Було де не було, а на швидкій річці троє бідних сестер прали царську білизну. І говорили між собою:- Якби мене взяв царський син, - сказала найстарша, - я б за три вечори нашила одежі на цілу державу.- А я б йому дала такі три колоски пшениці, що мав би хліба на все царство, - похвалилася друга.

Тоді третя, наймолодша, обізвалася:- Я б породила царевичу трьох синів: одного із сонцем на чолі, другого - з місяцем, третього - із зіркою

Царський слуга це підслухав і розповів царевичу. Задумався царевич. Дуже хотілося йому, щоб у його державі хліба та одежі було досить. Та з голови не виходила наймолодша сестра, що обіцяла незвичайних синів народити. І вирішив царевич на ній оженитися. Привів дівчину в палати, прибрав її гарно, і весілля відгуляли.

Раз поїхав молодий цар на полювання, а його жінці прийшов час родити. Прийшла баба-повитуха і каже:- Царський закон такий, що коли цариця народжує вперше, їй зав’язують очі.

Молода цариця дала собі очі зав’язати і не бачила, що народила трьох близнят із сонцем, місяцем та зіркою на чолі.

Баба-повитуха підкинула в постіль трьох щенят, а хлопчиків викинула в порожній колодязь.

Як побачила цариця біля себе щенят, налякалася.- А де мої діти? Я чула, як вони плакали.- Тобі причулося, - відповідає повитуха. - Ти народила щенят, то вони скавучали.

Повернувся цар з полювання і біжить до породіллі. А баба-повитуха на порозі його зустрічає і каже:- Наробила твоя жінка сорому на все царство. Породила тобі трьох псят.

Не повірив цар бабі і побіг до жінки. А біля неї в постелі троє щенят скавучить. Розсердився цар. Порадився з бабою-повитухою і наказав кинути свою жінку в порожній колодязь. А сам оженився знову, на бабиній доньці.

Три хлопчики - із сонцем, місяцем і зіркою на чолі - блукали попід землею і знайшли в колодязі свою матір. Відтоді часто приходили до неї, тішилися та пестилися.

Раз баба-повитуха побачила в колодязі світло. Згадала про царських близнят і камінням колодязь завалила. Тоді й на першу цареву жінку брилу скинула.

А хлопчик із зіркою на чолі якраз ішов від матері до братів. Прийшов, а вони камінням завалені. Повернувся до матері - теж колодязь брилою закритий.

Заплакав хлопчик і рушив попід землею в дорогу. Темно, а він собі зіркою присвічує. Коли бачить - десь далеко світиться. Пішов туди і на білий світ потрапив. Роздивляється - а серед річки чоловік стоїть і ніяк до берега дістатися не може.

Поклонився хлопчик, а чоловік питає:- Чи далеко ти, синку, зібрався?- Йду у світ шукати Правду.- Як знайдеш її, то спитай, доки я буду у воді мокнути.

Іде хлопчик далі. А на полі горить великий вогонь і чоловік стоїть у полум’ї. Побачив хлопчика і питає:- Куди ти, синку йдеш?Іду Правду шукати.Як знайдеш її, то спитай, доки мені мучитися в огні.

Пообіцяв хлопчик про все дізнатися і далі йде. Дійшов до моря, став коло води і попросив:- Розступися мені, море, най на той бік перейду.

Море розступилося і спитало:- Куди йдеш, дитинко?- Правду шукати, - відповів малий мандрівник.- Як знайдеш, то спитай, чому в мене лише велика риба, а малої немає.

Перейшов хлопчик море і далі помандрував. Прийшов на край світу, а там сидить старий дід з паличкою в руці.- Куди йдеш, синку? - питає дід.- Правду шукаю, та не можу знайти.- Я є Правда. Сідай та розказуй, чому на долю нарікаєш.

Розповів хлопчик про матір та братів. Дід дав йому паличку і порадив:- Вдариш нею по камінню, яким завалені мати та брати, і визволиш їх.

