Чому серафиму кузьмівну не запрошують на вечірки
- 09.01.12, 00:19
Новорічний корпоратив, на який Аліску запросили колишні колеги, був вдалим. Розпашілі від вина, шампанського, а також від танців і конкурсів, жінки й чоловіки час від часу зграйками виходили у коридор – тут було прохолодно й просторо. Вийшла з подругою Лідою і Аліска.
- Ти тільки поглянь, Марина Ігорівна полетіла! – збуджено сказала Ліда.
- Той важкенький ангел із напівпрозорими крильцями – наша строга Маринка? Ото дива! Перед нею і зараз підлеглі тремтять, мов осинові листки?
- Тремтять! – посміхнулася Ліда.
Ангел прошелестів крильцями вже зовсім поруч і зник у напрямку туалету, оскільки він, все ж таки, був земний.
Алісці було весело, як ніколи. Уже півроку минуло з тих пір, коли вона пішла з роботи, але завжди раділа, коли її запрошували на свята колишні друзі. А скільки хороших слів від них сьогодні почула! Ось і зараз щось приємно залоскотало її щоку. То була борода Діда Мороза. Він прошепотів:
- З Новим роком, Алісо Іванівно!
- З Новим роком, - усміхнулася.
Дід відступив, із-за спини дістав пляшку шампанського й два фужери, налив ігристого напою, вручив один бокал Алісці, а інший підняв угору й голосно сказав:
- Щоб у цьому році ви знайшли собі пару! А якщо не знайшли – то відібрали у когось!
- Так і зроблю! – відповіла захмеліла Аліска.
Їхню дружню розмову з Дідом Морозом перервала Серафима Кузьмівна. Її, сімдесятирічну пенсіонерку, теж запросили на вечірку.
- О Боже, Аліско, на кого ти схожа?
- На батька!
- Ти пофарбувала волосся у чорний!
- Божеле.
- Який жахливий колір! Тобі не пасує!
Знаючи ангельський характер Серафими Кузьмівни, Аліска швидко додала:
- А ще я потовщала і у мене криві ноги!
- До чого тут криві ноги? – пирхнула Серафима Кузьмівна, - тобі нічого не можна сказати, - стаєш дибки! Додому ще не збираєшся?
- Ні, мені в інший бік, хочу ще у магазин зайти!
- То це ж добре! І я з тобою! – пожвавилася стара.
« Піймала», - приречено подумала Аліска, а вголос сказала:
- Тоді ходімо, тільки я на хвильку…» - і Аліска галопом помчала у той заклад, куди донедавна літала ангел Марина.
Через деякий час Аліска спускалася сходами з другого поверху. І тут їй в око впала картина: Кузьмівна, мов на плацу, вишикувала декількох колишніх колег і пройшлася по кожній.
-Ось ти, Наталко, - почула Аліска, - одягнена гарно: чорна спідниця, біла кофтина, зачіска людська, та ще й помітно схудла! Молодець! – винесла вердикт стара. – Так і ходи!
Відчувалося, що Наталія Степанівна почувалася незручно, але чемно подякувала колишній колезі.
- А тобі , Алло, оця сукня зовсім не пасує. Одягнула казна-що! Не так часто у вас проходять вечірки, щоб таке на себе натягнути!
Алла спаленіла, але, зціпивши зуби, мовчала.
- Тобі ж , Світлано, - понесло Кузьмівну, - ця зачіска – як корові сідло! Завжди такі пишні кучерики, а зараз якесь непорозуміння!
Аліска перелякано глянула на Світлану. Красива модельна зачіска, волосся м’якою хвилею спадає на пружні плечі…
Тим часом у Світлани на очі навернулися сльози.
- А я ж за неї в салоні краси 370 гривень віддала, - тихо мовила й рвучко пішла від колег, які тепер застигли на плацу, мов пам'ятники загиблим воїнам .
