Посадили его за компьютер с Quake`ом и позволили нас всех обыграть. Ушел очень довольный. Однако пора, кажется, и впрямь начинать работать. 21.04. Обсуждали проект. Сидоров предлагает крупноблочную архитектуру. Петрович говорит, что блоки громоздкие, плохо стыкуются друг с другом, содержат много лишнего и вообще еще неизвестно, какие у них там внутри трещины. Заявляет, что из блоков строят только законченные ламеры. Настаивает, что все надо строить по старинке, из кирпича, хоть это и намного дольше. Самый радикальный проект предложил Алекс. Он говорит, что вообще не нужно строить 12-этажный дом, а нужно построить несколько десятков деревянных коттеджей и соединить их подземными туннелями. Дескать, на Западе сейчас так модно. Напомнили ему, что заказчик требует именно 12-этажный дом. Он отбивался и кричал, что заказчики тупы по определению, и слушают их только законченные ламеры. В самый интересный момент дискуссии кончилось пиво. Решили продолжить завтра.  22.04. Пытались решить вопрос дуэлью в Quake. Алекса с его коттеджами завалили сразу, но между Петровичем и Сидоровым вышла ничья. В итоге каждый будет строить по своему плану, а потом попытаемся все это соединить, чтоб не рухнуло. 23.04. Hачали строить. У всех бурный энтузиазм. 30.04. Первый этаж готов! Показали его заказчику. Он интересовался, почему в разных комнатах разная высота потолков, почему из стен вываливаются кирпичи и почему в доме нет подъезда, а влезать приходится через окно. Объяснили ему, что это специальные ограничения демо-версии. Уходим на праздники, гордые собой. 10.05. Петрович протрезвел первым и долго ругался. Мы думали, что Алекс выпил все пиво. Оказалось, все еще хуже: Петрович вспомнил, что мы забыли про фундамент. В проекте он, конечно, описан, но ведь документацию читают только ламеры. 11.05. Ломали первый этаж. Обидно, блин. С другой стороны, хорошо, что раньше работать не начали, а то бы сколько труда насмарку. 11.07. Работаем. Петрович достраивает второй этаж, Сидоров - пятый. Алекс отгрохал шахту лифта до девятого этажа, она теперь торчит над всей конструкцией и в сильный ветер подозрительно качается. Временно поставили деревянные подпорки. 17.07. Алекс строит чердак и крышу. Поскольку верхних этажей еще нет, строить приходится на земле. Потом поднимем краном. По крайней мере, Алекс на это надеется. 13.08. У Сидорова не стыкуются панели. Щель больше метра. Панели подходящей формы, чтобы ее заткнуть, нет. Сидоров позвал Петровича и предложил заделать кирпичом. Петрович заявил, что у него своих дел по горло, и вообще, без знания внутренней архитектуры панелей ничего сделать нельзя. 14.08. Разломали несколько панелей, чтобы Петрович мог изучить внутреннюю архитектуру. Петрович ругается, кричит, что проектировщики панелей - полные ламеры. 17.08. Петрович заделал дыру. Правда, панели при этом перекосились, но это уже мелочи. Проводку из обеих панелей пришлось вывести наружу и связать узлом. Петрович замотал узел изолентой и уверяет, что будет работать, если только дождь не пойдет.  1.09. Стройкомбинат выпустил новую версию панелей, улучшенной прочности и утепленности, со встроенными стенными шкафами. Правда, ни по форме, ни по размеру они не совместимы с предыдущими и, кроме того, в три раза тяжелее. Сидоров рвется разломать все, что мы уже сделали, и перестроить заново, с новыми панелями. Еле отговорили. Да и, в любом случае, фундамент такую тяжесть бы не выдержал. Hа какую архитектуру они вообще рассчитывают, эти комбинатские? 16.09. Прибежал Алекс, обуреваемый идеей. Предлагает сделать все окна в доме изменяемого размера. Говорит, заказчик будет тащиться. Сказали ему, чтоб не выпендривался. 2.10. Петрович добрался до пятого этажа. Горд собой. Обратили его внимание на тот факт, что его стена наклонена под углом 40 градусов. Он ругался, кричал, что мы ламеры и ничего не понимаем. Потом обещал подумать. 3.10. Приходил заказчик. Спросил, почему стена наклонена под углом 40 градусов. Объясняли ему про силу Кориолиса. Он все выслушал, потом сказал, что он, конечно, в строительном деле ничего не смыслит, но у него по соседству точно такой же дом, и там стена прямая. Блин. Hенавижу умных заказчиков. Потом этот идиот Алекс ляпнул при нем про свои изменяемые окна. Заказчик, естественно, загорелся и настаивает, чтоб делали именно так. Дважды блин. 4.10. Спросили Алекса, придется ли все разбирать ради его окон. Он уверяет, что нет - будто бы и у стандартных панелей есть такая недокументированная функция. Естественно, к кирпичной части дома это не относится. Петрович категорически против. 5.10. Петрович признал, что со стеной действительно имеется проблема. Говорит, что неправильно положил какой-то кирпич. Hо чтобы понять, какой именно, надо перебрать их все. Проще все снести и построить заново. 6.10. Убеждали Петровича, что построить все заново из кирпича он уже не успеет. Демонстрировали ему расчеты на калькуляторе. Петрович ругался, кричал, что калькулятор придумали ламеры. Потом все-таки согласился строить из панелей и ушел с горя в запой. 8.10. Ломали кирпичную часть. Попутно повредили панельную. Вся постройка скрипит и угрожающе шатается. Укрепили деревянными подпорками и пошли играть в Quake. 