Хлопець уже хотів бігти додому, але здогадався:- А чи не сказали б ви, дідику, що тому морю хибить, в котрому є лише велика риба, а малої немає?- Мало б море і малу рибу, коли б воно втопило хоч одну людину, - відповів дід. - Але скажеш морю про це тоді, як на той бік перейдеш.А чи не сказали б ви, дідику, що то за чоловік серед вогню стоїть і доки він горітиме?- Він ще тисячу літ горітеме, бо коли був попом, крав у людей і в корчмі пропивав. А тому, що у воді стоїть, скажеш: вічно буде мокнути, бо коли був корчмарем, воду у горілку підливав.

Подякував хлопець за поради і попрощався з дідом. Прийшов до моря і попросив:- Море, розступися.

Море розступилося, а коли хлопець був посередині, спитало:- А чи дізнався ти у Правди, чому в мене малої риби немає?- Най перейду, тоді скажу, - відповів хлопчик. А як вийшов на берег, гукнув: - Не маєш малих рибок, бо жодної людини не втопило.

Море розгнівалося, але не могло хлопчика досягнути хвилями. Тому лише сердито забурчало:- Щастя твоє, що раніше ти мені не сказав.

Пішов собі далі хлопчик. Чоловік, що горів у вогні, здалеку його пізнав і гукнув:- Чи довго мені ще, синку, горіти?- Ще тисячу літ. Бо крали у людей і пропивали, - відповів хлопчик.

А чоловікові, що мокнув у воді, сказав:- Буде довіку там стояти, бо як були корчмарем, води в горілку доливали.

Прийшов хлопчик із зіркою на чолі до царських палат. Знайшов колодязь, в який кинули колись його і братів. Вдарив чарівною паличкою по камінню. Каміння розсипалося, і з колодязя вийшли брати - один із сонцем, другий з місяцем на чолі.- Як довго ми спали, - здивувалися вони.- Хтозна, скільки б ви ще спали коли б не ходив я шукати Правду, - відповів хлопчик із зіркою на чолі.

А тоді пішли всі троє до колодязя і визволили чарівною паличкою матір.

Перебували сяк-так сини з матір’ю між людьми. Хлопчики шапками чоло прикривали, аби ніхто не бачив, хто вони. А на Новий рік зібралися всі три брати до царських палат.- Пресвітлий царю, чи дозволити вас повіншувати?

Цар наказав слузі прогнати хлопців. Слуга вдарив першого і збив йому з голови шапку. Нараз блиснуло ясне світло. Поки слуга опам’ятався, хлопчиків не було. Тоді він прийшов до царя і сказав:- Пресвітлий царю, то якісь дивні хлопці. Ще можуть біди наробити. В одного з них я побачив на чолі сонце.

Подумав цар і наказав оголосити по всій країні, що той дістане велику нагороду, хто знайде цих трьох хлопчиків.

Довго шукали братів, а знайти не могли. Та якось один селянин побачив, що в його стогу світиться. Налякався, що солома загорілася. А коли прибіг, побачив трьох хлопчиків - із сонцем, місяцем та зіркою на чолі - і молоду жінку.

Розбудив їх чоловік і хоче вести до царя. А вони просять:- Ліпше сам скажи цареві, що знайшов нас. Але так, щоб не чула цариця. Бо вона погубить нас.

Пішов селянин до царя і розповів, як знайшов трьох хлопчиків - із сонцем, місяцем та зіркою на чолі - і їхню матір

Зрадів цар і наказав усіх привести до себе.

Прийшли брати разом з матір’ю до царських палат. І розказав хлопчик із зіркою на чолі, як їх баба-повитуха хотіла погубити і як вони живими зосталися. Скликав тоді цар міністрів і радиться з ними:- Коли чоловік загубить добрий ключ, дістане другий, гірший, а потім знайде старий - котрий він має собі залишити?- Тільки кращий, старий, - відповіли міністри.- Таке сталося зі мною, - каже цар. - Знайшов я свою першу жінку і снів своїх, то залишаються вони, по вашому розсуду, зі мною.

І наказав бабу та її доньку на терновом вогні спалити.

Іван Іванович Огієнко (Митрополит Іларіон)

...Аналіз сучасних простонародних вірувань показує, що багато з того, що було в давнину, позосталося й тепер, при Християнстві, тільки підчищене ним. Ці давні вірування були для людини її філософською системою, і давали їй можливість розуміти довкільний світ, бо ці вірування відповідали на всі запити його духа.

