Віктор Бойко "СЛОВО У ДОЛОНІ"

По тернах днів судилося пройти,

По манівцях життєвої пригоди.

Зі мною скрізь прокрокувало Ти,

Моє життя, гартоване в негодах.

Десь там  границі недосяжний край,

А я тримаю слово у долоні,

Щоб донести туди, за небокрай,

Куди несуть крилаті мої коні.

І вже немає в долі вороття,

Вже стерта вісь мого старого воза.

На нім лежать скарби мого життя,

Час добіга, а там – сумна дорога.

Та все ж я йду до того небокраю

І рву вудила, аж кривавить «піна».

Я добіжу, я впевнений, я знаю:

Свою зорю знайду я неодмінно.