Аліска швиденько підхопила Серафиму Кузьмівну під руку й потягла до виходу, нашвидку попрощавшись із жінками.
Колись Серафима скаржилася Алісці, що її колишні колеги не запрошують пенсіонерку на свята. Зараз Алісці так хотілося підсказати Кузьмівні чому, але вона стрималася, щоб не псувати, в першу чергу собі, святкового настрою. Та процес пішов, як колись сказав відомий Михайло Сергійович.
- І як тобі вечір? – відразу ж взяла за горло Серафима Кузьмівна, тільки-но вони опинилися на вулиці.
- Добре, а вам?
- О, такий бардак! Ти підмітила які всі брехливі й нещирі? На словах одне, а думають інше! Ось я, наприклад, говорю завжди тільки те, що думаю!
«А кому потрібна така правда?» - подумала Аліса.
- Якось не помічала, - сказала старій, - у мене за столом всі були доброзичливі й привітні!
- Не, знаю, як там у тебе, а у мене –так жах Господній! Марина принесла з дому відбивні, та малі такі, розміром з пігулку!
- І що? – починала нервуватися Аліска.
- Що?Що? – перекривила її Кузьмівна, при цьому бридко закопиливши нижню губу, - почала всім роздавати, господиня хрінова, а слона-то і не помітила! Мені так і не дісталося! Я б їх і не їла, вони ж як пігулки!.. Тьху! – смачно сплюнула на землю Кузьмівна.
- А ви що принесли до столу? – запитала Аліска.
- Чому це я їм ще й повинна приносити? – зателіпало стару. – Не я їм повинна нести, вони у мене в боргу!
- Хто?- здивувалася Аліска.
- Профспілка, хто ж іще!
- Так ми ж до колег у гості приходили…- почала було Аліска.
- Нічого не буду нести! – репетувала Кузьмівна.
- Навіщо ж тоді приходили, коли робота у вас викликає такий негатив?
- А зо зла! Щоб подивитися… Як вони тут, без мене!
- А я – друзів побачити…
Так і не порозумілися жінки. «Але пару Серафима-таки випустила», - подумала Аліска. Та помилилася.
- Аліско!
- Що?
- А ти Альону Водоп’янову знаєш?
- Особисто не знайома. А хто це?
- Як хто! Це ж відома моделька! – і Серафима Кузьмівна пустилася детально розповідати про не відому до цих пір Алісі Водоп’янову. Зрозумівши, що це надовго, Аліса швидко закивала головою:
- А, Водоп’янова! Згадала!
- Отож-то й воно, а то не знаєш…- незадоволено сказала Серафима.
- А чому ви про неї згадали?
- А тому! На неї ж і глянути гидко – ні шкіри, ні пики! Одні кістяки. Але ж як поталанило – за англійського принца вийшла!
- Не може бути! – стомилася Аліска. І додала : Так це ж добре! Хоч одна дівчина знайшла свого принца!
- Як би ж то дівчина... А бридка, як жаба! Знайшла… Вона, бачте, вже принца не хоче, на Березовського перекинулася… Ти знаєш Березовського?
- Знаю, – приречено кивнула Аліска. – Кузьмівно, та чому ви так переймаєтеся цією моделькою, хай собі живе!
- Ага, цій простолюдинці, яка із бруду та в князі, і принц, і Березовський!
- ???
- А моїй Марусі, - тремтячими руками Серафима почала діставати зі старої сумки фото доньки, - немає везіння. Дивися сюди: і красива, й розумна…»
Аліса думала, що сорокарічній Серафиминій Марусі ні на принца, ні, тим паче, на Березовського розраховувати точно не доведеться.
І тут, на превелику радість Аліски, у Серафими Кузьмівни задзвеніла мобілка. Поки Серафима кричала у стільниковий, Аліска хутко знялася, помахала колишній колезі ручкою «пока-пока» й швиденько пірнула у перші відчинені двері. Так вона потрапила до чистенького кафе на розі вулиці.
