Перший сніг

Перший сніг. Враження

Сніг сипонув мені в лице, щоб розтанути на ньому маленькими краплинками холодної води. Одразу стало холодно і незатишно. Потрібно було йти в холодну темряву, де на темний тротуар падав сірий сніг, танув на ньому і асфальт від цього ставав ще темнішим, темрява густішала. Здавалося, в цьому є якась дика невідповідність, помилковість в тому, що сніг падає на асфальт. Він тут зайвий. Велике місто, закуте в цеглу, каміння, бетон і асфальт зовсім не потребує снігу. Нема куди йому тут падати. Хіба що на дерева, та й ті ставали від цього першого снігу мокро-брудними, з якимись незграбними руками-гілками. Автомобілі на дорозі вмить перетворювали сніг в брудне місиво...

...Від швидкої ходи обличчя розпашіло і вже не відчувало гострих колючих льодинок, а краплинки води приємно освіжали лице. Сніг все сипав і вже був не сірий, а ставав дедалі білішим. Асфальт побілів і темрява розступилася. В світлі ліхтарів було видно, як сніжинки нескінченним потоком сиплють на землю, а коли довго дивитись вгору, то здається, що не сніжинка падають, а ти мчиш угору. Різко виділились дерева, розкинувши красиве мереживо своїх гілочок. Сніг покривав дорогу, дахи і все, на що він падав, набувало спокійного , врівноваженого вигляду. Стало приємно і затишно. Я підставив лице під перший сніг.