На саму істоту поганства вже в давнину було два головних погляди. За одним поглядом божки — це біси, і це диявол нахиляє людей до поганства. А коли божки — то біси, то невільно навіть імен їх згадувати, бо так навчало Святе Письмо: „Не згадуйте ймення їхніх богів" (Іс. Нав. 23. 7), „Я їхніх імен не носитиму в устах своїх" (Пс. 15. 4). Ось через це наші книжники спочатку вперто замовчували імена наших дохристиянських божків, і взагалі нічого докладніше про них не писали. „Слова" (проповіді) не раз твердять, що про поганство „cрам" і говорити (6). Акад. А. Шахматов твердить, що в нашому найдавнішому Літопису спочатку не було імен давніх божків, — їх названо пізніше (7), коли з ними розпочалася вже сильніша боротьба.

Другий погляд на поганство зовсім інший. Божки — це тільки ідоли, це ніщо (пор. 1 Кор. 10. 19), а саме поганство люди виявляють у тому, що вірять у природу, в саму твар (твориво), а не в Творця, і служать цій тварі (пор. Рим. 1. 21—32). І так навчали й Отці Церкви. Правда, обидва ці головні погляди на поганство взяті з Святого Письма. При цьому другому погляді можна вже було називати божків по іменах.

А що робити з ідолами та взагалі з поганством, наші давні книжники добре знали, бо Книга Повторення Закону виразно навчала про це: „Жертівники їхні порозбивайте, а їхні стовпи поламайте, святі дерева їхні постинайте, а бовванів їхніх попаліте в вогні" (7. 5, 12. 2—3). Так, власне, й робили в нас зараз по прийнятті Християнства.

У „Слові о полку Ігореві" 1187-го року проведений ще один погляд на наших давніх божків: це не біси, не ідоли, але наші предки, люди — їхні онуки: „Погибашеть жизнь Дажьбожа внука", „Встала Обида в силах Дажьбожа внука", „Бояне, Велесов внуче". Це для нас дуже важливе: давні боги не біси, і злилися вже з нами, як наші предки. Взагалі, в „Слові" ані єдиним слівцем не ображено наших стародавніх вірувань, хоч автор його був християнин...

6. Е. Аничков, ст 107. 7. Разысканія, ст. 139, 555, 561

10 жовтня Дідова Субота - Зворожини, Осінні Діди. Поминальний День. У цей день громада літніх людей варить куліш на лоні природи, який споживають тут же, сидячи на землі. Вони знають, що скоро "відправляться на Луки Сварожі", тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Завжди відмічається в суботу.

---

За народною традицією в Україні на осінні Діди поминають не тільки померлих членів родини, а й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю й неодмінно — коливо — ритуальну їжу. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву і в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють. Посуд зі стравою, а також ложки залишають на столі для предків, які мають прийти вночі.

На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли відчинивши двері, чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух виманив Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, і за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні.

---

...«дідова субота», свято померших предків. Поминають парастасом у церкві і обідом дома. Ось як описує такий поминальний обід записка з Ровенського пов.: «Хазяйка наготує якнайбільше страв, які любили „діди“. Обід буває пізніш після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі „душечки умерших“ помились і пообідали»...

Існує повір'я, що в цю ніч на цвинтарі можна бачити тіні померлих, як вони встають з домовин і розходяться по хатах своїх рдичів.

---

Як пише в своїй книжці “Русалії” Василь Скуратівський, часто після панахиди біля церкви влаштовували обід і запрошували всіх пом’янути небіжчиків – “бо в цей день до церкви приходять небіжчики-духи і на спільній трапезі сідають поруч сущих”. Розпочинали і закінчували трапезу коливом.Люди вірили: якщо в цей час ходитиме багато старців – то добра ознака. Начебто Бог посилає покійників в образі старців на землю, щоб вони подивилися, як живуть і що роблять їхні нащадки. Їх неодмінно кликали на обрядову поминальну трапезу: “Іди, діду, до обіду!”

Жив молодий цар з жінкою. Пішов раз на лови в іншу державу і заблудив. Понадвечір натрапив на хижку й попросився переночувати.

