Читайте также: Яблочный Спас 2015: традиции и история праздника 

Яблочный пирог

Что нам понадобится:

лист готового дрожжевого теста
4-5 больших яблок
2-3 ст. ложки сахара
1 ст. ложка молотой корицы
30 г сливочного масла
2 ст. ложки панировочных сухарей

Как готовить яблочный пирог:

1. Разморозить лист готового слоеного дрожжевого теста и раскатать его. Форму для пирога смазать сливочным маслом, присыпать панировочными сухарями и распределить тесто по всей форме, даже по бокам.
2. Яблоки помыть, очистите от кожуры и сердцевины. Нарезать тонкими дольками. Нарезанные яблоки красиво выложите на тесто.
3. В маленькой кастрюле растопить сливочное мало и сбрызнуть им яблоки в тесте. Затем яблоки посыпать смесью из сахара и корицы. Выпекать пирог с яблоками и корицей в разогретой до 180-190 градусов духовке в течение 35-40 минут.

Читайте также: Воздушная шарлотка: как приготовить любимый яблочный пирог

Яблоки запеченные с творогом

Что нам понадобится:

8 яблок
220 г творога
2 щепотки корицы
мед
грецкие орехи

Как готовить запеченные яблоки:

1. Яблоки помыть и просушить бумажным полотенцем. Вырезать сердцевину, но до конца яблоко не прорезать. Грецкие орехи измельчить и смешать с медом, корицей и творогом.
2. Наполнить проделанные в яблоках воронки смесью из творога, орехов, меда и корицы.
3. Начиненные яблоки поставить в разогретую до 180 градусов духовку на 30 минут, предварительно постелив на противень бумагу.

Читайте также: Десерт, который не полнит: оригинальные рецепты печеных яблок

Яблоки в кляре

Что нам понадобится:

4 яблока
60 г муки
25 г сливочного масла
25 г сахара
1 яйцо
1 лимон
3 ст. ложки сметаны
1 щепотка соли
4 ст. ложки водки или коньяка
растительное масло

Как готовить яблоки в кляре:

1. Сливочное масло растопить, добавьть к нему сахар, соль, лимонную цедру. Все перемешать венчиком, остудить, затем вбить туда яйцо и еще раз перемешать.
2. Добавить сметану, водку и муку и тщательно перемешать. Консистенция теста должна быть похожа на смесь для блинов.
3. Яблоки помыть, очистить от кожуры и вырезать сердцевину. Затем нарезать кружочками толщиной примерно 1 сантиметр или дольками. В чугунке или на сковороде растопить  масло. Обмакнуть яблоки в кляр, дать им  немного стечь и положить их в раскаленное масло. Обжарить с двух сторон и выложить на бумажную салфетку, чтобы стекло лишнее масло. Посыпать сахарной пудрой.

Водночас маленькі музеї з хорошими колекціями стають порівняно легкою здобиччю для крадіїв. І хоча фахівці стверджують, що продати крадену роботу неможливо, все ж арт-дилери визнають, що картини кримінального походження таки купують колекціонери, що замовили крадіям дістати конкретне полотно конкретного художника з конкретного музею. Привабливість картини радянського періоду визначає насамперед ім’я її автора. Ці імена не втратили в ціні навіть у період кризи, і, на думку галеристів, колекціонери цінуватимуть їх завжди.

Уже шість років триває розгляд кримінальної справи про викрадення картин класиків соцреалізму Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка та інших з ямпільського (Вінницька область) та уманського (Черкаська область) музеїв. Чотирьох «любителів мистецтва», два з котрих — у погонах, звинуватили у викраденні 21 полотна майстрів періоду соцреалізму. Одинадцять картин одразу повернули музеям. Інші — досі в розшуку. Найдорожчу з картин експерти оцінили у 35 тисяч доларів.

Загалом під час перших слухань справи склалося враження, що детективна доля цим полотнам готувалась заздалегідь, з моменту появи їх у згаданих музеях — більше восьми років тому. Це вже був не радянський період і про рознарядку Держфонду не йдеться. Вважалося, що викрадення народного надбання з музеїв невеличких міст не викличе ажіотажу, як це могло б бути хоча б у тих же обласних музеях. Однак на початку судових слухань цікавість ЗМІ та громадськості була досить високою. Але затягування, перенесення засідань судів з одного населеного пункту в інший заколисали загальну цікавість ще на першому році судових проваджень. Слідкувати за перебігом справи залишилися найупертіші та правозахисники.