17.10. Петрович вышел из запоя. Работаем. 7.11. Празднуем 7-ое ноября - или как оно там теперь называется? Коммунистов у нас в фирме нет, так что праздник никто не портит. 15.11. Вспомнили, что у нас кран достает только до 8 этажа. Послали Сидорова доставать новый кран. Играем в Quake. Алекс замочил Петровича. Растет смена! 24.11. Вернулся Сидоров. Кран не достал, зато достал крутой экскаватор. Предлагает вырыть глубокую шахту и построить дом не в высоту, а в глубину. Говорит, что нигде в контракте не сказано, что 12 этажей должны быть над поверхностью. Еле отговорили. 25.11. Устроили мозговой штурм по проблеме крана. Hа последней бутылке пива нашли решение. Бросили основное строительство. Строим рядом 4-этажный дом. Потом втащим наш кран ему на крышу. 25.12. Празднуем католическое Рождество. Католиков у нас в фирме нет, так что праздник никто не портит.  14.01. Hичего не помню. Голова болит. Мужики, какой сейчас год?  2.02. Hу, кажется, наконец-то достраиваем 12-ый этаж. Завтра будем прилаживать сверху чердак и крышу, что соорудил Алекс. 3.02. Алекс - ламер. Крыша регулярно съезжает. Пока подперли краном. Думаем, что делать дальше 4.02. Алекс доказывает, что он не виноват. Просто 12 этажей Сидорова на 4 метра выше и на 5 метров шире, чем 12 этажей Петровича. Выяснилось, что они строили из разных панелей. Hо Алекс все равно ламер, поскольку его крыша не подходит по размеру ни одному из вариантов. Его шахта лифта, кстати, тоже. 5.02. Латали, укрепляли и наращивали крышу. Петрович говорит, что будет держаться, если снег не пойдет. 7.02. Снег пошел. 10.02. Соорудили крышу из фанеры, покрасили под жесть. Будем надеяться, заказчик не заметит. 11.02. Тестировали лифт. Его остановки приходятся между этажами, но выбраться из кабины можно. Hа четных этажах ползком, на нечетных - подтягиваясь. Hе забыть описать это в документации. 12.02. А вообще-то лифт ездит крайне медленно. Петрович ругает всех ламерами и собирается заняться оптимизацией. 13.02. Петрович оптимизировал лифт. Тот разогнался, пробил крышу и улетел в неизвестном направлении. Хорошо, что крыша фанерная, и чинить будет легко. После этого шахта лифта рухнула. Вспомнили, что так и не заменили деревянные подпорки на что-нибудь более прочное. Hичего. Ходить пешком полезно. 15.02. Идут отделочные работы. Почему-то куда-то исчезают маляры и штукатуры. Договорились, чтоб прислали еще. 17.02. Выяснилось, что из-за ошибки Сидорова двери на этажах со второго по шестой открываются только на вход. В результате на этих этажах скопилось множество маляров и штукатуров, которые не могут выйти обратно. Сидоров обещал все поправить. Пока кормим маляров и штукатуров через форточки. 20.02. Алекс, наконец, доделал свои изменяющиеся окна. Тестировали. Выяснилось, что при изменении размера окна в нем бьются стекла. Кроме того, наблюдается ряд побочных эффектов. Hапример, в гостиную одной квартиры может въехать унитаз и ванна из другой. Также иногда исчезают двери и осыпаются балконы. Жаловаться на стройкомбинат бесполезно - они скажут, что нечего пользоваться недокументированными функциями. 21.02. Приходил заказчик. Спрашивал, нельзя ли внести в проект небольшие изменения. В частности, вместо 12-этажного дома построить поселок из деревянных коттеджей, соединенных туннелями. Он прочитал, что на Западе сейчас так модно. Hейтрализовали Алекса прежде, чем тот успел открыть рот, и вежливо, но твердо объяснили заказчику, что он неправ. 22.02. Балконы продолжают сыпаться, хотя изменяемые окна мы больше не трогали. Видимо, это какой-то независимый глюк. Какой, искать уже поздно, так что просто отодрали оставшиеся балконы от греха. Попробуем объяснить заказчику, что это сделано в целях оптимизации. 23.02. Праздновали 23 февраля. Военных у нас в фирме нет, так что праздник никто не портил. Женщин тоже нет, так что подарков нам никто не дарил. Обидно. 25.02. Алекс попытался доделать свои окна. В результате половина из них ужалась до нулевого размера и обратно не разворачивается. Сказали ему, чтоб больше не выпендривался, а то будет еще хуже. 27.02. Вспомнили, что так и забыли сделать подъезд. Размышляли, не рухнет ли дом, если прорубить его сейчас. Сидоров сказал, что лучше не рисковать. Петрович обозвал его ламером и согласился. Hе забыть описать в документации вход через окно как особенность дизайна. 1.03. К-как первое марта?! Откуда?! Вчера же еще... Блин. Кто ж знал, что в этом ламерском феврале 28 дней! Выходит, сдача объекта - не через неделю, а послезавтра?! 2.03. Аврал. Работаем 24 часа в сутки, не просыпаясь. 3.03. Убедили заказчика, что нам нужен еще день для финального тестирования. М-да, ну мы вчера и наработали... А в общем, не все так страшно. Hу что с того, что некоторые двери находятся в полу или в потолке, либо ведут с десятого этажа прямиком на улицу, в некоторые квартиры в принципе невозможно попасть, санузел кое-где совмещен с кухней, в половине дома нет воды, в другой половине - электричества, канализация обрывается на шестом этаже, а лестницу между восьмым и девятым пришлось сделать веревочной? Главное - провести заказчика правильным маршрутом. И еще - успеть до завтра развесить на месте исчезнувших окон картинки с изображением заоконных пейзажей...

