<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?><rss version="2.0" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
<channel>
<title><![CDATA[paniUa - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/</link>
<description><![CDATA[Заметки в блоге paniUa на BLOG.I.UA]]></description>
<image>
<url>//i.i.ua/avatar/0/0/3977000_265313804.jpg</url>
<title><![CDATA[paniUa - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/</link>
</image>

<item>
<title><![CDATA[попсове кохання]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/1025863/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/1025863/</guid>
<description><![CDATA[Мабуть багато хто пройшов через період дитячо-юнацького захоплення <br />
вічними історіями про невмеруще кохання) Чекаємо того ж, класичного <br />
принца, класичного щастя і безумовно щоб все красиво і без шкарпеток під<br />
 ліжком. Як говорилося в неменш класичному фільмі: &quot;Я з сімнадцяти років<br />
 займаюся сексом... Твою мать... де мій принц???&quot; <br />
Чому в наш час не трапялється таких історій? Навіть сучасні любовні <br />
романи - і ті підкреслюють, НЕ ЗДАТНІ МИ НА ВІЧНУ ЛЮБОВ!!! А щоб довести<br />
 діткам протилежне - навіть вигадують усіляких вампірів-абаяшек і іншу <br />
нечисть)) Та це лише більше&nbsp; драматизує реальність. <br />
Ми зіпсовані можливістю вибору. І МИ - це і чоловіки і жінки. В <br />
будь-якій із історій, над якими ревли в дитинстві - все заздалегіть <br />
визначено. Він-Вона=любов. І немає ніяких ускладнень в цьому рівнянні, <br />
варто лише пройти пару квестів. <br />
Нам складніше... Нам дозволили міняти складові рівняння і кількість <br />
членів взагалі))) А оскільки наше покоління легше приймає рішення <br />
(частково через те,що нас менше хвилює, що скажуть на кутку, частково <br />
тому що сталість - ознака обмеженості) ми доходимо до того, що других <br />
половинок потрібно приміряти десятки... щоб бодай щось вийшло (ну хоча б<br />
 статистично достовірна вибірка). <br />
<span style="">Ось і маємо: оскільки кожен свій похід в чиєсь ліжко дуже важко мотивувати <br />
чимось іншим ніж «самим справжнісіньким коханням», доводиться вірить, що<br />
 це таки воно – л…) І жодних протиріч: просто через якийсь час в <br />
мобільному абоненту «коханий» (любимый, пуся, зая, сонечко, котя і т.д.)<br />
 присвоїмо новий номер і одним клацом мишки змінимо статус на «в <br />
активному пошуці», а так– нічого не зміниться. <br />
<br />
Єдине питання, так чи дійно щось із того що ти чи я пережила було <br />
коханням? Чи може все це просто сік в тетрапаці, на якому написано фреш?<br />
 Великі коханці проносили почуття через все життя (а що бідолагам <br />
лишалося, як найближча наступна дівка за 20 миль, а листи доходять <br />
місяцями???) а як вони гарно говорити вміли … (а що ще було робити без <br />
інтернета та телевізора???) Ото ж. А ще варто згадати, що милися вони <br />
раз в місяць) і в туалет ходили на горшок…І якось вся заздрість зразу <br />
проходить. Та й навіть в ті часи, коли вигадали класичну фразу «і доки <br />
смерть нас не розлучить» середня тривалість такого шлюбу становила 10 <br />
років.. Погодьтесь, далеко від вічності))))))) <br />
<br />
Так можливо і про наші багаточисленні проби колись хтось, вирвавши із <br />
контектсу, майтерною рукою напише так, що плакатимуть наші діти? Хто <br />
зна… Але в будь-якому разі покладати рук не можна. А раптом наступне – <br />
таки справжнє? </span><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/1025863/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 25 Jun 2012 15:08:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Сумерки. Сага. Рассвет.]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/840090/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/840090/</guid>
<description><![CDATA[Вчера ходила на премьеру четвертой части) Готова поделиться впечатлениями и обсудить подробности! )<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/840090/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 18 Nov 2011 09:58:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[...1]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/780770/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/780770/</guid>
<description><![CDATA[Сердце готово отдаться любому.<br />
Порваны нити. Долги не в счет.<br />
Он помнит пятнышки в моих глазах,<br />
Игнорируя пятна на совести.<br />
Хочется стать из ведущей ведомой,<br />
Хочется наоборот...<br />
Наплевав на привычки и потный страх,<br />
Вновь писать без финала повести.<br />
<br />
Не накрашенной. В старом чужом пальто.<br />
Без копейки, но и без мелочи.<br />
Отдаваться за взгляд, отдавать за улыбку,<br />
Забыть свое имя и статусы.<br />
Не плясать под не тех, не тогда, не то,<br />
Наслаждаться своей перезрелостью.<br />
Помнить: боль - беспредельна, память-зыбка,<br />
А сорок и выше - градусы.<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/780770/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 02 Sep 2011 10:32:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[а ти стій і дивись!]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/776244/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/776244/</guid>
<description><![CDATA[А ти стій і дивись, як кохана тобою жінка перетворюється на механізовану суку, в якої ніби-то і корисних опцій ніхто не ліквідував, але тепер вони супроводжуються виттям сирени і вібраціями повітря. &quot;Усовєршенствованная модель&quot; блять...<br />
