Щирець

Про Щирець уперше згадується в літописі 1113 р. (за іншими даними — 1125 р.) як про руське поселення. Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски).

 У XIII ст. Щирець нищать монголо-татарські війська. У 1391 р. Ян Тарновський, воєвода сандомирський і староста руський, сприяє організації у Щирці католицької парафії, a 1397 р. польський король Владислав II Ягайло надає містові магдебурзьке право.

 У XVI і XVII ст. Щирець кілька разів руйнують татари. 1638 р. місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[3]. Приблизно за того часу місто починає славитися тим, що тут виробляють гіпс і вапно.

У 1772 р. після першого поділу Польщі місто, яке до того часу належало родині Потоцьких, увійшло до складу Австро-Угорщини.

 Станом на 1808 р. у колонії Розенберг проживало 54 протестантів[4].

 В XIX ст. тут працюють каменярня і фабрика гіпсу. У 1873 р. через Щирець прокладено так звану Залізницю Ерцгерцога Альбрехта, яка з’єднала міста Львів і Стрий.

 Між Першою і Другою світовою війною Щирець втратив статус міста. Тоді в ньому проживало приблизно 1500 осіб.

 Важких втрат зазнав Щирець під час Другої світової війни. Так у ніч з 26 на 27 червня 1941 року, напередодні вступу в Щирець німецьких військ, під гуркіт трактора московсько-більшовицькі посіпаки замордували 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл: Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця. 7 липня 1941 року знайдені тіла були перепоховані громадськістю на Горішньому кладовищі Щирця. Під час німецької окупації майже все єврейське населення Щирця вивезено до табору смерті в Белжцю, і там знищено.

 Після війни Щирець декілька років (з 1939 до 1941 і 1945 до початку 1960-х рр.) був районним центром Щирецького району (згодом приєднаний до Пустомитівського району).

Оскільки селище розташоване неподалік від Львова, воно вважається перспективним й активно розбудовується (приватний сектор).