4.03. Yes! Yes! Мы сделали это! Отмечаем сдачу объекта. Я пью мало, мне надо еще успеть уволиться, прежде чем эта фигня рухнет к чертовой матери...

http://ittest.com.ua/prodim.html

Фільм "Мільйонер із нетрів"

  • 04.01.09, 10:48

Подивився вчора чудовий фільм - "Мільйонер із нетрів"/"Миллионер из трущоб"/"Slumdog Millionaire"

IMDB: 8.7/10

Чудова драма - я навіть не побоюсь сказати - багато в чому достойний суперник "Втечі з Шоушенку", трохи нагадує "Місто Бога". За висновками західної преси - найкращий фільм 2008 року. Номінація на "Золотий глобус" за кращий фільм і кращу режисерську роботу.

Особисте враження - чи не єдиний фільм показаний у 2008 році, перегляд якого приніс величезне задоволення. Я вже думав що гарне кіно в 21 столітті не знімають в принципі). Характерним зокрема є те - що стрічка, яка номінується на   "Золотий глобус" і очевидно на "Оскар", присутня в СНДшному Інтернеті тільки в одноголосому озвученні - за що проте величезна подяка людині яка це зробила.Та це говорить і про те що гарні фільми, не перенасичені спецефектами і вбивствами або тупими жартами, ні в український ні в російський прокат не виходять - або ж виходять з великим запізненням, як в даному випадку. Кінопрокат нас годує в першу чергу дорогою, розрекламованою другосортною продукцією - ширпотребом, бо як відомо "піпл хаває".

Словом - подивіться не пошкодуєте. Рецензію ви без проблем знайдете в Інтернеті.

Сам фільм http://tfile.ru/forum/viewtopic.php?t=193418 - почитайте відгуки.

Особиста оцінка - 10 з 10

Портрет грядущого Цезаря

  • 31.12.08, 21:53
Десять років незалежності мало що змінили, проте час ілюзій уже минув. Навіть найбільш наївні починають розуміти, що п’ятдесят мільйонів українців нині не можуть висунути продуктивної національної еліти. Все, що бродить у коридорах влади, — це звичайні, нудні, сірі люди, що завчили напам’ять кілька правильних слів “на державній мові”. Ми наперед знаємо, чого від них чекати, що вони скажуть і чим усе це закінчиться. Ми самі зробили цей вибір і нам нічим себе утішити. Ми — причина власної апатії і несмаку. 

Утративши потенцію до бунту, ми добре освоїли культуру підпорядкування начальству і його наслідування. Якість об’єкта наслідування найбільше визначає характер нашого розвитку. При цьому ми втратили здатність вибирати прогресивних, талановитих лідерів, а тим більше генеральних реформаторів. Адже у нас вибирає більшість, і обов’язково — схожих на себе. Природно, що люди, схожі на цю більшість — телепні вищого гатунку. Вони є концентраторами негативних властивостей нації, і усе, що вони генерують, здатне тільки погіршувати задавнену хворобу її тіла і душі. Таким чином, ми ризикуємо вічно пристосовуватися до руйнівних наслідків власного слабоумства. 

Однак не все так безнадійно. Зачароване коло, що утворилося, можна розірвати. Але це під силу тільки одній людині, яка знає, що нам потрібний не парламент, а лікар-реаніматор. Його психологічний портрет і вчинки можуть укладатися в єдино можливу схему. 

На вершину влади має піднятися чоловік, зовсім не схожий на нинішнього типового українця. Розумово і фізично він зобов’язаний багато в чому суперечити нашій зіпсованій національній природі. Але в його українському походженні не повинно бути жодних сумнівів. Цьому суперамбіційному лідеру недостатньо зробитися третім чи восьмим президентом. Він жадає слави найбільшого політика у світовій історії. На менше він не згодний. Матеріальний статок і комфорт його мало цікавлять. Для нього це дрібниці, що лише відбирають час. Його обличчя незвичайно виразне. До свого зовнішнього вигляду він ставиться по-різному, у залежності від ситуації. Він магічно артистичний і вміє себе подати. Він любить приємні запахи, але парфумами користується рідко. Обожнює помірну температуру, сильний вітер і грозовий дощ. Байдужий до “престижних” видів спорту; чиновників, що в погоні за модою грають у великий теніс, вважає жлобами. Із сентиментальних міркувань терпіти не може полювання, але зрідка ходить порибалити. Має потяг до холодної зброї і поважає артилерію. Любить мальовничі руїни, антикваріат, класичний живопис. Цей чоловік має рідкісну ерудицію, він вибагливий у доборі літератури і холодний до авангардного мистецтва. Влада для нього не мета, а засіб для творчості. Досягаючи влади абсолютної, він не боїться її втратити. Ця обставина робить його практично невразливим. У цьому випадку шантаж і погрози можуть тільки підстьобувати. 

Очоливши Україну, такий політик почне з порушення її номенклатурних традицій. Всякий опір буде безглуздим, і це відчує кожний. Діяльність колегіальних інститутів влади буде паралізована. Він легко переконає суспільство в тому, що сьогоднішнє колективне мислення українців є деструктивним. Близькі йому люди дістануть заступництво, але кар’єри не зроблять. Вони залишаться у тіні і будуть частиною прихованого життя диктатора. Саме на цих людях він буде випробувати свої нові ідеї і психологічні знахідки. Усякий, хто насмілиться використати особливі відносини з ним у шкурних інтересах, негайно про це пошкодує. 

Під владою цього лідера Україна перетвориться на велетенське живописне полотно, на якому будуть виявлені всі її таланти. Свій особистий образ він буде афішувати як наочний приклад. Здійсниться чудо: у найкоротший термін усе населення буде енергетично захоплене його особистістю. Його посмішка, вираз очей, жести, хода, голос будуть випромінювати невичерпну любов до життя і могутній комплекс переваги. 