Стій і дивися. Ти ні при чому. Вона сама!!!!<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/776244/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 26 Aug 2011 19:05:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[і скільки ж нас таких?]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/776215/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/776215/</guid>
<description><![CDATA[І скільки ж нас таких, власноруч проклятих і зурочених у біосі прописаним вірусом-необхідністю бути не самій???<br>
Присоединенное голосование (<a href="http://blog.i.ua/user/3977000/776215/" target="_blank">голосовать</a>):<br>
<ul><li>+1: 72%, 13 голосов</li>
<li>-1: 28%, 5 голосов</li>
<li>власний варіант: 0%, 0 голосов</li>
</ul><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/776215/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 26 Aug 2011 18:27:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Маразм крепчяет!!!!]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/760720/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/760720/</guid>
<description><![CDATA[<p>Сегодня <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Funn.com.ua%2Fru%2Fnews%2F03-08-2011%2F433173%2F" target="_blank">сайт УНН</a>
 публиковал удивительный документ эпохи – «открытое письмо» известных 
интеллигентов в поддержку Януковича. От письма пахнуло таким застойным 
смрадом, что поначалу мы отказались верить в его подлинность. Увы.. Один
 из подписантов, Владимир Цибулько в беседе с корреспондентом «Обкома» 
сказал буквально следующее: «Да, я подписался. Насколько я знаю, это Оля
 Богомолец все затеяла, и, поскольку мы друзья, я решил ее поддержать».</p>
<p>
Достойная причина!</p>
<p>
Ниже текст письма, с сохранением и стиля, и знаков препинания, и слов, и подписей:</p>
<p>
<i>«В противостоянии между гражданами и коррупционной системой, которая 
вот уже двадцать лет душит гражданское общество, Вы, господин Президент,
 твердо стоите на стороне народа. Здесь мы согласны с известной 
общественной деятельницей профессором Ольгой Богомолец и хотим 
поддержать ее открытое письмо к Вам», - говорится в послании 
представителей украинской интеллигенции к Президенту Украины Виктору 
Януковичу.</i></p><i>
<p>
«И когда мы видим реальные конкретные шаги по преодолению коррупции, 
которые Вы делаете, мы сознательно и уверенно поддерживаем Вас на этом 
пути. Каждый из нас, что тут подписался, мог бы привести реальные 
примеры того, как обращение к Президенту давало однозначно положительный
 результат. Как Вы, господин Президент, заступаетесь за обиженных людей,
 как Вы обороняет от уничтожения настоящие государственные стоимости, 
как Вы, не взирая на личности, занимаете принципиальную позицию в борьбе
 с коррупционерами. Именно благодаря Вашему вмешательству удалось 
сохранить Институт украиноведения. Именно Вы вмешались в ситуацию, когда
 мы обратились с тревогой о том, что массово вырубаются реликтовые леса 
вблизи Львова ... И подобных примеров можно было бы привести немало. Вы 
всегда стоите на позициях защиты общечеловеческих ценностей и 
государства», - сказано в письме.</p>
<p>
«Это непростое дело - переломить хребет коррупционной системе, которая 
существовала в независимой Украине всегда. Вы, господин Президент, 
взялись за это. Вы ощутили, какое колоссальное сопротивление оказывает 
эта система, какое давление на Вас она способна организовывать. Но это 
хоть сложное, однако благодарное дело, Виктор Федорович. И честные люди,
 а их в Украине большинство, поддержат Вас. Вы только должны четко 
держаться выбранного курса. И не считаться - свой или чужой: раз было 
злоупотребления, нанесен ущерб государству - должен отвечать. </p>
<p>
Люди уже начинают верить в то, что Ваше соревнование за правовое 
государство будет иметь успех. Коррумпированный чиновник уже начал 
бояться, потому что почти каждый день кого-то из злоумышленников 
арестовывают, ловят на взятках и привлекают к ответственности. Это 
правильный путь. И возможно нужно еще больше жесткости. Мы в этом на 
вашей стороне, господин Президент. И мы уверены, на Вашей стороне 
большинство украинцев, которые хотят, чтобы в стране был порядок. Вы 
правы, демократия это не хаос и не беспорядок. Государственная служба 
это гражданская армия на службе народа, в ней должен быть порядок. И Вы 
правильно делаете, что жестко его приводите. </p>
<p>
Реформы начались. Мы дождались. Идите смело выбранной Вами дорогой - 
реформируйте Украину, не допустите свертывания реформ, ломайте коррупцию
 и ведите государство к демократическому управлению. С вами – народ», - 
говорится в письме представителей украинской интеллигенции к президенту.
 </p>
<p>
Подписи под письмом, в частности, поставили:</p>
<p>
<b>Виталий Коротич - поэт, писатель, публицист</b></p><b>
<p>
Борис Патон - президент Национальной Академии наук Украины</p>
<p>
Сергей Квит - президент Национального университета «Киево-Могилянская Академия»</p>
<p>
Вера Нанивская - директор Международного центра перспективных исследований, кандидат исторических наук</p>
<p>
Петр Кононенко - директор Института украиноведения</p>
<p>
Лесь Танюк - Председатель Союза театральных деятелей Украины</p>
<p>
Владимир Цибулько - поэт, переводчик, эссеист</p>
<p>
Леонид Губерский - ректор Киевского национального университета имени Тараса Шевченко,</p>
<p>
Александр Злотник - композитор</p>
<p>
Виктор Гуцал - народный артист Украины, лауреат премии имени Тараса Шевченко</p>
<p>
Олег Микитенко - писатель, шеф-редактор журнала «Всесвіт», заслуженный работник культуры, </p>
</b></i><p><i><b>
Анна Сазоненко - директор Украинского Гуманитарного лицея Национального университета имени Тараса Шевченко</b></i>.</p><p>
</p><p>
