ґрати

ґрат, ґрати, ґрати... Усюди ґрати. Ми самі запроторуємо себе за них, аби сховатися від почуттів.

Ховаємося за ґратами власних осель, встановлюючи їх на вікна, виправдовуючи це тим, що боємося, що до нас забереться крадій. А насправді просто намагаємося перешкодити місячному сяйву потрапляти до наших кімнат, аби він не нагадував про власну одинокість...

Ховаємося за ґратами холодних слів, вдаючи з себе байдужих, аби не показати, наскільки нам боляче... Ховаємося за ґратами рутинної праці, вдаючи з себе зайнтих, аби не було вільного часу для самотньості... Ховаємося за ґратами натягнутих посмішок, аби ніхто не міг запідозрити нас у тому, що нам буває погано...

А насправді ховаємося ВІД СЕБЕ...