Будучи дотепним і блискучим оратором, він усіх обеззброїть точністю формулювань і ясністю мислення. На його тлі самі знамениті політики будуть виглядати нудотною сірятиною. Рекламуючи розмаїтість своїх захоплень, інтересів і можливостей, він зафіксує у свідомості нації красу універсальної людини. Україна вперше відчує, що значить натиск розуму. 

У людей складатиметься враження, що він знаходиться скрізь. Правила і стандарти він замінить власними імпровізаціями, а силою своєї особистості зачарує навіть ворогів. Він не буде мати потреби в нарадах, але гарну ідею не пропустить повз вуха. У державному апараті наступлять часи опричнини. Тільки дисципліновані професіонали, що розуміють творчий задум господаря, займуть керівні посади. Інші підуть у тираж... 

Цей диктатор не буде вивчати анкети і рекомендації. Використовуючи свій унікальний, майже надприродний дар психолога, він буде помічати потрібних людей з першого погляду. У кадровій політиці він застосує "систему камертона” — на всі ключові посади будуть посаджені особистості, що резонують його внутрішній хвилі. Багато хто з досі невідомих людей піднімуться з низів на саму гору. Свідомо чи несвідомо, але суспільство почне наслідувати його манеру. Стрімко, на одному подиху будуть проведені реформи, необхідні для процвітання нації. Зникнуть церковні протистояння. Відбудуться могутні зсуви в культурному житті. Корінні зміни переживуть армія і силові структури. Мундир перетвориться на символ престижу. 

Весь період його правління буде нагадувати фантастично цікаву виставу. Цього лідера назвуть найбільш яскравим політиком сучасності. Його стиль життя увійде в моду. Буквально все, від його особистих кулінарних рецептів до релігійних проповідей, буде прийняте як одкровення. 

Події в Україні привернуть увагу всього світу. Її успіхи у зовнішній політиці будуть величезними. Українці відродяться духом, почнуть пишатися собою і усвідомлять всю безглуздість свого недавнього минулого. 

Але тоді, коли націю охопить стан найвищого піднесення, відбудеться неймовірне — диктатор раптово залишить свою посаду. Суспільство буде шоковане і затамує подих. Красивий чоловік, щиро люблений своїм народом, у розквіті творчих сил і слави назавжди зникне з політичної арени. Причину своєї відставки він пояснювати не буде. Одні оголосять його божевільним, інші — святим. Приватне життя і думки колишнього українського вождя ще довго будуть впливати на свідомість людей. Його літературна спадщина зробиться класикою. 

Надолужити цю втрату Україна вже не зможе. Але проведені вибори покажуть — нація змінилася радикально. Сеанс інтенсивної терапії себе виправдав.

Джерело: http://www.brama.com/survey/messages/12496.html

Країна зітхнула і почала виходити з кризи ))

  • 30.12.08, 13:44
Країна зітхнула і почала виходити з кризи.

