щось лячно за долю i.ua

  • 03.02.10, 11:28
  • i ua
erio.com.ua та io.ua

“Працівники міліції викрили киянина, який організував сайт для еротоманів

Працівники відділу боротьби з кіберзлочинністю Департаменту боротьби зі злочинами, повязаними з торгівлею людьми, МВС України припинили функціонування каналу розповсюдження порнографічних матеріалів через
Інтернет-сайт www.erio.com.ua Функціонування Інтернет-полунички організував столичний житель, якого вже затримано і щодо нього порушено кримінальну справу.
На веб-сайті, який, до речі, існував із 2007 року, зловмисник розмістив більше двох мільйонів заборонених фотоматеріалів. Доступ до “полунички” надавався не безкоштовно, а лише після відправлення текстового повідомлення на короткий сервісний номер українського контент-провайдера.Наразі у зловмисника вилучено компютерну техніку, мережеве обладнання (сервери, на яких розміщувався незаконний контент), носії інформації, а також кошти. Ведеться слідство.”

"Стоит отметить, что на изъятом сервере также находился один из крупнейших в Украине фото- и видеохостингов io.ua, на котором на момент закрытия находилось 33,41 тыс. видеороликов (1,32 TБ) и 6,87 млн. фотографий (7,07 TБ). Относительно этого ресурса в МВД пока информацию не предоставили."

А ви ще дивитися канал?

Нуб... є нуб :)

"Нуб" - староєгипетською мовою означає "золото"
(Утевська П.В. Невмирущі знаки: Нариси. – К.: Веселка, 1981 С. 68)

перевірити можна тут How to read Egyptian hieroglyphs: a step-by-step guide to teach yourself


А ще цей ієрогліф   - значить "Бог"  (Ра чи Ре). (мабуть ще значить і Сонце)

а от схожий трипільський символ подають як Родове гніздо


(ієрогліфи були взяті тут)

Респект... XVIII ст

Пояснення слів. Українська література XVIII ст.
РЕСПЕКТ

Респект — повага, пошана, увага
Респектувати, респектовати — брати до уваги, відповідати, рахуватися, поважати закон

Свято Домовика

25 січня 2010 року Свято Домовика. Йому кладуть свіжий хліб або кашу (залишають на ніч на печі чи на столі) і просять оберегти господарство, домашніх тварин. У давні часи домовик був добрим духом хатнього вогню і печі. Подекуди домовиків називали домовими, хазяїнами, дедами, дідусями, возилами. За повір'ям, домовики опікувалися життям родини, що мешкала під одним дахом. Люди вважали, що живуть домовики на горищах, бо вночі часом вчувалося, як там хтось ходить. А виглядали домовики по-різному. Якщо в хаті жив домовик, порослий густою шерстю, значить на добро, а якщо голий на злидні. В народі залишився звичай садити молодих на весіллі на вивернутого кожуха, щоб задобрити домовика, не впустити в оселю молодого подружжя того «голого», за яким неминуче прийдуть злидні. Люди вважали, що побачити домовика дуже важко, а от почути його вдавалося чи не щодня: потріскує вогонь у печі то домовик ворушиться, скриплять крокви над головою то він походжає, порипують вікна-двері то домовик чогось просить. У народі живе повір'я, що вогонь у хатній печі то перевтілений домовик. Тому, перебираючись у нову хату, господиня запалювала востаннє піч, вигрібала жар у чистий горщик і приказувала: «Ласкаво просимо, дідусю, у нове житло». В новій хаті той жар висипали у піч. Люди вірили, що домовик творить не тільки добро, але може і покарати: наслати хворобу, невдачі, злидні. Найчастіше він карав тих, хто погано ставився до своїх покійних родичів, не дбав про їхні могили, не поминав померлих добром, а ще тих, хто скупився пригостити подорожнього, допомогти родичеві, сусіду, погорільцеві. Траплялося чути, що домовики робили у домах пакості: відчиняли уночі двері, вікна, кидали камінням, шпурляли різноманітні хатні речі. Вони могли заховати у хаті якусь потрібну річ так, що довго ніхто не міг її знайти. І все ж на те була рада: не гнівити доброго домовика, догоджати йому різними смачними речами, в жодному разі не солити для нього страви, а ще ніколи не згадувати його поганим словом. Кажуть, як вселяються люди до нової хати, то першої ж ночі приходить старий дід (домовик). Той, хто його побачить, має у нього спитати: «Старче, чи на добро, чи на худо?» І як скаже той дідусь «на худо», значить, ламай хату і тікай з того місця, бо добра не буде, а як скаже «на добро», значить, все у тій хаті буде добре. Під впливом християнства люди почали вважати домовиків нечистою силою, яка шкодить у хаті. Але були часи, коли слов'яни мали домовика за доброго духа своєї оселі.
Міфологічне світосприйняття притаманне кожному з нас. Від дитячих літ призвичаюємося до думки, що ліси, поля, озера, річки та річечки заселені найрізноманітнішими казковими істотами. Найчастіше — добрими, іноді — не вельми, а часом — просто надзвичайно допитливими. Те саме стосується і житла людини.

А й справді, і хата вже якось не хата, якщо у ній не оселився сторож, охоронець, доброзичливий піклувальник, доскіпливий спостерігач, а частенько і діяльний учасник найваж-ливіших родинних подій — домовик!

У плині «дорослого» життя нам, звісно ж, ніколи думати про всіляких там русалок, дворовиківта, скажімо, вострухів (відповідальних за корів)... Тільки ось залишилася десь у пам’яті Мавка — незвичайна дівчина з «Лісової пісні», а то,трапляється, спересердя інколи згадаємо чорта...