</p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/760720/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 04 Aug 2011 09:51:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Евгений Онегин. Вольный краткий пересказ для школьников 9 класса]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/735173/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/735173/</guid>
<description><![CDATA[<p>Покуда реформа школьного образования в&nbsp;разгаре, а&nbsp;гомоэротические 
аллюзии распространяются по&nbsp;мировому синематографу со&nbsp;скоростью лесного 
пожара, представляем Вам краткий пересказ Евгения Онегина на&nbsp;современный
 школьный язык&nbsp;— с&nbsp;гомосексуальными намёками, петтингом, экономическими 
вкраплениями и&nbsp;даже парой рифм.</p>
<p>Онегин приехал из&nbsp;Петербурга в&nbsp;деревню за&nbsp;дядиным наследством.</p>
<p>Онегин: я&nbsp;приехал.</p>
<p>Местные дворяне: и&nbsp;что нам теперь, изволить обосраться?</p>
<p>Онегин: я&nbsp;молодой повеса, прожигатель жизни, представитель 
потерянного поколения с&nbsp;претензией на&nbsp;интеллектуальность. Я&nbsp;читаю Адама 
Смита и&nbsp;думаю о&nbsp;красе ногтей, а&nbsp;еще у&nbsp;меня много денег.</p>
<p>Местные дворяне: какой вы&nbsp;интересный.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;весьма коварный.</p>
<p>Местные дворяне: вы&nbsp;приняты.</p>
<p>Онегин заменил для своих крестьян барщину на&nbsp;оброк.</p>
<p>Местные дворяне: зачем вы&nbsp;это сделали?</p>
<p>Онегин: я&nbsp;либерал.</p>
<p>Местные дворяне: мы&nbsp;считаем вас опаснейшим мудаком.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;это взаимно.</p>
<p>Местные дворяне: какой вы&nbsp;опаснейший.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;весьма коварный.</p>
<p>В&nbsp;деревню приезжает молодой поэт Владимир Ленский.</p>
<p>Ленский: я&nbsp;молодой поэт.</p>
<p>Онегин: сочувствую.</p>
<p>Ленский: как вы&nbsp;могли заметить, я&nbsp;очень пылок и&nbsp;романтичен.</p>
<p>Онегин: но&nbsp;я&nbsp;не&nbsp;гей.</p>
<p>Ленский: я&nbsp;тоже, и&nbsp;у&nbsp;меня есть девушка, а&nbsp;ваши намеки мне оскорбительны.</p>
<p>Онегин: прочитайте стихи.</p>
<p>Ленский читает стихи.</p>
<p>Онегин: вы&nbsp;какой-то хуевый поэт.</p>
<p>Ленский: вы&nbsp;такой жестокий.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;весьма коварный.</p>
<p>Внезапно возникают две сестры, Ольга и&nbsp;Татьяна Ларины.</p>
<p>Ольга и&nbsp;Татьяна: мы&nbsp;две сестры, одна из&nbsp;которых тонко чувствующая 
серая мышка, а&nbsp;другая&nbsp;— обаятельная заурядная хохотушка, которую все 
хотят.</p>
<p>Онегин: Ольга, я&nbsp;вас хочу.</p>
<p>Ленский: Ольга моя.</p>
<p>Онегин: Татьяна, вы&nbsp;тоже ничего.</p>
<p>Татьяна: я&nbsp;в&nbsp;вас влюблена, Онегин.</p>
<p>Онегин: я&nbsp;просто пытался быть вежливым. На&nbsp;самом деле мне похуй.</p>
<p>Татьяна: все равно напишу вам письмо в&nbsp;стихах на&nbsp;десять страниц.</p>
<p>Онегин: извольте.</p>
<p>Татьяна пишет Онегину письмо на&nbsp;десять страниц с&nbsp;признанием в&nbsp;любви.</p>
<p>Онегин: ебаааааать...</p>
<p>Татьяна: вы&nbsp;получили мое письмо?</p>
<p>Онегин: да, вы&nbsp;же сами принесли мне его и&nbsp;дали в&nbsp;руки.</p>
<p>Татьяна: я&nbsp;просто хочу быть уверенной.</p>
<p>Онегин: заткнитесь, я&nbsp;читаю письмо.</p>
<p>Татьяна: ну&nbsp;как?</p>
<p>Онегин: кто учил вас грамоте?</p>
<p>Татьяна: приходящий учитель.</p>
<p>Онегин: убейте его, как увидите. У&nbsp;вас 24&nbsp;ошибки в&nbsp;первой строчке из&nbsp;20&nbsp;букв.</p>
<p>Татьяна: ой.</p>
<p>Онегин: блять, это невозможно, но&nbsp;вы&nbsp;это сделали.</p>
<p>Татьяна: разве это может стать препятствием...</p>
<p>Онегин: может. Заткнитесь, глупая провинциальная девочка, я&nbsp;читаю письмо.</p>
<p>Татьяна: ну&nbsp;как?</p>
<p>Онегин: как вы&nbsp;изучали стихосложение?</p>
<p>Татьяна: самостоятельно.</p>
<p>Онегин: убейте себя, как увидите. У&nbsp;вас ни&nbsp;одной рифмы. Даже у&nbsp;Ленского есть две рифмы. Он&nbsp;ими гордится.</p>
<p>Татьяна: хватит. Скажите, вы&nbsp;меня любите?</p>
<p>Онегин: Видит бог, я&nbsp;долго пытался оттянуть этот решающий момент. Пардон, ничего личного, но&nbsp;я&nbsp;лучше выебу козу.</p>
<p>Татьяна: вы&nbsp;такой беспощадный.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;весьма коварный.</p>
<p>Проходит полгода. Ленский приглашает Онегина на&nbsp;именины Лариных.</p>
<p>Ленский: Онегин, отчего вы&nbsp;так сердиты?</p>
<p>Онегин: да&nbsp;потому что вы&nbsp;уебаны.</p>
<p>Ленский: здесь весело, мы&nbsp;можем напиться.</p>
<p>Онегин: здесь скучно, и&nbsp;бегает эта девочка, которая пишет стихи даже хуже вас. Она меня раздражает.</p>
<p>Ленский: бросьте, Онегин, вы&nbsp;на&nbsp;празднике, развлекайтесь.</p>
<p>Ленский уходит.</p>
<p>Онегин: сейчас развлекусь.</p>
<p>Ольга: здравствуйте, Онегин.</p>
<p>Онегин: давайте потанцуем. Вы&nbsp;позволите обнять вас за&nbsp;талию?</p>
<p>Ольга: Онегин, но&nbsp;это моя грудь.</p>
<p>Онегин: а&nbsp;вот это ваша задница. И&nbsp;что?</p>
<p>Ольга: и&nbsp;ничего.</p>
<p>Онегин: вот и&nbsp;заткнитесь.</p>
<p>Ольга: вы&nbsp;такой грубый.</p>
<p>Онегин: и&nbsp;весьма коварный. Пойдемте под лестницу в&nbsp;чулан, там музыку лучше слышно.</p>
<p>Приходят запыхавшиеся. Появляется Ленский.</p>
<p>Ленский: Ольга, давайте потанцуем. Вы&nbsp;мне обещали.</p>
<p>Онегин: я&nbsp;уже ее&nbsp;танцую.</p>
<p>Ольга: да, он&nbsp;меня уже танцует.</p>
<p>Ленский: Блядь. Стреляться.</p>
<p>На&nbsp;следующее утро назначена дуэль Онегина и&nbsp;Ленского.</p>
<p>Ленский: мерзавец, я&nbsp;убью тебя.
Онегин: остыньте, Ленский, то&nbsp;была шутка.
Ленский: что вы&nbsp;сделали с&nbsp;моей невестой, подлец?
Онегин: ну&nbsp;подумаешь, сиськи немного пожамкал.
Зарецкий: зачет.
Онегин: спасибо.
Ленский: а&nbsp;что еще ты&nbsp;с&nbsp;ней делал, негодяй?
Онегин: вы&nbsp;слышали про клитор, Ленский?
