Моя подорож в Емірати (ч.1)

03.10. 2014 «ПАСПОРТ В ЗУБИ – І В ДУБАЇ!»

            Завтра у мене ювілей – півстоліття. У цьому є як  свої недоліки, так  і переваги.  Мінус – це старість, що дихає в спину. Плюс -  старша доня вирішила мамі зробити царський подарунок – поїздку в Емірати на цілий тиждень! І це класно, бо мій закордонний  паспорт-незайманець давно уже бажає пригод і незабутніх вражень. А враховуючи те, що зі мною поїде ще й молодша донька, я уже почуваюся щасливою: і обох донечок побачу, і днюшку відсвяткую!

            У турагенції  я мучила оператора, як дібратися до терміналу «Д», до яких віконечок підходити за квитком, щиро дивувалася, що ніяких кас, як на залізничному вокзалі,  в аеропорту немає, запитувала, як обміняти мій «віртуальний» квиток на реальний посадочний талон і т.п. Вона ж терпляче пояснювала всілякі нюанси для «чайників» а насамкінець резюмувала: «А далі паспорт в зуби – і  в Дубаї!»

            І ось ми з Яною летимо із Борисполя до Дубаї вже третю годину. Слід сказати, що ні я, ні Яна літаком ніколи не подорожували. Останні мої спогади лишилися в далекому дитинстві, коли на «кукурузнику» бабусенька ризикнула доправити мене з Херсона в  Скадовськ - на море. Як мені тоді було зле і скільки їжі я «перевела», писати не буду…  З тих пір слово «літак» у мене супроводжується  вельми неприємними  асоціаціями. Як не дивно, але у салоні  я почуваюся нічогенько: ще жива й доволі вгодована. Хоча з такої нагоди й скинула декілька  кілограмів. Чого не скажеш про мою полтавську дитину:  її штормить конкретно.  Особливо, коли Яна позирає  в ілюмінатор (за звичкою, вона вклендалася «біля віконця»). Уперше і я глянула в ілюмінатор. Нічне небо вразило: внизу – золоті злитки спочатку турецьких, а потім еміратських міст, трохи вище – легке марево синявих  хмар, а над усім цим… - то вже не штучне, а справжнє -   Боже  - золото  мерехтливих зірок.

            Опівночі моя знесилена польотом доня прошепотіла: «З Днем народження, мамо!»  О, а я уже й забула, що  іменинниця! «Дякую, улюбленець!» - сказала я і цьомкнула мою дорослу дитину в пухкеньку щічку. Романтика – День народження в літаку! Швидше б уже на землю, чомусь почуваюся   там більш звично.

04. 10. 2014. СІМ’Я    ВОЗЗ’ЄДНАЛАСЯ!

            Усе погане, як і хороше, колись закінчується. Не минуло й шести годин, а ми вже на іншому континенті! У Дубаї нас зустрічала старша доня – малесенька й субтильна порівняно із своєю українською ріднею. «Арабська дитина» щиро нас розцілувала й повезла до готелю. Температура повітря  на початку жовтня неприємно здивувала – плюс 38 о третій! Таксі ми обрали «жіноче» - було цікаво проїхатися із водієм-філіппінкою нічним мегаполісом.

            Двері готелю гостинно розчинилися – нам тут були раді. Хоча й завчені, але люб’язні посмішки, компліменти як «мадам”,  так і «ледіз» (до речі, вони супроводжували нас впродовж усієї подорожі  - в молах, кафе, ресторанах, на найвищій у світі вежі Бурдж-Халіфа…) Симпатичний портьє запропонував нам екзотичні для цих країв фрукти… – великі соковиті зелені яблука!

            Через півгодини нам снилися голі поросята, жовті верблюди, білосніжні шезлонги і чувся звабливий шепіт Перської затоки.

(Далі буде)