А там якраз бузьок приніс хлопчика. І зібралися маточки і говорять між собою: -Я сьому хлопчикові бажаю, аби вженився на царевій донці

Цар слухає й думає собі: "Ой, то не буде, бо я ’го вб’ю".

Минуло вісімнадцять літ. Сталося так, що цар знов потрапив в той ліс і в тоту хижку, де колись ночував. Він упізеав хлопця й рішив 'го скітити. Написав листа цариці: "Сього леґіня, доки я вернуся домів, маєте загубити". Запакував і передав хлопцеві: - Сього листа понеси моїй родині!

Хлопець іде з листом. Дорога була далека. По дорозі зустрівся із своєю похресною. - Куди йдеш, сине? - Несу від царя листа... - Ходи до мене, переночуєш. Вже пізно...

Як заспав, похресна прочитала листа і перемінила слова: "Сього леґіня, доки я вернуся, вженіть з нашою донькою".

Цариця, коли прочитала листа, нараз побожила доньку з леґінем й справила весілля.

Доки цар вернувся, все було готово.

Цар розсердився: - Що ти наробила? - кричить на жону. - Я сповнила твою волю. - Не може бути!.. Я написав, аби ти хлопця нараз згубила. - Але в листі написано інше.

Дивується цар. Прочитав листа, і справді там чорним по білому написано: "Побожи ’го з нашою донькою".

Ще гірше розсердиася цар й рішив хлопця скітити. Розказав, аби готувався в далеку дорогу, мусить принести три золоті волоси Діда-всевида.

Но та що робити? Царський наказ треба виконати. Зібрався хлопець в довгу путь. Іде, іде. Дійшов до Чорного моря. Сів у човен, і звідає ’го перевізник: - Куди везти, леґеню? - До діда всевида. - Та звізвідай ’го, доки я буду на сім морю перевожувати челядь? - Добре, зазвідаю...

Іде далі й зашов у велике місто, а тут чорні застави, смуток. - Чому смуток у місті? - У нас росла така яблунька, що кожної ночі родила чудесні яблука: хто з’їсть яблуко, нараз відмолодне. А тепер висохла... А ти звідки йдеш і куди? - Цар ми дав наказ принести три золоті волоси Діда-всевида. - Та зазвідай Діда, чому висохла яблунька? Що чинити, аби назад родила? - Добре, зазвідаю.

Йде далі. Прийшов в інше місто, а там ще більший смуток: все позастеляно чорним полотном. - Чому в місті такий смуток? - Була у нас чудесна керниця. Текла з неї живуща вода: кедь хтось помер, та лиш тою водою ’го можна було оживити. А тепер керниця висохла, цар помер, нічим ’го помастити... А ти куди йдеш? - До Діда-всевида. То позвідай ’го, чому висохла керниця і як допомогти ділу? - Добре, позвідаю.

Йде далі. Помітив хижку. Ближче дійшов. Відчинив двері, а там - його похресниця. - Як ти сюди потрапив, хреснику? - Цар дав наказ принести три золоті волоси Діда-всевида. Но, лягай та спи, спочинь з дороги... Лягай під постіль на крумплі, аби тя не втямив мій син. - Маточко, дізнайтеся від Діда-всевіда, доки буде перевізник перевозити челядь у човні, а в тому і тому місті, чому вже не родить яблуня, котра колись родила чудесні яблука, чом висохла керниця, що з неї текла живуща вода? - Усе визвідаю, синку, лиш спи спокійно.

Ліг спати. Раз лиш приходить старий чоловік, білий як молоко. - Хто тут чужий? - Не є нікого, сине. Поклади голову на мої коліна, най тя приколишу.

Як він заснув, витягла ’му з голови один волос, що аж забриніло. - Мамо, що ви робите? - Спи, спи синку, я теж дрімаю. Мені ся приснив перевізник з Чорного моря. Бідний, так довго вже перевозить людей, що ’му надоїло. - Доти буде перевожувати людей, доки декому не дасть потримати весло.

Заснув Дідо-всевідо, а мати знову витягла волосок. - Що ви робите, мамо? - Нич, синку, лиш спи. Я теж дрімаю. Теперки ми ся приснила ота яблунька, що родила чудесні яблука: хто з’їсть яблуко, нараз стане молодим. Лиш чомусь яблунька перестала родити. - І не буде. Доки не підкопають яблуньку і не вб’ють змію, що під нею сидить.