Ленский: что?
Онегин: а&nbsp;про петтинг?
Ленский: что-что?
Онегин: ничего, мы&nbsp;с&nbsp;ней просто разговаривали.
Зарецкий: убейте друг друга уже.
Ленский: на&nbsp;самом деле мне уже не&nbsp;хочется стреляться, я&nbsp;передумал.
Зарецкий: тогда ты&nbsp;не&nbsp;пацан.
Ленский: блядь, придется стреляться.
Онегин: я&nbsp;тоже не&nbsp;хочу стреляться.
Зарецкий: тогда ты&nbsp;ссыкло.
Онегин: мне кажется, или этот Зарецкий должен отговаривать нас от&nbsp;смертоубийства, а&nbsp;не&nbsp;наоборот?
Ленский: Зарецкий такой внезапный.
Зарецкий: или вы&nbsp;убиваете друг друга, или вы&nbsp;чмо, а&nbsp;я&nbsp;домой пошел, холодно.
Ленский: у&nbsp;нас нет выбора, Женя, Зарецкому холодно.
Онегин: да, Володя.</p>
<p>Расходятся. Готовятся стрелять.</p>
<p>Онегин: Стреляю!
Зарецкий: Ранен!
Ленский: Стреляю!
Зарецкий: Промах!
Онегин: Стреляю!
Зарецкий: Ранен!
Онегин: Стреляю!
Зарецкий: Ранен!
Ленский: Блядь, да&nbsp;что&nbsp;ж такое...
Онегин: Стреляю!
Зарецкий: Убит!
Онегин: Стреляю.
Зарецкий: хорош уже.
Онегин: я&nbsp;не&nbsp;виноват, спусковой крючок слабый.
Зарецкий: ты&nbsp;человека убил.
Онегин: я&nbsp;знаю, я&nbsp;говно.
Зарецкий: еще какое.</p>
<p>Проходит два с&nbsp;половиной года. Онегин внезапно встречает Татьяну Ларину с&nbsp;мужем на&nbsp;петербургском светском рауте.</p>
<p>Онегин: вы&nbsp;такая клевая стали, Татьяна.
Татьяна: спасибо. А&nbsp;вы&nbsp;как были чмом бессмысленным, так и&nbsp;остались.
Онегин: это я&nbsp;умею.
Татьяна: ну&nbsp;и&nbsp;что вы&nbsp;смотрите на&nbsp;меня? Вы&nbsp;наркоман?
Онегин: я&nbsp;в&nbsp;вас влюблен.
Татьяна: так и&nbsp;было задумано. Но&nbsp;уже не&nbsp;актуально.
Онегин: я&nbsp;все равно напишу вам письмо в&nbsp;стихах на&nbsp;десять страниц.
Татьяна: извольте.</p>
<p>Проходит какое-то время.
Онегин: почему вы&nbsp;не&nbsp;отвечали на&nbsp;мои письма?
Татьяна: потому что вы&nbsp;сильно больно хитрожопый.
Онегин: простите?
Татьяна: прощаю. Девочкой я&nbsp;вам была не&nbsp;нужна, а&nbsp;крутой княгиней со&nbsp;связями&nbsp;— нужна. Да&nbsp;пропадите вы&nbsp;пропадом, Онегин.
Онегин: но&nbsp;вы&nbsp;же меня любите.
Татьяна: да, люблю. Но&nbsp;я&nbsp;замужем.
Онегин: вы&nbsp;можете развестись.
Татьяна: развестись с&nbsp;князем и&nbsp;выйти замуж за&nbsp;вас? Вы&nbsp;точно наркоман.
Онегин: Так что&nbsp;же мне делать?
Татьяна: ебите козу, Онегин.
Онегин: вы&nbsp;такая беспощадная.
Татьяна: и&nbsp;весьма коварная.</p>
<p>Авторство <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fkomediante.livejournal.com%2F1730.html" target="_blank">http://komediante.livejournal.com/1730.html</a><a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fskritekman.livejournal.com%2F10359.html" target="_blank"></a></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/735173/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 23 Jun 2011 15:32:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Л. троцкий. демократические крепостники и независимость украины]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/733636/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/733636/</guid>
<description><![CDATA[Л. Троцкий.

ДЕМОКРАТИЧЕСКИЕ КРЕПОСТНИКИ И НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЫ
<p align="justify">В журнале Керенского &quot;Новая Россия&quot;, от 12 июля 1939 
г. подвергнута своего рода &quot;критике&quot; моя статья по поводу независимости 
Украины. С точки зрения социалистической, научной, литературной и пр. 
&quot;Новая Россия&quot; не представляет, разумеется, никакого интереса. Зато она 
имеет одно достоинство: она позволяет заглянуть в головы российских 
средне - и мелко буржуазных демократов. Если каждого из них хорошенько 
поскоблить, то непременно найдешь крепостника.
</p><p align="justify">Газета негодует по поводу того, что я полностью и
 целиком стою за поддержку украинского народа в его борьбе за 
национальную и государственную независимость. &quot;Отделение советской 
Украины от СССР Л. Троцкого отнюдь не смущает&quot;. Совершенно правильно! 
Что касается господ демократов, то их перспектива отделения Украины не 
только смущает, но и глубоко возмущает. Демократическое стремление 
угнетенной нации завоевать себе полную самостоятельность не может не 
возмущать крепостников. &quot;Вопроса о том, как использует эту революцию 
(национальную украинскую революцию) Гитлер для осуществления своих 
планов, Троцкий не касается&quot;. Господа из &quot;Новой России&quot; считают, что 
&quot;отделение Украины приведет к военному ослаблению СССР&quot;, и очень близко 
подходят к выводу, что политика Троцкого служит Гитлеру. Того же мнения и
 Кремль. Хорошие умы встречаются, говорит французская пословица.
</p><p align="justify">Допустим, что отделение Украины действительно 
ослабляет СССР. Но как же быть с демократическим принципом 
самоопределения наций? Каждое государство, насильно удерживающее в своих
 границах какую либо нацию, считает, что ее отделение ослабило бы в 
экономическом и военном отношении государство. Гитлер аннексировал Чехию
 и полу-аннексировал Словакию именно потому, что это приводит к военному
 усилению Германии. Чем же критерий наших демократов отличается от 
критерия Гитлера?