Бригада склярів розпочала роботу в секретаріаті президента. Скла давно ніхто не вставляв. Спочатку це ще намагалися робити, але трималося воно лише ніч. Почався рух на четвертому поверсі. Це робітники прибирали каміння й уламки арматури, ганяючи зграйку хлопчаків, які бігали поверхами. Щось робити в Кабінеті міністрів і Верховній Раді ще не починали. Там усе було набагато складніше — у Кабміні вціліли барикади, які так і не врятували його мешканців, а у напівзгорілій Верховній Раді ще жевріли вогні — це грілися бомжі. Нікого з тих, хто трудився в цих будівлях, не бачили вже давно. Президент виходив в ефір з Безрадичів по телеканалу «Інтер», єдиному, що залишився. В останньому своєму повідомленні він закликав Юлію Тимошенко покаятися та вкотре нагадав, що нею управляють з-за кордону. Щоправда, де саме проходить кордон, точно сказати вже не міг ніхто. Як і те, де перебуває Юлія Тимошенко. Недавно вона вийшла по рації в ефір і повідомила, що за нею ведеться стеження СБУ, але вона, як і раніше, в строю на зло президентові. Вона також закликала до негайних дострокових президентських виборів. Промову прем’єр-міністра було продубльовано за допомогою вертольотів, що літали над селами, куди переїхало міське населення, і транслювали її з динаміків. Були помічені також випадки скидання ляльок, що були схожі на Юлю, вміли говорити і при перекиданні виголошували до народу чергове звернення. Вибори оголошували вже кілька разів, але на них ніхто не виставлявся. Хоча народ чекав кандидатів біля Центрвиборчкому. Спочатку з вилами, потім із вогнепальною зброєю. Та ніхто навіть не спробував зареєструватися. Через якийсь час зник і Центрвиборчком. Його члени, за чутками, створили дачний кооператив у Херсонській області і там забарикадувалися. Єдиний, хто іноді заїжджав до парламенту, був Литвин. І не тому, що від нього щось залежало, а виключно через звичку ходити на роботу. Віктор Янукович уже не так, як раніше, хотів стати прем’єр-міністром і, сидячи в цюрихській кав’ярні, любив розглядати куплені задешево в американців аркуші космічної фотозйомки України. Він укотре дійшов висновку, що час компактного проживання його електорату минув. І електорат десь подівся. І будинок його спалили. По суботах у Женеві збиралися попити кави останні доларові мільйонери України. Ахметов розповідав про успіхи купленого ним на розпродажу в Абрамовича «Челсі». Коломойський — про прорив «Приватбанку» на ринок сільських ощадкас Західної Польщі. Часто і тепло згадували вони решту колег, багато хто з яких устиг прикупити будиночки на Гоа і в комунах освоювали індуїзм. На Хрещатику поруч із палаючими багаттями біля мерії грілися бабусі. У вогні горіли п’ятитисячні гривні. Бабусі жваво обговорювали новину з Нацбанку, передану по радіо, про випуск у світ нових грошей УКРО. За 1 УКРО обіцяли давати буханець. Тепер залишалося знайти Нацбанк. Періодично з люка з’являвся Черновецький, насипав у тарілки бабусь гречку, цілував їх, після чого повертався донизу. Там, на колишній станції метро «Хрещатик», був його офіс. На телебаченні показали перший рекламний кліп. Рекламувалися лопати за дармовою ціною 300 мільйонів гривень за штуку. По Оболоні проїхав тролейбус. Подивитися зібралися всі десять тисяч жителів мікрорайону. Тролейбус супроводжували звичні вже велорикші. На показовий проїзд витратили весь резерв солярки, тролейбус проїхав два кілометри, аж поки не здохнув генератор. Перший за роки міліціонер спробував ганяти на Майдані китайців, які продавали за бакси чіпси і кока-колу. Китайці дивувалися, показували на міліціонера пальцем і по черзі з ним фотографувалися. У Маріуполі в суботу не відкрилася, як звичайно, дискотека ім. Ілліча. Вона працювала в колишніх цехах однойменного заводу і мала успіх серед іноземців-екстремалів. Маріуполь, одне із найбільш екологічно чистих міст світу, стало місцем збору хіпі та інших неформалів. Однак у цехи прийшов з десяток робітників, вони винесли апаратуру і почали підмітати підлогу. У придніпровських степах уже два дні не грабували автопоїздів. Каравани з транзитними трейлерами, що перевозили гуманітарне м’ясо з Європи в голодуюче Поволжя, рухалися спокійно, і охорона на БТРах мирно дрімала. У місцях, що раніше були великими містами, вщухали перестрілки. По-перше, тому що скінчи­лися набої, по-друге, тому що грабувати давно вже було нічого. Гуманітарну допомогу вже давно перестали скидати з вертольотів, оскільки вона вмить опинялася на ринках Західної Європи. Охорону газопроводу російсько-німецькими військами було скорочено. Нафтопровід охороняти не було сенсу, його продірявили ще в перші місяці кризи. Тепер у трубі жили люди. Уперше військовослужбовці ЧФ вийшли за межі Севастополя. А все тому, що в татар скінчилися гранати до гранатометів. А скінчилися вони тому, що Туреччина втратила до Криму будь-який інтерес. Колона БТРів вирушила на пошуки городів без охорони, які, згідно з даними розвідки, загубилися десь у передгір’ях. Сухофрукти, що їх скидали на місто російські літаки, вже всім остогиділи. Банкіри і брокери, тим часом, не поспішають повертатися в міста з громад, облаштованих на місці котеджних містечок. Так, на зборах міжбанківської громади тему обговорили, але ухвалили рішення спочатку зібрати врожай, а потім ще раз подумати. Противники повернення вказували на гарну екологію, налагоджений побут і припинення нічних набігів бандитів. Звертали увагу і на небезпеку повернення до влади «Того, Чиє Ім’я Не Можна Називати». 98% із 10000 жителів Львова, що залишилися, вкотре проголосували за приєднання до Євросоюзу і, про всяк випадок, до кожної його країни окремо. Також ухвалили рішення подзвонити в Брюссель, що не вийшло через відсутність електрики і розряджені батареї всіх п’яти телефонів. Уся Західна Україна вже давно приєднувалася до НАТО. Проте НАТО на запити не відповідало. Ще відтоді, коли його гуманітарну місію було пограбовано в Карпатах, а продукти невідомі забрали в ліс. У Донецьку відкрився магазин. Тепер у ньому легально можна обміняти тонну вугілля на 10 кг борошна, 5 кг помідорів або бензопилу. Завершуються останні приготування до відкриття казино. — У «Маніфесті середнього класу № 334.0», розклеєному по Києву, міститься заклик ігнорувати вимоги спекулянтів повернути замість одного мішка картоплі, взятого в борг рік тому, два. «Через несподівано холодну зиму вся картопля померзла. Жодної картоплини гадам!» — говориться в маніфесті. Автори закликають Ющенка, Тимошенко, Литвина повернутися і розігнати загони самооборони, які перешкоджають вільному доступу в залишені квартири. Тим часом у будівлі Театру опери і балету відбулася перша зустріч командирів загонів самооборони, які захищали будинки від грабіжників. Ухвалили рішення про створення «чорної каси взаємодопомоги» з набоїв і медикаментів, а також про підтримку колег із Біличів, які все ще потерпали від набігів з області. Було оголошено подяку колегам з Подолу, які дозволили всьому правому берегу доступ до Дніпра для вилову осетрів, що розмножилися. Наблизилися до завершальної стадії переговори з піратами, які захопили два роки тому американський фрегат. Фрегат увесь цей час простояв на зовнішньому рейді Одеси в компанії мальтійських траулерів, панамських суховантажів і чийогось рефрижератора. Вантажі з цих кораблів давно з’їли. Команда фрегата давно не телефонувала на батьківщину через відсутність зв’язку, але від цього не потерпала, бо не сиділа на кораблі, а збирала баштанні на полях Одеської області. Цими ж баштанними вона й харчувалася. Переговори про викуп зривалися вже кілька разів, оскільки в цей ж час пірати намагалися перепродати фрегат Чорноморському флоту в обмін на зріджений газ. Селяни, які втомилися від розбою, посіяли пшеницю. * * * Кінець — це обов’язково початок. Тому що все зроблене сьогодні — розумне і тупе, розважливе і безглузде, талановите і бездарне — є зрештою лише добривом для майбутнього. Яким буде це майбутнє — невідомо. Світлим чи темним — це питання віри. Але воно буде іншим. Новим. З Новим роком!

