Прийшов, як завжди раптово, кінець моєму правому тапку, а оскільки заради них мені ліньки їхати в магазин, а мали прийти сестри сьогодні, клубнику саджати, то я мобільним піднапрягла їх зайти по дорозі і купити .

  Щойно прийшли, страшне задоволені і в гарному гуморі, сказали, що купили найкращі, що були в магазині.

  І дістали стильні, сніжно білі тапки.

  Задумалась.

"Чувство у меня такое - будто стою на перекрестке, и не знаю куда мне. И поменять хочется что-то, и боязно, привыкла то ко всему, стабильности, комфорту, а сама понимаю - ничего в жизни больше не видела, небыло у меня ничего" 

  Саме таке дивитись в час ночі , да..

 

   Трохи переживаю, не хочеться персонально бути відповідальною за повернення лютого 

  Побачила цю годноту в політичній замітці, але мене не політика зацікавила, а саме новий погляд на давно знайоме, і як іноді міняється градус точності з таким уточненням 

1. Назвался груздем - иди на  х*й!

  Хто зі мною розмовляє поза ай.юа, той точно зрозуміє , що це про мене:

  - Так більше продовжуватися не може!

  - Але буде?

  - Але буде.

 В кінці тяжко зітхати чи ствердно підсміюватись - на вибір, в залежності наскільки я вже набридла чи дістала 

 Хотілося вчора написати щось як ессе, щоб витримати розмірність, настрій, змусити задуматись.. Тим більше,що вже досить давно крутиться тема, про вміння бути щасливим і бачити прекрасне наче дитина тоді, коли тобі давно не сім рочків. А вчора ще й хорошу таку замітку прочитала, про небо без хмар... Та все часу немає.

  І от вчора вночі отримала копитом по коліну, слава богу тільки чиркнуло по внутрішній стороні, але боляче було так, що аж до сліз . І в цей момент розумію, що нічого так не хочеться, як щоб хтось подмухав на коліно і сказав, що зараз перестане боліти 

  Ми всі десь там , далеко, діти всередині. І тільки ти сам чи сама маєш це розуміти і дозволяти отій маленькій дитині всередині тебе бути собою, а не сидіти мовчки подалі і не заважати жити. І небо відразу стане неймовірного синього кольору, і трава цілим казковим лісом, і калюжа морем... 

  Хай це не ессе, а просто думки тут і зараз, але для мене вони багато значать.

  Невеличкий , але дуже хороший лайфхак для неодружених чоловіків, які шукають хорошу жінку - придивлятись до незаміжніх дівчат найкраще саме восьмого березня - якщо вона поспішає додому увечері з букетом квітів це майже стовідсотково свідчить, що в неї є робота, а значить вона зможе після весілля прогодувати чоловіка 

 Можете не дякувати 

***************************************************************

†**************************************************************

 

Сьогодні стоячи в новомодній черзі перед дверима невеликого магазинчика мимоволі слухала передсвяткові розмови жіночок в "строю", явно навіяні вируючим поряд стихійним квітковим базарчиком з тюльпанами і мімозами та списками закупок, бо збирались вони по молочку зайти. І от одна з них задумливо сказала - Масляна цього року починається восьмого березня, так я не знаю - хто повинен налисники робити? 

  От!. 

П.С.  До речі я, як виявилось в результаті  однієї цікавої розмови, махрова феміністка

 

 А ви всі тут про що думали буде?