І все ж якась незрима сув’язь, що поєднує нас із сивою давниною, виявляється набагато міцнішою, аніж могли ми собі уявити. І десь у підсвідомості коли-не-коли зринає бажання: а чом би не жити у моїй оселі (домі, квартирі, дачі, хаті) домовикові!

Ми не маємо на меті щось беззаперечно стверджувати, якщо вже зайшлося про цих створінь, а надто — розкручувати кампанію із заселення домовиками кожної оселі. Спробуємо хіба що побіжно оглянути деякі історичні та етнографічні джерела, які стосуються демонології.

Витоки міфологічних уявлень сягають своїм корінням дохристиянської доби, тобто язичництва — часів, коли людина не мислила себе поза цим невидимим світом. Віра ж у домовика — це, вочевидь, своєрідне «перевтілення» споконвічного сімейно-родового культу предків, дуже інтимна, дуже приватна розмова з минувшиною.

Вважалося, що домовик виник з краплин, які стріпнув ненароком чорт, умочивши пальця у воду. Отакий ось «суржик» із християнського та язичницького віровчень.

[ читати далі ]

Дерево Світу

Дерево Світу

Вісь світу - дерево ясен. Його висока вершина перевищує гірські вершини й шість небес і піднімається до сьомого неба, на якому у своїх світлих палатах перебуває верховний Бог Сварун. Наскільки вершина ясена, дерева світу, висока, настільки корінь її глибокий. Коріння його простягається по всьому підземному царству Чорнобога. Корінь його четверолапий, один корінь іде на південь, другий на схід, третій тягнеться на північ, а четвертий - на захід. Під ясенем простягається земля. Дрібні сережки в його гілках - Сонце, Місяць, і зірки. Так ясен зв'язує підземне, землю і небо. З-під дерева світу б'є джерело чистої, живої води, яка оздоровлює і воскрешає із мертвих. У джерела сидять три вірні прислужниці. Одна знає, що було, друга - що буде, а третя - те, що є.

Вони вирішують чому бути. І більше того - визначають кожному його судьбу: добру чи погану. Так обіцяють і життя, і смерть, трудяться над виникненням життя (Почуто в дитинстві і переказано по пам'яті. Немиро М. Легенди Волині і Полісся. - Рівне, 1998. - С. 5-6). Стояла Сосна серед Дунаю.                                         Дай, Боже! На тій соснойці сив сокіл сидів. Крильцями стріпав, в Дунаєць упав. Вийшов він від там третього року. Виніс він від там троє насіння. Перше насіння - чорна землиця. Друге насіння - яра пшениця. Третє насіння - зелена трава. Чорна землиця - хліб ізродиться. Яра пшениця - для коровайця. Зелена трава - для худобоньки. (Зап. 1987 р. Л. Ященко від переселенців з-під Перемишля; обробка Л. Ященка. Благослови, Мати: Уроки українського народознавства в школі / Упоряд. Л. Іваннікова. - К., 1995. - С. 135)

Героям Слава!

Це було на початку 90-х, вже після набуття незалежності (принаймні я так запам'ятав, може було раніше)

Моя мама почала розмовляти своєю рідною українською мовою. Одразу її "обізвали" бандерівкою (м. Кривій Ріг), ті з ким вона спілкувалася в побуті (звісно, крім родини :) ), а в деяких магазинах навіть відмовляли в продажі товару.

Якими ми були 1000 років тому (рання Русь очима східних авторів)

Серед джерел по історії Київської Русі виділяються своєю відносною численністю й повнотою свідчення арабських та перських географів, істориків а також мандрівників, виступаючих в ролі таких собі «середньовічних журналістів». Вони написані сучасниками – тобто людьми, що жили в ІХ і Х століттях і нерідко були очевидцями подій і явищ, що їх вони описували. А об’єктом їхніх спостережень і нотаток були здебільшого «народні маси», тобто пересічні тогочасні мешканці нинішніх теренів України, Білорусі й Росії.

Свідчення давніх арабів укладав: Сергій КОНЧА

Це вигідно відрізняє записи східних авторів від славнозвісної «Повісті времінних літ» та інших давньоруських літописів, які, будучи написані вже у ХІІ - ХІІІ століттях, часто-густо побудовані на уривчастих спогадах, родинних переказах та легендах й, до того ж, присвячені, здебільшого, діянням великих князів.

Для тих, хто справді цікавиться історією свого народу і хоче знати якою була насправді Київська Русь доби її становлення, знання Східних джерел є просто необхідним.

В нашому короткому огляді, ми, звичайно, також не можемо претендувати на повноту, ставлячи мету ознайомити читача з найбільш цікавими, на наш погляд, моментами.

СЛОВ’ЯНИ І РУСИ

Перше, що падає в очі при ознайомлені з повідомленнями іноземних джерел ІХ – Х століть про Східну Європу: послідовне й наполегливе протиставлення слов’ян і русів.

[ читати далі ]

Бог і Сокира

"...Щоб розрізнити слова, зображені однаковими малюнками, єгиптяни вживали додаткові пояснювальні знаки. Шампольйон назвав їх детермінативами. Це були ті самі ієрогліфи, тільки їх не вимовляли. Їх ставили після слів, що вимагали пояснення. Читаючи якийсь вірш чи оповідання, ми ні вголос, ні подумки не кажемо "кома", "двокрапка", "знак запитання", хоча знаки ці й необхідні для розуміння прочитаного. Так і з детермінативами. Їх брали до уваги, але не вимовляли.

Наприклад, слова бог і сокира писали однаково. Обидва слова складалися з однакових приголосних. Але коли треба було написати бог, після цих приголосних малювали ще й поважну людину, з гостренькою борідкою, таку, як бачимо на статуях фараонів..."

джерело: Утевська П.В. Невмирущі знаки: Нариси. – К.: Веселка, 1981 С. 50