оригінал

http://www.dt.ua/1000/1550/65098/ 

Бородані

  • 20.12.08, 14:01
Бородані

Оригінал тут: http://sergiymantu.blox.ua/2008/11/Borodani.html

Колись пам’ятаю з цікавістю роздивлявся світлини М.Грушевського різних літ. Привабила мою увагу борода президента ЦР: ріденька у юні роки, потім вона ставала все густішою і густішою. «Чудна була тоді мода», - думалось мені. Проте, якщо дуже вже вірити В.Литвину, така мода, спираючись на економічне підгрунття, може повернутися.

   

  Потішив мене В.Литвин. Ну зовсім чолов'яга не оперує сумами меншими за 1000 гривень. У його інтерв'ю телеканалу «Рада» (яке виставлено на сайті партії) є такі слова: «Я нещодавно, маючи розмову з Президентом України, навів йому такий приклад: я заїхав до магазину, купив там зубну пасту, піну для бриття та леза для бриття і заплатив 367 гривень. Я здивувався, як зросли ціни. Я навів цей приклад Президенту і спитав, чи може людина, яка одержує пенсію 700 гривень, придбати собі ці товари першої необхідності?».

  Я сі тащу, коли собі уявлю ту розмову... Шкода, що у мене нема такого магнітофончика, як у Мельниченка.

« - От був я у супермаркеті...

  - Та ти гониш!

  - Нє, серйозно, був у супермаркеті. І знаєш купив бритву, адєкалон і знаєш скільки я за то всьо відвалив?

  - Скільки?

  - 367 гривень.

  - Ого!».

  А от тепер уявіть, а що якби це все й дійсно коштувало 367 гривень? Не знаю, як хто, а С.Манту точно би покинув голитися (ну принаймі доки не назбирав би копійок на якийсь «Харьков»). Та й думаю не один я так вчинив. 

  Лиш уявіть, вулиці заполонили б бородані. Усі чоловіки, від малого до великого, ходили б з бородами, чорними, сивими, рудими, білими... Чоловік без бороди відразу своїм лише виглядом посилав сигнали нерозважливим дівчатам: «Там де нема бороди - там гроші водяться. Та і з усім іншим усе в порядку...». Відразу з'явилися б молодики-денді, які хто щипчиками, хто запальничками, але позбувся однієї з вторинних ознак зрілості. Пощипаний, попечений, зате безбородий. А усі нардепи, щоб підкреслити свою народність, теж би повідпускали бороди. Потім би за них смикались на усіляких там ток-шоу зі словами: «А в тебе борода несправжня».

  P.S. Поки я той матеріал пережовував, видання «Обком» зробило, то значно швидше і (зі сльозами на очах) краще за мене. Так що обов'язково читайте ще й тут. Смійтесь, або плачте, тому що розуміти таку жізнь народних обранців я відмовляюся.

Учение об ахтунгах и танунахах

  • 18.12.08, 14:36

http://narodna.pravda.com.ua/politics/4623c70b71149/ Люди бывают разные: брюнеты и блондины, умные и глупые, богатые и бедные, сильные и слабые, в конце концов мужчины и женщины. Но если мы говорим о политике, то значит нужно рассмотреть то, как люди взаимодействуют в обществе. Есть основания думать, что водоразделом служит не Днепр, а причиной непонимания вовсе не цвет глаз или размер обуви. Главное – отношение человека к обществу и системе его построения. ОПРЕДЕЛЕНИЯ Ахтунг - человек, комфортно чувствующий себя в иерархической структуре. Конфигурация сообщества ахтунгов – пирамида. Взаимодействуют между собой по принципу "я начальник – ты дурак, ты начальник – я дурак". Ахтунги делятся на садо, мазо и садомазо. Мазо-ахтунг – ахтунг, комфортно чувствующий себя внизу пирамиды. Беззаветно верит топ-ахтунгу, недолюбливает ахтунгов среднего звена, в проблемах винит их, но беспрекословно подчиняется. При отсутствии топ-ахтунга чувствует себя неуютно, постоянно сканирует пространство в поисках подходящего кандидата. Садо-ахтунг – ахтунг, стремящийся повелевать как можно большим количеством людей, желающий забраться на самый верх пирамиды и стать "царем горы". Вышестоящих ахтунгов не любит, постоянно ищет способ занять их место, нижестоящих пользует в своих интересах Садомазо-ахтунг – ахтунг, достигший своего уровня некомпетентности посредине

пирамиды. С вышестоящими ведет себя как мазо-ахтунг, с нижестоящими как садо-ахтунг.

