Оскільки благодійники сказали, що вона народилася на Петра й Павла, я хотіла назвати Петрою. А доня моя хотіла, щоб була Харлі, я би скорочено її Харьою кликала. Ледь не пересварилися в сім'ї, далі я увімкнула авторитаризм і назвала Ясною. Яся коротко.  

Хоч і дарувалася Ясюня моїй доні, але хазяйкою визнала мене. Першої ж ночі прилаштувалася спатуняти майже в мене під подушкою, і я наївно думала, що це найприкріша подія цієї ночі, що я спатиму, боячися поворухнутися. Отож заснула, мліючи від мімімішності.  І сниться мені, що десь лізу я в гори (ага, якраз з Карпат повернулася), а нога чомусь сковзає по варенню (де воно там взялося?) і неможливо лізти далі. Прокидаюся. Нога таки сковзає. Не по варенню, ага. Причому розтовкла уві сні оте все "варення" по простирадлу й підковдрі. Насварилася, віднесла до туалету, взяла її лапочку, вкотре показала як дряпатися в лотку, поміняла постіль, заснула. ...минуло 40 хвилин, знову накакано саме мені в постіль. І дивиться оченятами отими невинними, що до ладу й не насвариш. Дякувати Богу, що проблеми з постільною білизною не маю. Поміняла. Наступної ночі все повторюється так самісінько, теж двічі. Між тими двома ночами було втрачено купа нервів та трохи грошиків на пирскалки для відвертання від туалету на моє ліжко та для привертання до туалету на лоток. Все марно.

Я була в такому розпачі, що тобі просто не передати! Раніше досвіду виховання кошенят не мала, якось всі кицьки приходили в моє життя вже дорослими. "Котячі мами" заспокоювали, що кошенятко ще замаленьке, що воно навчиться, неодмінно адаптується, потрібен час, хоча би місяць . Я не могла чекати місяць, навіть тиждень! Післязавтра кінчається відпустка, і треба якось лишати це дитя саме в хаті й повертатися в незаміновану квартиру. Тому взала на руки ту крихітку, вона тоді поміщалася рівненько на мою долоньку, й серйозно так поговорила, по-дорослому. Що якщо вона оце все не припинить, поїде в приватний сектор ловити мишей, пити парне молоко й народжувати кошенят від всіх сусідських котів. Не знаю, що подіяло: чи мої погрози, чи розпач, чи грізний голос, чи енергетика, але за пів-години я не повірила своїм вухам: оте маля голосно греблося у лотку . Як же я була рада тим кавеликам у потрібному місці!  З того часу ні краплі повз  

Тепер нам рік і чотири місяці, наречена у всій красі лежить на своєму улюбленому місці на моєму дивані.