Таланти твої

Випадок познайомив мене з людиною, котра, на відміну від героя Мольєра, все життя говорила не прозою, а поезією. Був такий талант у діда Івана - всі свої думки римувати. Якось дід Іван з дружиною зголосились до нас на копання картоплі. Так практикувалось колись на селі: у кого був неврожай картоплі, ті наймались до сусідів-родичів-знайомих допомагати з копанням картоплі та заробляли собі мішок-другий. Отож, копали ми з дідом, а він розказував то віршовані небилиці, то смішинки, то про свою долю віршами. А доля у діда Івана була непростою. За свій талант віршувати та дотепно висловлюватися дуже часто потерпав. Одного разу в молодості, ще за сталінських часів, підійшов Іван до магазину, де стояла юрба чоловіків. Кожен був одягнутий, взутий в щось гумове - хто в гумові чоботи, хто в галоші поверх кирзових чобіт, а хто був одягнутий в прорезинений плащ. Тоді все гумове було дуже поширене. Іван візьми та й випали:

- "Спасибі Сталіну-грузину, за те, що нас одяг в резину". 

Хтось уловив підтекст, і через короткий час забрали Івана на 10 років в сумнозвісні місця. 

- "Невже тільки за ці строчки?" - запитав я в діда. 

-"Не тільки. НКВД давно слідкувало за мною." 

Тоді кожна людина, що вміла висловитись та подіяти на оточуючих сміливою думкою, була на прикметі.

-"Була в мене ще поема про Комуністичну партію..." - продовжував  дід та почав читати напам'ять довжелезну, хвилин на двадцять, поему. 

Крім таланту римування дід мав ще й феноменальну пам'ять, пам'ятав свої незліченні вірші, жоден з яких не був записаний. Сатирична поема про партію, як на мій погляд, не містила нічого такого, за що можна було б саджати в тюрму, - були гострі та правдиві вислови про недолугість та злочинність дій комуністів. Тодішня влада думала по-іншому.