</p><p align="justify">Нация или украинцы, на этот вопрос демократы из 
&quot;Новой России&quot;, вслед за небезызвестным демократом Милюковым, готовы, 
вероятно, ответить, что украинцы &quot;в общем и целом&quot;, пожалуй, и нация, но
 что надо же и честь знать... Иными словами: если нация, то второго 
сорта, так что судьба Украины должна определяться интересами России, т. 
е. великорусского большинства. Это и есть точка зрения шовинистических 
крепостников.
</p><p align="justify">В плачевные дни Февральской революции Временное 
правительство бесстыдно отказывало украинцам не только в независимости, -
 они тогда этого еще не требовали, - но и в простой автономии. Господа 
демократы торговались из-за национальных прав Украины, как лошадиные 
барышники. Они исходили тогда прямо и непосредственно из интересов 
старых великорусских &quot;хозяев&quot;, помещичьего, буржуазного и 
бюрократического типа. Сейчас они переводят ту же великую традицию на 
язык эмиграции.
</p><p align="justify">С более высокой исторической точки зрения, именно
 с точки зрения социалистической революции, вполне возможно было бы 
подчинить на известный период национальные интересы Украины интересам 
международного пролетариата, если бы они пришли в противоречие. Но 
такого противоречия нет и в помине! Украину душит бонапартистская 
реакция, та самая, которая душит весь СССР и подкапывает его 
обороноспособность. Украинское революционное движение, направленное 
против бонапартистской бюрократии, является прямым союзником 
международного революционного пролетариата.
</p><p align="justify">Дальновидные демократические крепостники очень 
беспокоятся о том, что Гитлер использует в будущем национальную 
украинскую революцию. Они закрывают глаза на то, что Гитлер уже сегодня 
пользуется подавлением и раздроблением украинской национальности.
</p><p align="justify">В отличие от господ демократов, меньшевистского и
 народнического толка, мы вовсе не исходим из того соображения, будто 
сильнее кошки зверя нет. Сила Гитлера вообще, в частности - в отношении 
Украины, не в нем самом, а в ничтожестве и гнилости демократии, в 
разложении Второго и Третьего Интернационалов, в глубокой волне 
разочарования, упадка и апатии среди масс. Победоносное революционное 
движение в любой стране будет сигналом гибели для Гитлера. 
Национально-революционное украинское движение есть составная часть той 
могущественной революционной волны, которая сейчас молекулярно 
подготовляется под корой торжествующей реакции. Вот почему мы говорим: 
Да здравствует независимая советская Украина!

</p>Л. Т.

Койоакан, 5 августа, 1939 г.<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/733636/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 21 Jun 2011 11:14:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Прегарна штука!!!!! І нєхєр видалять!!!!!!!!!!!!!!!!!]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/729106/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/729106/</guid>
<description><![CDATA[<div>
			<div>Прегарна штука!!!!!</div>
			<p>
			</p>
			<p>ЯНУШЕСКУ
Семён Битый

Век двадцатый минул, но не спится им, сталинским внукам,
И диктаторов мелких на свете плодится, как вшей,
Промышляет гебня генетическим страхом и стуком,
Не смыкает охранка всевидящих глаз и ушей.

Мелкоподлый Гарант врёт Европе как бешеный мерин,
В уголовных ручонках сжимая чужую страну,
И направо-налево кидает куски тем, кто верен,
С Украиной ведя затяжную глухую войну.

Присосалось ворьё, в безнаказанность наглости веря,
Раздирает страну разжиревший до одури сброд,
Рвут державу в куски синежопые властные звери,
Записавши в заложники весь украинский народ.

Ничему их не учит румынский диктатор у стенки,
И Хусейн на верёвке, и сербским браткам приговор,
Не прогнулись пока у бригадных от страха коленки,
И творит беззаконие их покупной прокурор.

Генерал Могилёв гонит в топку ментовское стадо,
Что-то пукает в лужу убогий донецкий Гарант,
И сжигает мосты уходящая в прошлое влада,
Отпирая ворота в бездонный отмщения ад!

<a href="http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Fwww.pravda.com.ua%2Farticles%2F2011%2F06%2F14%2F6295106%2F" target="_blank">http://www.pravda.com.ua/articles/2011/06/14/6295106/</a>
в коментах.</p><p>
</p>

		</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/729106/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 14 Jun 2011 15:14:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Круги Ада «святого» народа (Сергей Мельникофф)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/729102/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/729102/</guid>
<description><![CDATA[<i>Собрал на украинском форуме рассуждения и воспоминания на тему «куда <br />
сгинули миллионы инвалидов второй мировой войны», отсеял лай <br />
сучат-выблядков из-под кремлевской стены генетических уродов, и вот что <br />
получилось.<br />
<br />
</i><div><strong>Долог путь до острова Валаам</strong></div><br />
<div style="margin: 10 0 0 0"><br />
Ссылали не всех поголовно безруких-безногих, а тех, кто побирался, <br />
просил милостыню, не имел жилья. Их были сотни тысяч, потерявших семьи, <br />
жильё, никому не нужные, без денег, зато увешанные наградами.<br />
<br />
<br />
Их собирали за одну ночь со всего города специальными нарядами милиции и<br />
 госбезопасности, отвозили на железнодорожные станции, грузили в <br />
теплушки типа ЗК и отправляли в эти самые «дома-интернаты». У них <br />
отбирали паспорта и солдатские книжки - фактически их переводили в <br />
статус ЗК. Да и сами интернаты были в ведомстве ментуры.<br />
<br />
<br />
Суть этих интернатов была в том, чтоб тихо-ша спровадить инвалидов на <br />
тот свет как можно быстрее. Даже то скудное содержание, которое <br />
выделялось инвалидам, разворовывалось практически полностью.<br />
<br />
<br />
У нас в начале 60-х был сосед, безногий инвалид войны. Я помню, как он <br />
ездил на этой тележке на подшипниках. Но он всегда боялся выехать со <br />
двора без сопровождения. Жена или кто-то из родных должны были идти <br />
рядом. Я помню, как отец переживал за него, как все боялись, что <br />
инвалида загребут, хотя у него была семья и была квартира. Году в 65-66 <br />
мой отец выбил для него (через военкомат, собес и обком) <br />
мотоколяску-инвалидку и мы всем двором праздновали «освобождение», а мы,<br />
 дети, бегали за ним и просили покатать.<br />
<br />
<br />
