Заліковка

       Того теплого вересневого ранку я з однокласником, а тепер вже й одногрупником, прибув до нашого темного коричневого корпусу. В холі висіли списки першокурсників, кого куди розподілили, і номера аудиторій. Хоча й вважалось колись, що архітектор - це чоловіча професія, у нас в групі, як і на всьому потоці, дівчат було суттєво більше ніж хлопців. Всілися ми разом зі шкільним товаришем в лівому ряду на другу парту, і почали по троху знайомитись з іншими. Декого з одногрупників я вже знав по вступних, а деякі обличчя бачив вперше, одне з них і востаннє. Кучерява дівчина в окулярах, з фарбованим в червоний і чорний кольори волоссям, після цього дня не з"являлась на жодній парі. Привернув увагу хлопець із Запоріжжя, майже налисо стрижений машинкою, в спортивному костюмі, з непривітним поглядом, були підозри, що цей, як мені тоді здалося, гопник, стане моїм ідеологічним ворогом. Совнішність оманлива, за 6 років навчання і співіснування на одному поверсі гуртожитку, з ним було випито чимало, а ще він навчив мене першим азам ком"ютерної графіки. Поряд із ним сиділа симпатична худенька дівчина, і з не абияким пафосом розповідала про те, що закінчила ДХШ, і яка вона начитана, і як любить Булгакова, і т.д. Зі школи люблю підкалувати таких. Тим більше вона сама мене спровокувала, спочатку сказавши що збирається читати Булгакова "Доктор Живаго", на що я виправив її, що насправді автор книги Пастернак, а потім, доводячи мою неправоту. Аргументами слугувало те, що Булгаков сам був лікарем, а потім для посилення авторитету заявила: "Я "Мастєра і Маргаріту" 3 раза прочла!", - і тут у мене само вирвалось: "А с пєрвого раза нє дошло?" Багато хто голосно сміявся, а дівчина зі мною більше не розмовляла аж до сесії. 

       В групі була досить різнобарвна публіка, майже всі по своєму цікаві, що хлопці, що дівчата. На задніх рядах сиділа група дівчат, знайомих між собою з ПО, одна з яких була якоюсь особливою, як мені здалося. Ні краплі косметики, світлі очі, широка, і при цьому сором"язпива усмішка, яка потім ще пару років не давала мені спокою. Але то інша історія. 

       Прийшли викладачі для вступної пари. Напідпитку, кураторша розвела тираду про складність і шляхетність професії, про безсонні ночі, і т. д. Врешті настала церемонія вручення заліковок. Варто обмовитись, що в нашому університеті, як і в давнину, залікові книжки склеювали кістковим клеєм, мабуть із старих радянських запасів. Клей можливо і якісний, але має характерний запах, що чимось нагадує собачі фекалії. Після видачі заліковок, наша "начитана" зі словами про свою любов до запаху друкованого паперу, глибоко вдихнула, нахилившись над розкритою заліковкою. В наступну мить вираз її обличчя містив одразу дві емоції, здивування і огиду, і не ясно було, чого більше. Ті, хто побачили цей перфоманс, обережно понюхали свої заліковки для з"ясування обставин, і тоді по аудиторії прокотилась хвиля сміху. Ось так почалося моє студентство. Як кажуть, найліпші роки життя, але з характерним запахом.