Дідо-всевідо поклав голову матері на коліна і знову заснув. Тоді вона вирвала третій волосок, що аж загуло! - Мамо, чому не даєте ми спати? - Синку, спи. Я теж дрімаю. Приснилося ми, що є десь така керниця, з котрої текла живуща вода, а тепер керниця висохла. - Висохла, бо в ній на споді сидить гадина. Коби люди розумні й убили гадину.ґ, то живуща вода назад би потекла.

Хлопець під постіллю все чув, що мати говорила із своїм сином-Сонцем, якого називали Дідом-всевідом.

Зачало розвиднятися. Всевідо перемінився в маленьку дитинку і крізь визор вийшов.

Тоді хлопець виліз з-під постелі, маточка ’му передала золоті волоски й відрядила в дорогу

Дуже красно подякував їй і відкланявся.

Іде домів. Прийшов у те місто, де висохла чудесна керниця. - Що дасте, коли вам допоможу? Чотири вози золота!

Хлопець спустився в керницю, вбив гадюку, й нараз з’явилася водиця

Іде далі. Дійшов до того міста де перестала родити чудесна яблунька. Люди ’го ледве дочекали. - Но, ци позвідав ти Діда-всевіда? - Позвідав. Що дасте, кедь поможу яблунці й назад буде родити? - Чотири вози золота!

Хлопець прокопав яму під деревом, вбив змію, і дерево нараз зацвіло. А вранці вже були яблука. Набрав собі яблук й везе золото до дому. Ще далеко був від Чорного моря, а перевізник загойкав: - Ци позвідав-ись Всевіда? - Позвідав. Перевези ня на другий бік, та ти скажу. Як ’го перевіз, сказав: - Доти будеш перевозити в човні челядь, доки не даш декому потримати весло.

Відкланявся перевізникові й їде далі.

Коли його увидів цар, старий очам своїм не повірив. - Де ти, хлопче, таке багатство взяв? - Там і там... - Та й я іду туди.

Дійшов цар до Чорного моря, а там перевізник дав му потримати весло, а сам вискочив на берег. - Здорові ся везіть і челядь перевезіть.

Може, цар ще й тепер перевозить людей, кедь не вмер.

ПРОГОЛОШЕННЯ ПЕРУНА
Релiгiйний центр Об’єднання Рідновірів України (ОРУ)

Реєстраційне свідоцтво № 33
від 24 травня 2001 Київ-61, проспект Відрадний 24/93, к. 191
Ідентифікаційний код 26112937 тел.: (044) 408-61-25, 223-57-47

07 жовтня 7517 року (2009 р. н. е.) Народу України, в тому числі:
Президенту України
Голові та депутатам Верховної Ради України
Голові та членам Уряду України
Голові та працівникам Служби безпеки України
Генеральному прокурору та всім працівникам прокуратури України
Міністру та всім працівникам МВС України
Державному комітету України у справах національностей та релігій
Міському Голові та владі м. Київа
Директору та працівникам Національного Музею Історії України
Представникам ЗМІ

ВІДКРИТА ЗАЯВА
ПРО ПРОГОЛОШЕННЯ КУМИРА ПЕРУНА РЕЛІГІЙНОЮ СВЯТИНЕЮ,
А КИЄВОЇ ГОРИ - МІСЦЕМ ПАЛОМНИЦТВА ПРАВОСЛАВНИХ РІДНОВІРІВ-ЯЗИЧНИКІВ

„А відоме було у споконвічних Ведах, що Перун спасе Богів і прославить їх плем`я”.

Володимир Шаян „Про Перуна знання таємне”.


Релігійний центр «Об’єднання рідновірів України» - релігійна конфесія, що діє на підставі та у відповідності до Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», і є правонаступником православного язичницього світогляду Київської Русі та давніших родових і державних утворень Русичів-українців у відповідності з предківськими звичаями та Законодавством України, проголошує Кумир Перуна, встановлений 24 серпня 7517 (2009) року на території Національного Музею Історії України на Києвій Горі, Релігійною Святинею, а саму Києву Гору – місцем паломництва православних рідновірів-язичників .

