Поглянь Україно моя, В свою історію очима, Вдивляйсь у історичне Я – Скільки ж усього за плечима. Ще від трипільської пори, За хліб посіяний тобою, Повзли чужинці з-за «гори», Дзенькали шаблі у двобої. І все за землю, все за хліб, До нас повзли «ординців» хмари, А ти себе не берегла, В родинних потопала чварах. А в нас же все своє було: І хліб, і воля, і свобода, Та оте прокляте: «моє», Як кістка в горлі для народу. Поглянь Україно моя...
Читати далі...