Отже, в судах у справі крадіжки картин допитують екс-начальника Ямпільського міжрайвідділу СБУ, екс-заступника начальника Уманського райвідділу міліції, колишнього директора Уманського краєзнавчого музею, директора Ямпільського водоканалу. У статусі свідка у справі проходить колишній ямпільський воєнком.

Передісторія є такою. Тимчасово, на момент синхронних ревізорських перевірок, аби прикрасити свої робочі кабінети й справити враження на інспекторів, керівники Ямпільського райуправління СБУ, вiйськкомату та водоканалу попросили в дирекції музею картини класиків соцреалізму. Музейні картини цінителі живопису отримали, але із зустрічним проханням виготовити нові рамки, бо старі розсохлись.

Нові рамки музеї отримали з новими полотнами-підробками! Оригінали ж опинились у сільському будинку батьків директора водоканалу, де їх замінили на копії, якi через кілька місяців «повернули» музею. У цей же будинок вивезли й картини з Уманського музею, де для виставки їх позичив заступник керівника райвідділу міліції.

Співробітники музею в Умані швидко виявили, що з міліції їм повернули не оригінали Яблонської, Шишка, Глущенка, й відразу заявили про це в СБУ. Слід зазначити, що, коли аферу було викрито, уманських музейних працівників кілька разів «посували» від свiдчень у суді. Під різними приводами, найчастіше — переносили судові засідання. По колу перенесення судових засідань у часі йшов їхній кругообіг і в просторі: з Ямполя — в сусідній райцентр Крижопіль, звідти у різні суди Вінниці й знову в Ямпіль.

Водночас змiнювали і сценарії. Спочатку всю вину на себе взяв директор водоканалу, мовляв, це він узяв картини в офіцера СБУ та воєнкома для виготовлення рамок, а повернув їм копії. Потім висловлювались відводи суддям. А на останньому судовому засіданні на початку квітня цього року знову перенесли дату слухання — оголосили перерву до 13 травня у зв’язку з неявкою адвоката колишнього директора уманського музею.

Через неспішне судочинство відбулася i перекваліфікація звинувачення, зокрема екс-начальнику Ямпільського міжрайонного відділу СБУ. «Тепер йому пред’являють статтю лише про халатність, злий умисел відпав», — зазначає правозахисник та журналіст Василь Кізка.

Станом на 2010 рік у розшуку значилися три роботи Миколи Глущенка: «Баржі», «Засніжена дорога», «Ліс». Мистецтвознавці говорять про Глущенка як про непересічну особистість, художника європейського рівня, його вважають корифеєм українського імпресіонізму. Химерна доля додала до його мистецької роботи ще й діяльність розвідника-нелегала: на радянські спецслужби він працював як агент «Ярема».

Глущенко — один із найпопулярніших на вітчизняному ринку українських художників радянського періоду. Ціни на його роботи незмінно високі, їх коливання залежить, зокрема, від розмірів роботи, як і картини Шишка. Полотно «метр на півтора» коштує близько 100 тис. доларів. Стиль Глущенка близький до французького імпресіонізму, тому його роботи сприймають як альтернативу на порядок дорожчих картин французьких митців.

Щодо вкрадених робіт Сергія Шишка зауважимо, що середня вартість однієї його роботи коливається від 50 до 100 тис. доларів. На початку 2010 року в розшуку перебували чотири його картини: «Зимовий етюд», «Зимовий ранок», «На верховині. Карпати», «Осінь у Голосієві». Та історія крадіжок картин Шишка не спинилась у Ямполі та Умані. У тому ж таки 2010 році з кабінетів столичної мерії щезли чотири картини Шишка. А в лютому 2011 року з Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя вкрали ще дві картини художника.

Тетяну Яблонську в 1997 році ЮНЕСКО визнало художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив «Жінкою року 2000». У незалежній Україні пані Яблонську визнали прижиттєвим класиком. У 1998 році її було відзначено найвищою нагородою України — премією ім. Тараса Шевченка за творчу діяльність. У 2001 році Яблонська стала Героєм України. У 2006 році її іменем було названо вулицю в Києві. Після інциденту на виставці «Український живопис 1945—1989. З приватних колекцій» (2004), під час якої родина художниці висловила сумнів у справжності чотирьох робіт Яблонської, ціни на її роботи впали. З 2004 року експертизою робіт Яблонської займається лише її донька Гаяне Атаян.