Священна Києва Гора (верх Андріївського Узвозу, вул. Володимирська, 2 та територія, прилегла до Національного Музею Історії України) є священним культовим місцем Русичів-українців, де споконвіку розташовувались орійські святилища. Як відомо, саме з цього місця «пішла єси земля Руська», як свідчать літописи та символічний напис на камені біля Музею.
З часу отримання Незалежності Україною ми, сучасні рідновіри-язичники, за предківською традицією здійснюємо свої обряди Славлення Рідних Богів-Предків на Головному Жертовнику-Святилищі біля Музею Історії України. Це історичне Святе Місце уже давно стало місцем паломництва усіх громад Рідної Віри .
Кумир Бога Боротьби Перуна, що стояв із древніх часів на Києвій Горі, своєму історичному місці, окрім духовно-релігійних функцій, був «майновим стовпом», що показував належність усього майна держави Русь (земель, рік, лісів тощо) - русичам, спадкоємцем яких є український народ, а також, і знаком державної влади, де затверджувались найважливіші державницькі акти клятвою Перуну.
1021 рік тому чужинські правителі, зрадницьки приспавши пильність та подолавши спротив нашого народу, скинули Кумир Перуна з Києвої Гори, зламавши духовний стрижень та розпочавши кривавий тисячолітній геноцид руського народу України. І прорекли Волхви, що лише через тисячу років прокинуться Рідні Боги. Сорок поколінь Русинів боролись та наближали той Великий День, коли Символ незламного Духу Русі повернеться в серце стольного граду Русі-України.
І ось настав той час! І ніщо не спинить ідею, час якої настав!
В різних куточках нашої Неньки-України відтворюються Рідні Свята та обряди, Славлення Рідних Богів. Постають з небуття лики Богів – проявів Всесвіта-Сварога, які вороги Русі-України постійно намагаються знищити, часом провокуючи криваві конфлікти!
З поверненням Незалежності до нас повернулась наша свобода, зникли офіційні заборони мати своє рідне – орійське. І як символ відродження України-Русі і її духовності повернувся до нас наш могутній Бог Перун, який з нашою допомогою більше ніколи не дасть, не дозволить нікому перемогти і підкорити нас.
Усі ми є свідками відродження справедливості! 24 серпня у Свято незалежності України ми принесли відповідно освячений Кумир Перуна на руках назад на Святу Києву Гору, де він був встановлений із почестями та славленнями. І повсталий Перун прокладе шлях Рідним Богам до онуків своїх, а онукам – до Слави і Волі! Слава ж Йому, Великому і Непереможному Богу!
Іменем Богів Рідних, Предків Світлих, Звичаїв, Конституції та Законів України закликаємо весь Український Народ та всі Органи Української Влади взяти під свій захист Кумир Великого Бога Перуна та його Святе історичне місце – Києву Гору!
Тих же зловмисників чи невігласів, що намагалися чи намагатимуться знищити або пошкодити, цю та інші Релігійні Святині, що є основами духовної безпеки Русі-України, та спровокувати кровопролиття, ЗАСТЕРІГАЄМО, що крім статей 109 (Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади), 111 (Державна Зрада), 113 (Диверсія), 114 (Шпигунство), 161 (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії), 179 (Незаконне осквернення або знищення релігійних святинь) Кримінального Кодексу України, Кумир Перуна захищено древнім обрядом-оберегом і всіх, хто підніме руку його пошкодити, а також їх ідейних натхненників та посібників, чекає заслужена кара, що знищить не тільки їх самих, а й їх роди!


Прийнято на Відкритому Засіданні Священної Ради ОРУ 07 жовтня 7517 (2009) року

Об’єднання рідновірів України

http://a-ingwar.blogspot.com/2009/10/blog-post_2083.html

Тлумачення снів надзвичайно популярне в усіх народів світу і, мабуть, таке ж давнє, як і людство. Повсякденна свідомість народу, певне, ще з часів неоліту була тісно пов’язана із сновидіннями як явищами містичними, віщими тощо. З язичницьких часів дійшло до нас уявлення про сон як про чарівну істоту або чарівних істот - дітей богів підземного царства, при цьому сон залишається абстрактним поняттям. З народних уст нам відомо, що Сон - це "кудлатий чоловік з чотирма очима", добрий і не страшний, його помічницею виступає Дрімота. Вони мають дивовижну силу - насилати на людей сни, під час яких людина зустрічається з душами померлих предків, бачить фантастичні картини, пов’язані з її переживаннями та мріями