Численность населения СССР перед войной оценивается в 220 миллионов с <br />
учетом населения присоединенных территорий Польши, Венгрии, Румынии и <br />
стран Прибалтики. Общие демографические потери СССР за период 41-45 год <br />
оцениваются в 52-57 миллионов человек. Но в эту цифру входят «не <br />
родившиеся». Реальное число потерь населения можно оценить порядка 42-44<br />
 миллионов. 32-34 миллиона составляют военные потери армии, авиации и <br />
флота + 2 миллиона евреев уничтоженных в результате Холокоста + 2 <br />
миллиона погибших в результате боевых действий мирного населения. <br />
Остальные исчезнувшие миллионы попробуйте сами объяснить.<br />
<br />
<br />
Остров Валаам, 200 километров к северу от Светланы в 1952-1984 годах - <br />
место одного из самых бесчеловечных экспериментов по формированию <br />
крупнейшей человеческой «фабрики». Сюда из Ленинграда и Ленинградской <br />
области, чтобы не портили городской ландшафт, ссылали инвалидов - самых <br />
разных, от безногих и безруких, до олигофренов и туберкулезников. <br />
Считалось, что инвалиды портят вид советских городов.<br />
<br />
<br />
На Валааме их чуть ли не по головам считали «этих инвалидов». Они <br />
«мёрли» сотнями, но на Валаамском кладбище мы отыскали только 2 <br />
прогнивших столбика с …номерами. Не осталось ничего - они все ушли в <br />
землю, не оставив памятника ужасному эксперименту человеческого зоопарка<br />
 советского острова.<br />
<br />
</div><div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305666_a3ace90.jpg"><br />
</div>____________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="right"><div align="center"><strong>«Новой войны не хочу!» </strong>Так был озаглавлен недавно <br />
появившийся в СМИ рисунок бывшего разведчика Виктора Попкова из серии <br />
«Мы выстояли в аду!» - портреты фронтовиков-инвалидов художника Геннадия<br />
 Доброва. Рисовал Добров на Валааме.<br />
Его работами мы и проиллюстрируем этот материал.<br />
</div><br />
<br />
<div align="center">Ай-ай-ай... Каким совковским пафосом веет от официальных легенд под <br />
</div><div align="center">рисунками. От лучших представителей народа, непрерывно захватывающего <br />
чужие земли и поставляющего оружие всем террористам мира. Вот только <br />
ветеран этот, влачил жалкое существование в крысиной норе на острове <br />
Валаам. С одной парой сломанных костылей и в единственном кургузом <br />
пиджачишке.<br />
</div></div>____________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
Цитата:<br />
<br />
<em>После войны советские города были наводнены людьми, которым <br />
посчастливилось выжить на фронте, но потерявшим в боях за Родину руки и <br />
ноги. Самодельные тележки, на которых юркали между ногами прохожих <br />
человеческие обрубки, костыли и протезы героев войны портили <br />
благообразие светлого социалистического сегодня. И вот однажды советские<br />
 граждане проснулись и не услышали привычного грохота тележек и скрипа <br />
протезов. Инвалиды в одночасье были удалены из городов. Одним из мест их<br />
 ссылки и стал остров Валаам. Собственно говоря, события эти известны, <br />
записаны в анналы истории, а значит, «что было – то прошло». Между тем <br />
изгнанные инвалиды на острове прижились, занялись хозяйством, создавали <br />
семьи, рожали детей, которые уже сами выросли и сами родили детей – <br />
настоящих коренных островитян.</em><br />
<br />
<strong>Неперспективные люди с острова Валаам</strong><br />
Н.Никоноров<br />
____________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305675_3a4900c4.jpg"><br />
</div>____________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><strong>«Ранен при защите СССР»</strong>. Александр Подосенов в 17 лет <br />
добровольцем ушел на фронт. В Карелии был ранен пулей в голову навылет. <br />
На острове Валаам, на Ладожском озере, жил все послевоенные годы, <br />
парализованный, неподвижно сидящий на подушках.<br />
</div>____________________________________________________________________________________________________________<br />
Сначала давайте немного посчитаем. Если выкладки ошибочны - поправьте.<br />
Во второй мировой СССР потерял по разным подсчётам от 20 до 60 миллионов<br />
 человек погибшими. Вот такой вот разброс. Статистика и военная наука <br />
утверждают, что во время боя на одного погибшего приходится несколько <br />
раненых. Среди них есть искалеченные (инвалиды).Какой процент - судить <br />
не берусь. Но, предположим, небольшой, сравнимый с количеством убитых. <br />
Значит количество калек после войны должно было исчисляться ДЕСЯТКАМИ <br />
МИЛЛИОНОВ.<br />
<br />
<br />
Моё сознательное детство началось году этак в 73-м. Вы можете <br />
сказать-умерли от ран. Возможно. Мой дед умер от ран в 54-м. Но не <br />
все-же? Десятки миллионов? Моя мама родилась во время войны. Давным <br />
давно она обронила фразу, которой я по малолетству не придал значения. <br />
Она сказала, что после войны на улицах было очень много калек. Некоторые<br />
 подрабатывали, некоторые просили милостыню или бродяжничали. А потом их<br />
 как-то сразу не стало. По-моему, она сказала, что их куда-то вывезли. <br />
Но именно за эту фразу не ручаюсь. Хочу уточнить, что мама у меня - <br />
человек без воображения. Поэтому, если она говорила - много, то, скорее <br />
всего так и было..<br />
<br />
<br />
Подведём итоги: после войны остались десятки миллионов инвалидов. Очень <br />
многие совсем молодые. Лет по двадцать-тридцать. Ещё жить да жить. Даже с<br />
 учётом инвалидности... Но через тридцать лет после войны я не видел <br />
практически ни одного. А, по утверждениям некоторых, калек не стало <br />
через совсем небольшой промежуток времени после окончания войны. Куда <br />
они делись? Ваши мнения, господа - товарищи...<br />
<br />
<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305677_f0877648.jpg"><br />
</div>_____________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><strong>«Защитник Ленинграда»</strong>. Рисунок бывшего пехотинца <br />
Александра Амбарова, защищавшего осажденный Ленинград, сделан на острове<br />
 Валаам в 1974 году. Дважды во время ожесточенный бомбежек он оказывался<br />
 заживо погребенным. Почти не надеясь увидеть его живым, товарищи <br />
откапывали воина. Подлечившись он снова шел в бой. Свои дни окончил <br />
сосланным и заживо забытым на острове Валаам.<br />