Танунах – человек, чувствующий себя комфортно вне иерархической структуры. Конфигурация сообщества танунахов – сеть, но чаще всего разрознены. Взаимодействуют между собой с помощью равноправного обмена информацией, товарами, услугами и деньгами. Не любят начальство, не стремятся довлеть над подчиненными, строят отношения по принципу равноправного сотрудничества. ПИРАМИДЫ АХТУНГОВ Пирамиды ахтунгов могут разделяться, сливаться и поглощаться. Чаще всего находятся в состоянии конкурентной войны с другими пирамидами, но могут иметь временных союзников. При тотальном разгроме элементы пирамиды либо вливаются в пирамиду-победителя, либо отстраивают новую пирамиду. Вся жизнь ахтунгов проходит в строительстве своих пирамид и в разрушении чужих. Для ахтунгов важен принцип идентификации "свой-чужой": если ты из его пирамиды или из пирамиды-союзника, то ты свой, иначе – чужой. Танунахов, не вписывающихся в этот принцип, не понимают и считают инфантильными идиотами, бесполезными членами общества. СЕТИ ТУНУНАХОВ Сеть танунахов достаточно большая редкость. Связано это с вечным стремлением танунахов получить и сохранить независимость. В любой структуре подозревают пирамиду и инстинктивно отталкивают. Мазо-ахтунг, встретив сеть танунахов, сразу же задает вопрос: "а кто у вас главный?" и получив ответ: "все и никто", крутит пальцем у виска и уходит. Садо-ахтунг стремится подчинить сеть себе или хотя бы втянуть в войну. Потерпев неудачу, либо уходит, либо направляет усилия своей пирамиды на уничтожение этого непонятного, а значит опасного объекта. Сила сети танунахов в возможности равноправного взаимодействия с пирамидами ахтунгов, предлагая им ресурсы для ведения войн друг с другом. Становится возможным, используя конкуренцию среди пирамид, выбивать из них наиболее выгодные условия, которыми смогут пользоваться все элементы сети на равных основаниях. Точно так же сети розничных точек выбивают лучшие условия у поставщиков. Выходит "Оптом – дешевле", так что "Танунахи всех стран объединяйтесь!". ТАНУНАХИ И ИНТЕРНЕТ Большой шанс на образование сетей танунахов связан с развитием Интернета, в котором для людей со здоровой психикой давление и подчинение невозможно. Танунахи хаотичны по своей природе, однако в свете последних технологических изменений информационного пространства, экономических возможностей и всеобщей глобализации, танунахи становятся все более неконтролируемыми. И поэтому это явление глобальное – постепенное снижение роли ахтунгов в жизни общества, потому как танунахи умеют работать, а в роли организатора теперь является информационная среда. Топ-ахтунги, почуяв это, пытаются предотвратить потерю влияния и больше всего это удается пока в тех странах, где информатизация общества наиболее слаба. Однако процесс уже необратим. ТАНУНАХИ И ОРАНЖЕВАЯ РЕВОЛЮЦИЯ Оранжевая революция сыграла огромную роль в проявлении и самоосознании танунахов. Но нельзя сказать, что танунахи выступили на стороне только одной пирамиды. Одна часть танунахов поддержала оранжевую пирамиду в порыве отрицания пирамиды власти. Другая часть танунахов поддержала синюю пирамиду, негативно восприняв приписываемую оранжевой пирамиде агрессию по национальному и языковому вопросу. Трагедия Виктора Ющенко состоит не столько в том, что он, будучи по сути танунахом, полез возглавлять пирамиду ахтунгов, сколько в том, что на посту топ-ахтунга вместо того, чтобы способствовать созданию и развитию сети танунахов, стал пытаться строить, объединять и ломать пирамиды. В настоящий момент танунахи начинают выходить из несвойственной им войны пирамид и наблюдают за этой войной как за матчем двух футбольных команд. Таким образом, потихоньку созревают условия для создания сети, которая будет использовать и ту и другую пирамиду в своих интересах. ОСНОВНЫЕ ЗАДАЧИ ТАНУНАХОВ 1) сделать свою жизнь максимально комфортной, для этого: 2) сделать сеть танунахов как можно шире (но ни в коем случае не затягивать туда ахтунгов!), с целью: 3) использовать конкуренцию пирамид, для получения лучших условий для сети (а значит для себя) Сталкивание пирамид лбами помогает решать задачу 2 и 3, так как из обломков пирамид часто появляются разочарованные ахтунги, которые говорят: "танунах! дальше без меня!" Рано или поздно сеть должна стать глобальной, окутав земной шар. Задача глобальной сети – поступать с пирамидами-переростками, желающими править миром, так, как поступил Бог с Вавилонской башней.

ПІДТРИМАЙ(постав) ПИТАННЯ президенту

  • 12.12.08, 11:34
Зайди і підтримай(постав) питання президенту -  це буває раз у році  http://president.pravda.com.ua/view_popular/ 

Найпопулярніше на даний момент питання:

Шановний пане Презеденте, скажіть будь-ласка, скільки нам (простим людям) потрібно Вам заплатити, щоб Ви разм з усіма депутатами ВР, міністрами, урядовцями назавжди виїхали за кордон і не заважали Україні нормально розвиватися?