Символіка снів змінювалась відповідно до розвитку суспільства, і, звичайно, давніх пластів лишилось обмаль. Кожна людина сприймає світ індивідуально і по-своєму тлумачить сновидіння, але система символів-пояснень спільна для всіх представників народу, хоча в невеликій кількості багатоваріантність все-таки існує. Цікавими в цьому плані були б дослідження колискових не як фольклорних перлин, а як трансформованих і пристосованих до побутових потреб ранніх язичницьких молитв-заклинань, присвячених Сну і Дрімоті - представникам "темного царства", але це не входить у наше завдання.

Тлумачення сновидінь українцями відбувалось на рівні побутовому, коли сни намагалися розгадати ті, хто їх бачив, і на рівні знахарському, коли сни тлумачилися людьми, які на цьому розумілися більше за інших (знахарі, ворожки тощо). На обох рівнях існував певний підхід до тлумачення, щоправда в різному обсязі. Так, наприклад, всім відомий тижневий календар сновидінь. Сон з неділі на понеділок не можна нікому розповідати, бо не збудеться; з понеділка на вівторок збувається до обіду; з вівторка на середу - сон в руку; з середи на четвер - пустий сон; з четверга на п’ятницю - віщий; з п’ятниці на суботу та з суботи на неділю сни базарні і не тлумачаться.

Так само загальновідомі й магічні дії та заговори на погані сни. Треба зранку проказати: "Куди ніч, туди й сон", або подивитися у вікно, щоб сон забувся.

Тлумачення сновидінь другого рівня базується на повніших знаннях і ретельніших спостереженнях. Так, ворожбитам відомо, що віщі сни сняться на 4, 9, 12, 16, 19, 22, 27 день після появи нового Місяця і якраз їхнє тлумачення має важливе значення для прогнозування майбутнього, щоправда, тлумачення снів за місячним календарем теж мають розбіжності у різних ворожбитів та магів, але визначення їхньої правдивості - завдання науковців: медиків, психологів тощо.

Українські традиції /Упорядник О. В. Ковалевський.- Харків : Фоліо, 2003 С.387-388(Артур Ярещенко. Етнографічні особливості України)

Неділя перебуває під знаком Сонця. Як писав Олександр Потебня, Богиня Неділя була шанованою в українців, її уявляли в образі дівчини-красуні з довгим золотавим волоссям - це Сонячна панна, донька Святої П’ятниці (або Богині Роду - Баби Яги). Вірили, що людина, яка народилася в неділю, буде щаслива, гарна, здорова. Волхви могли, знаючи точно годину народження дитини, передбачити її вдачу, пророкувати її майбутнє. Головними Богами неділі вважалися Дажбог, знаком якого є сонячне колесо, і Сварог, знаком якого є Сварга.
Н е д і л я - не можна нічого робити, особливо рубати сокирою. Недільні діти спокійні, хоча й трохи ледачкуваті. Дитина, народжена в ніч з неділі на понеділок, неодмінно стане віщуном, знахарем або ворожбитом.
Свята Неділя уособлюється в образі молодої гарної жінки. Неділя - це дівчина-красуня з золотавим волоссям, якою опікується саме Сонце, а тому її називають Сонячною Панною. Колись Бог подарував цей день Неділі і при тому казав: "На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали". Відтоді Неділя вже в суботу ввечері пильно стежить за кожним, а грішників карає так, що й Господи! Старалися в цей святий день нічого не робити, бо неділя - "не діля"
У неділю дівці заплітатися гріх, а як жінка розчисується у неділю, то у її чоловіка не буде волосся