</div>_____________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
Цитата:<br />
<br />
<em>Всех нас, таких вот как я, собрали на Валааме. Несколько лет назад <br />
нас, инвалидов, было здесь много: кто без рук, кто без ног, а кто и <br />
ослеп к тому же. Все - бывшие фронтовики.</em><br />
<br />
<strong>«Тема нашествия» на Валааме</strong><br />
Владимир Зак<br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305753_4d86f8ac.jpg"><br />
<div align="left"><strong>______________________________________________________________________________________________________________<br />
</strong><div align="center"><strong>«Неизвестный солдат»</strong>. Никто ничего не знает о жизни <br />
этого человека. В результате тяжелейшего ранения он потерял руки и ноги,<br />
 лишился речи и слуха. Война оставила ему только возможность видеть. <br />
Рисунок сделан на острове Валаам в 1974 году, куда советская власть <br />
принудительно сослала всех калек войны.<br />
</div>______________________________________________________________________________________________________________<br />
</div></div>Цитата:<br />
<br />
<em>В 1950 г. на Валааме устроили Дом инвалидов войны и труда. В <br />
монастырских и скитских зданиях жили калеки, пострадавшие во время <br />
Великой Отечественной войны...</em><br />
<br />
<strong>История Валаамского монастыря<br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
</strong><div align="center"><strong><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305755_c9a56579.jpg"></strong><br />
<strong></strong></div><strong><br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
</strong><div align="center"><strong>«Рассказ о медалях»</strong>. Ощупью движутся пальцы по <br />
поверхности медалей на груди Ивана Забары. Вот они нащупали медаль «За <br />
оборону Сталинграда» «Там был ад, но мы выстояли», - сказал солдат. И <br />
его словно высеченное из камня лицо, плотно сжатые губы, ослепленные <br />
пламенем глаза подтверждают эти скупые, но гордые слова, которые <br />
прошептал он на острове Валаам.<br />
</div><br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
Валаам был одним, но самым известным из десятков мест ссылки инвалидов <br />
войны. Это очень известная история. Жаль, что некоторые &quot;патриотики&quot; <br />
выкатывают глазки.<br />
<br />
<br />
Коммунисты были хуже шведов. Это самые тяжелые времена в истории <br />
Валаама. То, что недограбили первые комиссары в 40-х, осквернили и <br />
разрушили позже. На острове творились страшные вещи: в 1952-м со всей <br />
страны туда свезли убогих и калек и оставили умирать. Некоторые <br />
художники-нонконформисты сделали себе карьеру, рисуя в кельях <br />
человеческие обрубки. Дом-интернат для инвалидов и престарелых стал <br />
чем-то вроде социального лепрозория - там, как и на Соловках времен <br />
ГУЛАГа, содержались в заточении &quot;отбросы общества&quot;. <br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
<div align="center"><div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305756_660c28b3.jpg"><br />
</div><br />
</div>______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
<div align="center"><strong>«Старый воин»</strong>. Ратник трех войн: русско-японской <br />
(1904-1905 гг.), Первой мировой (1914-1918 гг.), Второй мировой <br />
(1939-1945 гг.) Когда художник рисовал Михаила Казанкова, тому <br />
исполнилось 90 лет. Кавалер двух Георгиевских крестов за Первую мировую <br />
войну, воин закончил свою геройскую жизнь на острове Валаам.<br />
<br />
НЕЛЬЗЯ носить Георгиевский крест рядом с железкой, на которой изображен ПАЛАЧ твоего народа. Судьба этого не простит.<br />
</div><br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<br />
Цитата:<br />
<br />
<em>А в 1950 году по указу Верховного Совета Карело-Финской ССР <br />
образовали на Валааме и в зданиях монастырских разместили Дом инвалидов <br />
войны и труда. Вот это было заведение!<br />
<br />
<br />
Не праздный, вероятно, вопрос: почему же здесь, на острове, а не <br />
где-нибудь на материке? Ведь и снабжать проще и содержать дешевле. <br />
Формальное объяснение: тут много жилья, подсобных помещений, <br />
хозяйственных (одна ферма чего стоит), пахотные земли для подсобного <br />
хозяйства, фруктовые сады, ягодные питомники, а неформальная, истинная <br />
причина: уж слишком намозолили глаза советскому народу-победителю сотни <br />
тысяч инвалидов: безруких, безногих, неприкаянных, промышлявших <br />
нищенством по вокзалам, в поездах, на улицах, да мало ли еще где. Ну, <br />
посудите сами: грудь в о-р-д-е-н-а-х, а он возле булочной милостыню <br />
просит. Никуда не годится! Избавиться от них, во что бы то ни стало <br />
избавиться. Но куда их девать? А в бывшие монастыри, на острова! С глаз <br />
долой - из сердца вон. В течение нескольких месяцев <br />
страна-победительница очистила свои улицы от этого &quot;позора&quot;! Вот так <br />
возникли эти богадельни в Кирилло-Белозерском, Горицком, <br />
Александро-Свирском, Валаамском и других монастырях. Верней сказать, на <br />
развалин-а-х монастырских, на сокрушенных советской властью столпах <br />
Православия. Страна Советов карала своих инвалидов-победителей за их <br />
увечья, за потерю ими семей, крова, родных гнезд, разоренных войной. <br />
Карала нищетой содержания, одиночеством, безысходностью. Всякий, <br />
попадавший на Валаам, мгновенно осознавал: «Вот это все!» Дальше - <br />
тупик. «Дальше тишина» в безвестной могиле на заброшенном монастырском <br />
кладбище.<br />
<br />
<br />
Читатель! Любезный мой читатель! Понять ли нам с Вами сегодня меру <br />
беспредельного отчаяния горя неодолимого, которое охватывало этих людей в<br />
 то мгновение, когда они ступали на землю сию. В тюрьме, в страшном <br />
гулаговском лагере всегда у заключенного теплится надежда выйти оттуда, <br />
обрести свободу, иную, менее горькую жизнь. Отсюда же исхода не было. <br />
Отсюда только в могилу, как приговоренному к смерти. Ну, и представьте <br />
себе, что за жизнь потекла в этих стен-а-х. Видел я все это вблизи много<br />
 лет подряд. А вот описать трудно. Особенно, когда перед мысленным <br />
взором моим возникают их лица, глаза, руки, их неописуемые улыбки, <br />
улыбки существ, как бы в чем-то навек провинившихся, как бы просящих за <br />
что-то прощения. Нет, это невозможно описать. Невозможно, наверно, еще и<br />