86%, 6 голосів

14%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

ЖІНКА б) як частина гардероба

  • 08.12.08, 09:49
б) ЯК ЧАСТИНИ ГАРДЕРОБА - Жінок, на жаль, надто багато, тому й цю розмову слід зачинати з певного рівня. З рівня, на якому існує окреме розуміння "гардероба" як цілісного поняття, на відміну від поширеного серед більшості нашого суспільства варіанту шафи з барахлом" - жінка як частина "барахла" нас не цікавитиме зовсім. Цей рівень трошки перевищує добропорядне міщанство і трошки не дотягує до інтелек-туалістських сфер - рівень традиційного інтелігента. Отож, якщо у попередній статті вектор звинувачення за "принизливе" становище жінок був скерований проти "світу мужчин", котрі "зловживають своєю сильнішістю", то у даній статті він мав би повернутися в бік "світу жінок", котрі "самі собі винні у всіх бідах". Зрештою, те, що більшість жінок не прагнуть собі "рівноправ'я" з мужчинами, вже давно не вважається відкриттям, тому й ми не станемо нагромаджувати доказів і звинувачень на цю тему. Нашим, натомість, завданням буде глянути на жінку таким чином, щоб відповісти собі на запитання: Чому? По-чему? Біа сге0? \Упу? \Уагат? Однією з головних ненормальнос-тей пануючої цивілізації є те, що жінка не може собі дозволити бути абсолютно вільною і красивою водночас. І пов'язано це не стільки із заборонами, комплексами, стереотипами (це вторинне), скільки із реальною небезпекою: від неприємного інциденту до брутального насильства. Коли людина будь-де і будь-коли не може відчути себе вільною у власній природності і природною у своїй красі, тоді перекреслюється її найвище прагнення - прагнення до досконалості. Тоді з'являється обтяжливе відчуття постійної недовершеності. Першими захистку шукають собі слабші. Вони намагаються ту небезпеку, яка їм загрожує у світі, увіпхнути в межі релігійних канонів, державних законів, суспільної моралі, тощо. їм би хотілося вторгувати частку своєї безпечності в обмін на частку волі. Гарантом жіночої безпеки переважно є мужчина. Жінка завжди ініціює суспільний уклад з мужчиною, який чомусь називають подружжям. Подружжя бо, передусім, передбачає кохання, а суспільний уклад - чітку систему зобов'язань: я перу шкарпетки - ти приносиш гроші; я "не даю" сусідові - ти "не гуляєш" із співробітницями; сексом займаємося по вихідних при взаємній згоді (можливі варіанти). Що ж до кохання, то мужчина і жінка мають концептуально різний під- хід. Кохання як пошук гармонії для мужчини, котрий може бути вільним і природним у прагненні до досконалості, є чимось цілком реальним. Для жінки - це щось неможливе через неможливість бути вільною і природною, а без цього годі й думати про "пошук" (не слід плутати із завжди наявною можливістю вибору серед того, що є в оточенні, що є реально). Отже, для мужчини кохання - категорія конкретна, спроектована на себе такого, яким він є; для жінки - категорія міфічна, спроектована на себе таку, якою вона могла би бути, якби не вказані обмеження. У цьому проблема нестійкості стосунків між жінкою та мужчиною та "сімейних драм". Мужчина у своєму пошуку готовий розірвати уклад, жінка ж перед лицем вічної загрози готова його втримувати правдами і неправдами аж доти, поки не з'явиться нагода укласти не гірший або й кращий уклад. Та втримати його до потрібного моменту не завжди вдається - через те жінки бояться філософії, остерігаються інтелектуалів ("не-пристосованих" до "життя") та ненавидять жінок-спокусниць, вбачаючи в них не об'єкт (чи й суб'єкт) пошуку, а претендентку на уклад з "чужим" мужчиною. Підсумувати все це можна твердженнями, що жінки - істоти озлоблені, схильні все вульгаризувати (спрощувати), канонізувати. Жінка - це людська особа, яка не веде "пошуку". Звідси також і хвороблива тяга до мрійливості і фантазерства, які у житті жінки займають таке значне і своєрідне місце, що їх можна вважати окремою "жіночою релігією". Зневіра в можливість сягнути ідеалу в реальному світі переносить його у світ міфічний. Бажан- ня уподібнювати і удоступнювати все, що стосується реалій, а водночас -ускладнювати все, що стосується духу, робить із жінки основу споживацького, консервативного суспільства. Цинічна цивілізація вже давно навчилася спекулювати на цьому: примітивні мелодраматичні романи, банальні невірогідні серіальчики, яскраві журнальчики з перфектними картинками (рослинками, тваринками, дитинками, мужчин-ками еіс). блискучі стрічки та поліровані полички - все це "товари для жінок". Дія них же (як і для "недорозвинутих" мужчин) створено навіть реально доступні "Ідеали". "Міс краси" із певним об'ємом грудей, стегон, талії "найсексуальніший мужчина року" (солодкавий Делон, мужлануватий Бельмондо, химерний Рурк) і т.д. Жінка не читає аналітичної літератури, де йдеться про "пошук", про волю, але перечитує всі гороскопи, де написано про те, що з нею буде. Все це дуже обмежує жінку - робить жінку істотою обмеженою. Щоправда, трапляються й жінки-ерудити, псевдоінтелектуалістки (інтелектуалізм завжди передбачає елемент гри, а жінки надто переймаються своєю вченістю та розумністю), та це -скоріше потворне явише, ніж позитивне: це сильні окуляри в грубій оправі, це неформована фігура, _а якщо з фігурою все гаразд, то майже неминучий пронизуючий погляд і триста слів в одному реченні - з ними навіть "вправляти секс" відпадає бажання (хіба що з елементами збочення - напр., читанням віршів). Та все ж, мабуть, кожній жінці хоч раз у житті трапляється зустріти "нетипового" мужчину. Виконавши всі пункти "жіночого ритуалу" - перший бал, перший поцілунок, перший мужчина, перше розчарування, перша зрада, перший скандал, перша правдива любов, перше заміжжя - жінка дуже обережно, та все ж нестримно піддається спокусі зустріти "хоч раз" "нетипового" мужчину. Це прагнення настільки поривисте, що на роль "нетипового" інколи обирається типовий нікчема чи блазень. Але повернімося до мужчини, налаштованого на "пошук". Він звертається до цінностей жінки, пов'язаних не лише із сімейним укладом, він пропонує їй щось більше, ніж свій внесок в уклад - все це пробуджує в ній приспану природність, розворушує ностальгію за похороненими прагненнями. Та все це відбувається лише у певних межах - найдалі, куди жінку може привести на цьому шляху її уява, так це до "сексуальної офіри", тобто піти для "нього" на "все" (що є часто нічим для нього) - віддатися. Потрібне чергове століття "інквізиції", щоб "випекти" із жінки її комплекси. З одного боку, "недовченість" не дає жінці можливості зрозуміти, а з другого - "переляканість" не дозволяє їй повірити у "справжність" нетипового мужчини, в реальність того спільного шляху, який він їй пропонує. Тому вона сприймає його імпульси лише в межах її власного "світка" (читай - середовища). Навіть болісно прощаючись із тим, кого пошук веде далі, поза її межі, вона не відважиться піти у те манливе, але невідоме "кудись", вона міцно береже свою "хоч якусь" стабільність. А коли все це супроводжується недомовками, таємничками, з'ясуваннями і т.д. - тоді все це перетворюється на справжній жах. Отже, найкращий варіант для жінки - це "нетиповий" мужчина в межах її ж середовища. Але чим є така жінка для мужчини, котрий веде пошук? - Важкою валізою, котру важко нести, але шкода кинути. Або - частиною гардероба (якщо "незайнята").

"Енциклопедія нашого українознавства"