У 2010 році у розшуку значились п’ять картин Яблонської: «Інтер’єр з мисником», «Красний угол», «Осіннє вікно», дві роботи з серії «Інтер’єри Полісся».

І, можливо, зважаючи на таке затягування справи, згадані полотна давно вже прикрашають маєтки тих, хто впевнено почувався тоді та, очевидно, не менше впевненості має і сьогодні.

Україна молода.

Більше півроку минуло з дня загибелі 19-річного студента-японіста КНУ Святослава Горбенка в боях за Донецький аеропорт, але довгий час у багатьох корпусах вишу стояло фото Славка, куди студенти-ровесники несли квіти та свічки. А вчора в Інституті філології біля 83-ї аудиторії урочисто відкрили меморіальну дошку героя. Вчена рада університету прийняла рішення про заснування іменної стипендії Святослава Горбенка, яку будуть призначати вже з нового навчального року студентам-японістам Інституту філології, а кафедру «Методики викладання східних мов», де Святослав вивчав японську мову, назвали його іменем. Серед критеріїв призначення стипендії буде не лише успішність у навчанні, а й участь у суспільному житті вишу і країни в цілому та активна громадянська позиція.

Завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології КНУ Іван Бондаренко розповідає «УМ», що загибель Святослава сколихнула усіх. «Святослав насправді був дуже скромною людиною. Вперше я його побачила, коли він зайшов до нас на кафедру складати академрізницю. Високий такий, красень. Добрий хлопчина і завжди усміхнений. Я йому кажу, мовляв, нашим філологиням дуже пощастить навчатися з таким студентом. Він аж зашарівся. Мене дуже зачепила звістка про його загибель, тому я вирішила знайти більше інформації про нього. Так, я спілкувалася з його побратимами, одногрупниками з Києва і Харкова, вчителями і батьками. Тепер таке враження, що Святослава я знала все життя», — ділиться думками «УМ» активістка й аспірантка Інституту філології Каріна Дорошенко.

На церемонії вшанування були і батьки Славка. Батько, Сергій Олександрович, приїхав із сином до столиці з початку Революції гідності — Святослав вступив до лав харківської самооборони, а він став лікарем на Майдані. «Я не кажу, що він помилився, що пішов у бій за святу справу, але дуже жалкую, що він пішов тоді, 17 серпня, таємно, не поговоривши зі мною і мамою, залишивши лише листа. Ми пережили страшні три тижні невідомості і пошуків, адже звідти він уже не міг нам зателефонувати. За допомогою друзів я знайшов його лишень 9 вересня, якраз перед відправкою на фронт. Це була незабутня наша остання зустріч з ним живим, наша незабутня розмова. Я відпустив його. Знявши з шиї іконку з хрестом, які носив мій дід під час війни, а я — на Майдані, повісив йому на шию і благословив», — згадує батько.

Про свої поневіряння після смерті сина Сергій Горбенко тепер практично не каже. Втім, попри справжню любов і шану у виші, де він провчився лише кілька місяців (Славко перевівся до Києва з Харкова у 2014 році, коли в рідному місті його життю почали реально загрожувати проросійськи налаштовані молодики, а пізніше змінив конспекти на автомат, записавшись добровольцем у склад ДУК «Правий сектор»), добитися визнання своїх заслуг перед державою батькам хлопця досі не вдалося. Батько Святослава вже котрий місяць оббиває пороги державних установ iз надією отримати для сина статус учасника бойових дій, утім поки чує лише відмови. У Міноборони заявили, що розгляд документів бійців добровольчих батальйонів не належить до їхньої компетенції, бо вони «не є військовослужбовцями та працівниками ЗСУ». У листі Держслужби України повідомляється, що «надання статусу учасника бойових дій особам після їхньої смерті законодавством не передбачено». «З побратимами Святослава ми звернулися до юристів, аби доводити статус через суд. Із прийняттям закону про добровольців теж нічого, на жаль, не змінилося, бо в законі теж прописано «за умови, що батальйон підпорядковується ЗСУ, МВС чи Нацгвардії». А ДУК офіційно нікому не підпорядковується. Допомоги від держави не було жодної. Гроші на поховання виділив профком КНУ, на пам’ятник на могилі гроші дає «Правий сектор», — коментує «УМ» Каріна Дорошенко.

Україна молода.

07.01.2015 Советы