Аліска пила запашну каву і думала про те, що Серафима Кузьмівна за скільки років так і не зрозуміла, чому колеги не запрошують її на вечірки.
- Ти тільки поглянь, Марина Ігорівна полетіла! – збуджено сказала Ліда.
- Той важкенький ангел із напівпрозорими крильцями – наша строга Маринка? Ото дива! Перед нею і зараз підлеглі тремтять, мов осинові листки?
- Тремтять! – посміхнулася Ліда.
Ангел прошелестів крильцями вже зовсім поруч і зник у напрямку туалету, оскільки він, все ж таки, був земний.
Алісці було весело, як ніколи. Уже півроку минуло з тих пір, коли вона пішла з роботи, але завжди раділа, коли її запрошували на свята колишні друзі. А скільки хороших слів від них сьогодні почула! Ось і зараз щось приємно залоскотало її щоку. То була борода Діда Мороза. Він прошепотів:
- З Новим роком, Алісо Іванівно!
- З Новим роком, - усміхнулася.
Дід відступив, із-за спини дістав пляшку шампанського й два фужери, налив ігристого напою, вручив один бокал Алісці, а інший підняв угору й голосно сказав:
- Щоб у цьому році ви знайшли собі пару! А якщо не знайшли – то відібрали у когось!
- Так і зроблю! – відповіла захмеліла Аліска.
Їхню дружню розмову з Дідом Морозом перервала Серафима Кузьмівна. Її, сімдесятирічну пенсіонерку, теж запросили на вечірку.
- О Боже, Аліско, на кого ти схожа?
- На батька!
- Ти пофарбувала волосся у чорний!
- Божеле.
- Який жахливий колір! Тобі не пасує!
Знаючи ангельський характер Серафими Кузьмівни, Аліска швидко додала:
- А ще я потовщала і у мене криві ноги!
- До чого тут криві ноги? – пирхнула Серафима Кузьмівна, - тобі нічого не можна сказати, - стаєш дибки! Додому ще не збираєшся?
- Ні, мені в інший бік, хочу ще у магазин зайти!
- То це ж добре! І я з тобою! – пожвавилася стара.
« Піймала», - приречено подумала Аліска, а вголос сказала:
- Тоді ходімо, тільки я на хвильку…» - і Аліска галопом помчала у той заклад, куди донедавна літала ангел Марина.
Через деякий час Аліска спускалася сходами з другого поверху. І тут їй в око впала картина: Кузьмівна, мов на плацу, вишикувала декількох колишніх колег і пройшлася по кожній.
-Ось ти, Наталко, - почула Аліска, - одягнена гарно: чорна спідниця, біла кофтина, зачіска людська, та ще й помітно схудла! Молодець! – винесла вердикт стара. – Так і ходи!
Відчувалося, що Наталія Степанівна почувалася незручно, але чемно подякувала колишній колезі.
- А тобі , Алло, оця сукня зовсім не пасує. Одягнула казна-що! Не так часто у вас проходять вечірки, щоб таке на себе натягнути!
Алла спаленіла, але, зціпивши зуби, мовчала.
- Тобі ж , Світлано, - понесло Кузьмівну, - ця зачіска – як корові сідло! Завжди такі пишні кучерики, а зараз якесь непорозуміння!
Аліска перелякано глянула на Світлану. Красива модельна зачіска, волосся м’якою хвилею спадає на пружні плечі…
Тим часом у Світлани на очі навернулися сльози.
- А я ж за неї в салоні краси 370 гривень віддала, - тихо мовила й рвучко пішла від колег, які тепер застигли на плацу, мов пам'ятники загиблим воїнам .
Аліска швиденько підхопила Серафиму Кузьмівну під руку й потягла до виходу, нашвидку попрощавшись із жінками.
