Чи ідеальне кохання реальне?

 Я, наприклад, для себе , зрозуміла одне просто добре стає на душі від думок про нього, від присутності поруч об’єкта кохання. Ти і я. Про нас у сьогодення  я вирішила написати щоб бодай хоч якось розібратись в моїх почуттях до тебе, чи ти той самий і я маю мчатись до тебе ,як того хочеться, чи треба спочатку зробити "все серйозне", а потім...той запал мине і можна жити "правильно" далі. Але цю школу ми вже проходили, діла якби багато  я їх не запланувала все одно знайдуться ще й ще, а витримка не спрацює- схибить в одну секунду і я без помилки в сліпу наберу твої 10 цифр і  ти знов примчиш, не зважаючи ні на що. Ми знов зустрінемось проведемо чудовий день( тому що нам добре разом), розстанемось і , пережовуючи наступного дня наші взаємини, я буду найзакоханіша з усіх закоханих. А ще через день в мене обов’язково зіпсується настрій і ти станеш мені байдужий, за те що не проводив до дому ,за те що розповідав якісь дурниці, за те що ти захоплюєшся тим про що я й гадки не маю, за те що ти якось підозріло пожартував щодо своїх вподобань, за живе пиво, від якого мені лишився вонючий перегар, за, за, за…
 діла!!! ми вже три роки так зустрічаємось. Якось, коли ми сиділи на березі річки ти сказав:
-  Женю, може припинимо валяти дурня і знову будемо разом.
- нащо, ми ж можемо обходимось один без одного?
А дійсно, можемо. Дивне кохання. А у піснях співають : «жити без тебе не можу», а ми можемо, то що ми не закоханні?
Ми зустрілись 5 сьогодні 9. Все, я можу жити без тебе я роблю свої звичайні справи та й ти не часто нагадуєш про себе: один дзвінок, і той такий короткий , що поки підійшла припинився. Передумав. Кажуть же , дурак думкою багатіє, а що казати про закоханого дурня. Фантазувати ми добре вміємо!  А щоб продовжити  термін дивного кохання ми його підживлюємо: обов’язково раз на півроку зустрічаємось. А почалася ця зЬОбра у стосунках з обману (принаймні, це він став причиною нашої першої серйозної розлуки). Мені добре відомо,що «Любов вибачає усі гріхи, окрім гріха зробленого проти неї». То був твій гріх і, на сьогодні, не такий страшний. Напроти, згодом, я стала винити й себе у непрозорості почуттів, адже тоді я захопилася новим цікавим життям , в якому не було тебе. А ті що були поріч були кращими за тебе і по відношенню і по поступках. А ти як на зло все більше й більше віддалявся, сьогодні я розумію що причиною того був твій обман ,який занадто затягнувся і прийшов час ,або професійно його продовжувати або розкрити. Все це (і твоє і моє «фу») спричинив розпад стосунків нормальних і ми перейшли на нову стадію - придуркувату якусь стадію. Нам ніщо не заважає бути разом, але ми йдемо цим шляхом. Останнього разу ти сказав , що ми садисти, ти мав рацію, то є так .
Не знаю чи це кохання чи дурість від відсутності занадто бурхливого життя, тобто від нудьги. Але одно я знаю напевно: кожне кохання різне, і неідеальне, як у книжках. мені навіть здається треба творити своє кохання таким, яким ти хочеш, як ти мариш і тоді воно вийде ще кращим за ідеальне, бо буде ТВОЄ, ТВІЙ ВИТВІР, ТВОЄ ЧАДО. Але як знати що саме з тебе в мене вийде найкращий витвір життя?
А може я й не права?
Кохання приходить в ідеалі,
 чи ми,відчувши потяг, маючи натхнення, зробити  мусимо таким його самі?