Гитарных рифм и струн души напевов.

Любви твоей истек весь строк,

Оставив гибнуть ночью до предела.

Как мог уйти так сгоряча,

Украв иллюзии и сны забрав с собою?!

Мне так хотелось рядом крепкого плеча,

Сейчас стихи пишу и плачу в тишине о нас с тобою... 

У большинства людей уже вошло в привычку гадить в сеть Интернета 

либо комментариями, либо своим мнением, либо из-за неразберихи с окружающими, либо из-за плохого настроения.

Выброс адреналина должен быть.

Вот мне сейчас реально херово.

Обсуждать желания - нет, но если найдутся люди, которые по доброй воле захотят это прочесть - милости просим!

Херово, когда не понимают, херово, когда злишься, херово, когда нет возможности выплеснуть гадость куда-нибудь из своей души.

И причины вроде бы не столь существенные, а неприятно все равно....

Слишком много ответственности и ожиданий, которые не реализовываются, и от этого злость бурлит.

А я очень хочу успокоиться.

Очень.

Хочу.

Спокойно жить.

Больше всего страдают родные.

Обижаем друзей, ссоримся по мелочам. 

Не понимая, что так будет не всегда.

Всему есть предел.

Предел обидам.

Предел терпению.

Предел здоровью.

Предел жизни, в конце концов....

И в тот момент, когда по каким-либо причинам ты остаешься один, помочь справиться с жизненными сложностями приходит музыка.

Для меня такой музыкой были песни группы "Король и Шут".

Новость шокировала.

Михаил, спасибо.

Пусть земля Вам будет пухом.

Как любому человеку....

     Чтобы испытать радость достаточно увидеть луч солнца, почувствовать аромат распустившегося цветка, услышать дуновение ветра.

     А чтобы сполна радость прожить, нужно ею поделиться.

 

Чтобы делиться с тобой радостью))

Люблю тебя. 

Тебя заставлять полюбить.

Поэтому долго молчу,

А сердце не может забыть. 

Вокруг все свободны

На право весны. 

Но стало немодным,

Родным доверять свои сны.

О многом мечтаю.

Как все. О доме большом,

Без ссор, без обид, 

Надолго, любимый, вдвоем.

Одни интересы, 

Плед мягкий, уют.

Чтоб не было тесно,

Как в песне поют.

Плечо чтобы рядом,

И руки обнимут твои.

И поцелуи посыпятся градом, 

Скажи все, как есть, не томи...

Озноб по коже, 

       Коли я вчилась у школі, як і будь-хто з тих людей, кому доведеться читати цю замітку, у переліку шкільних предметів для вивчення та оцінювання значилась література. У час мого навчання - українська і російська, пізніше - ураїнська і зарубіжна.

        Нас у школі зобов"язували прочитати певний перелік книжок. Геніїв минулого. Називати прізвища та імена не буду, ви й без мене їх чудово знаєте. 

І, звісно, після прочитаного ми писали твори. Опис, характеристика та, безумовно, аналіз вчинків головних героїв. 

Яким чином це відбувалось у мене? Відповідаю. У неділю (ми вчились протягом шести днів, тому неділя - єдиний день, який був вільний від занять) я йшла у бібліотеку. Там просила книжки критиків, з їх думками стосовно конкретного твору, а потім збирала до купи фрази, цитати, слова, міняла місцями вже сказане, замінювала синонімами і виходив зв"язний текст. На уроках російської літератури це чудово проходило. Текст був "списаний" грамотно - не прикопаєшся, слова сказані "по-дорослому", розумно. І оцінки були високі. А на уроках української літератури цей номер проходив не завжди.

      Чомусь згадала це сьогодні зранку.

Ви тільки уявіть! Мільйони людей примусово читають визначені книжки. Обов"язково. Знають напам"ять імена головних героїв, їх вчинки. І потім аналізують, чому він чи вона так вчинили....

      Це вигадані герої. Це вигадані історії. Це всього-навсього казки. А школярів примушують аналізувати вчинки вигаданих людей.... І окрім того, правильний чи неправильний аналіз зробив учень визначає вчитель, у якого своє життя, своє власне бачення, свої принципи. 

У житті все інакше. Зовсім. 

І ще одне... 

Чому дітей вчать саме за цими книжками? Чому саме цих людей називають геніями? 

     А до чого тут вищезгадана стаття? 

Все до банального просто. Людина, коли дорослішає, свідомо шукає "згадки" з книжок у житті поза межами шкільних стін, а потім дуже дивується та розчаровується, що вчинки реальних людей не співпадають з написаним. До речі, є ще один цікавий висновок. Ті люди, які "погано" вчилися у школі, не читали книжок, не особливо переймаються філософськими питання життя та буденності. Не шукають знаків та закономірностей. А просто живуть.