Колись Серафима скаржилася Алісці, що її колишні колеги не запрошують пенсіонерку на свята. Зараз Алісці так хотілося підсказати Кузьмівні чому, але вона стрималася, щоб не псувати, в першу чергу собі, святкового настрою. Та процес пішов, як колись сказав відомий Михайло Сергійович.
- І як тобі вечір? – відразу ж взяла за горло Серафима Кузьмівна, тільки-но вони опинилися на вулиці.
- Добре, а вам?
- О, такий бардак! Ти підмітила які всі брехливі й нещирі? На словах одне, а думають інше! Ось я, наприклад, говорю завжди тільки те, що думаю!
«А кому потрібна така правда?» - подумала Аліса.
- Якось не помічала, - сказала старій, - у мене за столом всі були доброзичливі й привітні!
- Не, знаю, як там у тебе, а у мене –так жах Господній! Марина принесла з дому відбивні, та малі такі, розміром з пігулку!
- І що? – починала нервуватися Аліска.
- Що?Що? – перекривила її Кузьмівна, при цьому бридко закопиливши нижню губу, - почала всім роздавати, господиня хрінова, а слона-то і не помітила! Мені так і не дісталося! Я б їх і не їла, вони ж як пігулки!.. Тьху! – смачно сплюнула на землю Кузьмівна.
- А ви що принесли до столу? – запитала Аліска.
- Чому це я їм ще й повинна приносити? – зателіпало стару. – Не я їм повинна нести, вони у мене в боргу!
- Хто?- здивувалася Аліска.
- Профспілка, хто ж іще!
- Так ми ж до колег у гості приходили…- почала було Аліска.
- Нічого не буду нести! – репетувала Кузьмівна.
- Навіщо ж тоді приходили, коли робота у вас викликає такий негатив?
- А зо зла! Щоб подивитися… Як вони тут, без мене!
- А я – друзів побачити…
Так і не порозумілися жінки. «Але пару Серафима-таки випустила», - подумала Аліска. Та помилилася.
- Аліско!
- Що?
- А ти Альону Водоп’янову знаєш?
- Особисто не знайома. А хто це?
- Як хто! Це ж відома моделька! – і Серафима Кузьмівна пустилася детально розповідати про не відому до цих пір Алісі Водоп’янову. Зрозумівши, що це надовго, Аліса швидко закивала головою:
- А, Водоп’янова! Згадала!
- Отож-то й воно, а то не знаєш…- незадоволено сказала Серафима.
- А чому ви про неї згадали?
- А тому! На неї ж і глянути гидко – ні шкіри, ні пики! Одні кістяки. Але ж як поталанило – за англійського принца вийшла!
- Не може бути! – стомилася Аліска. І додала : Так це ж добре! Хоч одна дівчина знайшла свого принца!
- Як би ж то дівчина... А бридка, як жаба! Знайшла… Вона, бачте, вже принца не хоче, на Березовського перекинулася… Ти знаєш Березовського?
- Знаю, – приречено кивнула Аліска. – Кузьмівно, та чому ви так переймаєтеся цією моделькою, хай собі живе!
- Ага, цій простолюдинці, яка із бруду та в князі, і принц, і Березовський!
- ???
- А моїй Марусі, - тремтячими руками Серафима почала діставати зі старої сумки фото доньки, - немає везіння. Дивися сюди: і красива, й розумна…»
Аліса думала, що сорокарічній Серафиминій Марусі ні на принца, ні, тим паче, на Березовського розраховувати точно не доведеться.
І тут, на превелику радість Аліски, у Серафими Кузьмівни задзвеніла мобілка. Поки Серафима кричала у стільниковий, Аліска хутко знялася, помахала колишній колезі ручкою «пока-пока» й швиденько пірнула у перші відчинені двері. Так вона потрапила до чистенького кафе на розі вулиці.
Аліска пила запашну каву і думала про те, що Серафима Кузьмівна за скільки років так і не зрозуміла, чому колеги не запрошують її на вечірки.
3
Коментарі