Субота жіночий день, її захисником є Сатурн (або Кронос), який вважається Богом Часу, охоронцем посівів, плодючості. Багато дослідників сходяться на тому, що назва цього дня походить від вавілонського «шаббат» спокій. Вавілоняни в цей день не займалися справами, а молилися. Є гіпотези й про те, що назва Київської фортеці Самбатас також має це ж значення і розуміти його слід як близьке до старослов'янського «со+битіє», тобто «буття (моління) разом», оскільки в цей день наші предки також вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з Богами.С у б о т а - найтяжчий день на роботу, в цей день рекомендується виконувати дрібну домашню роботу, а найліпше - прибирання. У суботу найкраще купатись, переодягатись тощо. Суботні діти відзначатимуться прив'язаністю до дому, охайністю, вони хороші господарі."Субота - то жінка"; в цей день не можна золи й дублива робити (очевидно, що відгомін трупоспалення й поховання у домовинах-дубах), бо то "задушна днина", і душі померлих чекають, аби їх помянули. Суботи були офірувані для поминання памяті предків. На Гуцульщині їх називають "дідовими суботами". Та це ж саме збереглося у християнстві. "Дідові" - мясопусна субота, субота другого тижня Великого посту, субота четвертого тижня Великого посту, Зелена (Клечальна, або ж Троїцька, субота), Дмитрівська та "проводи", або ж поминальна, православнихвоїнів

Тігіпко... Скажіть цьому хлопцю, що при чинному законодавстві аж ніяк не може бути "сильного президента", бо таке законодавство.

Янукович... Може треба сказати йому, що він йде в президенти а не в прем’єри?! Більше того, остання реклама, яка з’явилася нещодавно, прозоро натякає, коли Янукович стане президентом, то ВОНА буде працювати, тобто прем’єр залишиться той самий? :)

Тимошенко... Вона.. :) а ще є така "зворушлива" реклама, коли всі усім повинні пробачити, тоді криза відступне... а Ви пам’ятаєте, коли ВОНА казала що криза до України не дійде?...

Яценюк... Це взагалі мій улюбленець:
" - Ми зруйнували економіку! Ми зруйнували... Ми ..."
Так, якщо Ви зруйнували, навіщо Ви це зробили? для чого Вас обирати, якщо Ви вже зруйнували?

П’ятниця названа від "п’ятий", їй покровительствує Венера (Афродіта). Це цілком жіночий день. У слов’ян він пов’язаний з Мокошею (в християнстві її заступила Свята П’ятниця), яку надзвичайно шанують українці, бо вона є покровителькою шлюбу, Богинею Роду, хранителькою домашньго вогнища. П’ятницю уявляють літньою жінкою з вінком на голові. Її зображення здавна чіпляли біля криниці. Кожна п’ятниця є поминальним днем - саме в цей день тижня згадують своїх покійних родичив. Тому в п’ятницю не можна працювати голкою, ножицями, веретеном, щоб не проколоти душі померлихБогині П’ятниці в сиву давнину передувала Баба Яга, проте за останні кілька століть її образ набув негативного чи навіть дещо страшного вигляду, хоча в усіх казках вона завжди допомагає героєві, котрий виявився сміливим і проявив свою кмітливість. За дослідженнями Олександра Потебні та інших фольклористів, Баба Яга є родоначальницею, Предкинею - саме такою вона під різними іменами шанувалася ще в трипільців, скіфів, слов’ян

П'ятниця - день, сприятливий у коханні, цього дня найкраще свататись, справляти заручини тощо. Народжених у п'ятницю чекає щасливе сімейне життя.

П'ятниця — молода дівчина, не зла, хорошо одягнена. Якщо помітить (а вона знає, що хто робить і що про неї думає), що хто-не-будь протягом декількох п'ятниць пряде, пере білизну, луг робить для білизни, то вона приходить до того і просить, щоб той покаявся. Якщо не покається, то пошле нещастя, пропасницю. Якось П'ятниця прийшла до одної жінки, яка прала білизну кожної п'ятниці; вона переконувала її, але та не послухалась. Тоді П'ятниця запропонувала їй: «Що ти хочеш: я візьму у тебе дитину, чи пошлю на чотири роки пропасницю?»  Жінка погодилася на останнє. П'ятниця, помітивши міцне здоров'я жінки, послала слідуючу кару: жінка одного разу в п'ятницю пішла прати білизну на кладки, на неї кинулася жаба і вп'ялася в обличчя і ніяк не можна було відірвати. Тоді вона пішла в Київ і там її врятував один старик.