 потому, что при воспоминании обо всем этом просто останавливается <br />
сердце, перехватывает дыхание и в мыслях возникает невозможная путаница,<br />
 какой-то сгусток боли! Простите...</em><br />
<br />
<br />
<strong>«Вааламская тетрадь»</strong><br />
Евгений Кузнецов<br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305758_7ff463d4.jpg"><br />
</div><br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><strong>«Жизнь, прожитая...»</strong>. Есть жизни, выделяющиеся особой <br />
чистотой, нравственностью и героизмом. Такую жизнь прожил Михаил <br />
Звездочкин. С паховой грыжей он добровольцем ушел на фронт. Командовал <br />
артиллерийским расчетом. Войну закончил в Берлине. Жизнь на острове <br />
Валаам.<br />
</div><br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
Инвалидов высылали не из всех городов, а только из основных больших <br />
городов европейской части СССР. Безногий ветеран, который просит <br />
милостыню у булочной не волновал в Мухосранске, но был неприемлим в <br />
Москве, Ленинграде, Киеве, Минске, Одессе, Риге, Таллине, Одессе, <br />
Днепропетровске, Харькове, Томске, Новосибирске (куда Сталин планировал <br />
перенести столицу СССР).<br />
<br />
<br />
Подобные заведения и сейчас есть. Например, под Харьковом в посёлке <br />
Высокий. И в Стрелечьем... Ты уверен, что там условия сильно отличаются <br />
от Валаамских?<br />
<br />
<br />
Ну что я могу на это всё сказать? С..у..у..у..ууууки!!! (с форума).<br />
______________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/7305796_5107257e.jpg"><br />
</div>______________________________________________________________________________________________________________<br />
<div align="center"><strong>«Ветеран»</strong>. Было бы странно, если бы первоисточник не <br />
перепутал имена двадцати героев. Мы не знаем имя этого человека, потому <br />
что в русских СМИ два раза повторяется одинаковая  подпись.<br />
</div>______________________________________________________________________________________________________________<br />
Ответ русского чекиста (современного выродка) в украинском форуме:<br />
<br />
<em>- Если у страны появились средства на то, чтобы устроить людей в <br />
«места ссылки инвалидов войны», это следует называть преступлением <br />
режима?</em><br />
<br />
Небезинтресно то, что автор этого высказывания постоянно проживает в<br />
 Канаде и усиленно выдает себя на майданца-украинца. При этом, <br />
рассылаемую почту через ФСБ-шное mail.ru, подписывает, - &quot;ветеран КГБ&quot;.<br />
<br />
<br />
С..у..у..у..ууууки!!! - это не те, тогда. С..у..у..у..ууууки!!! - это вот эти, сегодня... (с форума)<br />
<br />
<br />
Мне очень жаль, что живут ещё такие выродки, которые имеют наглость <br />
заявлять, что всего этого не было. И потом они себя числят борцами <br />
против фашизма и говорят про «никто не забыт, ничто не забыто».<br />
<br />
Вы не считайте нас, современных людей, носителями этого вируса фашизма <br />
только на том основании, что мы говорим по-русски... (с форума).<br />
<br />
<br />
Вы ждете ответа?<br />
<br />
Я думаю, это достаточное основание.<br />
<br />
<br />
<strong>Вы – СУКИ!<br />
<br />
<br />
<em>Сергей Мельникофф</em></strong><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/729102/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 14 Jun 2011 15:07:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Прегарна штука!!!!!]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/729084/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/729084/</guid>
<description><![CDATA[ЯНУШЕСКУ<br />
Семён Битый<br />
<br />
Век двадцатый минул, но не спится им, сталинским внукам,<br />
И диктаторов мелких на свете плодится, как вшей,<br />
Промышляет гебня генетическим страхом и стуком,<br />
Не смыкает охранка всевидящих глаз и ушей.<br />
<br />
Мелкоподлый Гарант врёт Европе как бешеный мерин,<br />
В уголовных ручонках сжимая чужую страну,<br />
И направо-налево кидает куски тем, кто верен,<br />
С Украиной ведя затяжную глухую войну.<br />
<br />
Присосалось ворьё, в безнаказанность наглости веря,<br />
Раздирает страну разжиревший до одури сброд,<br />
Рвут державу в куски синежопые властные звери,<br />
Записавши в заложники весь украинский народ.<br />
<br />
Ничему их не учит румынский диктатор у стенки,<br />
И Хусейн на верёвке, и сербским браткам приговор,<br />
Не прогнулись пока у бригадных от страха коленки,<br />
И творит беззаконие их покупной прокурор.<br />
<br />
Генерал Могилёв гонит в топку ментовское стадо,<br />
Что-то пукает в лужу убогий донецкий Гарант,<br />
И сжигает мосты уходящая в прошлое влада,<br />
Отпирая ворота в бездонный отмщения ад!<br />
<br />
<a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.pravda.com.ua%2Farticles%2F2011%2F06%2F14%2F6295106%2F" target="_blank">http://www.pravda.com.ua/articles/2011/06/14/6295106/</a><br />
в коментах.<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/729084/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 14 Jun 2011 14:54:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[проблеми з ворд 2007]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/659803/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/659803/</guid>
<description><![CDATA[Шановні, прошу Вашої допомоги. Може хтось знає що робити????<br />
<br />
Історія така.<br />
Документ з таблицями і графіками створений в ворд 2007 (графіки коректно вставлені із екселя 2007). Обьєм файла - 60 сторінок або 11 Мб. Документ збережений по закінченні роботи. Наступного разу, при спробі відкрити - в деяких таблицях вибірково попропадали цифри. при чому на їх місці з&quot;явився незрозумілий символ. Просто пустота. Це не пробіл і не табулятор і взагалі&nbsp; - ніщо з того, що зображається як &quot;нєпєчатний&quot; символ. він не копіюється і не переміщається. <br />
Вручну проставила втрачені цифри - втратила день роботи. Наступного разу коли відкрила - пропали цифри в інших місцях. І так вже третій раз. <br />
Я у відчаї. Допоможіть!!!!<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/659803/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 11 Mar 2011 12:59:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Хенд мейд Юкрейн, або де нам взяти НАШУ країну?]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/653215/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/653215/</guid>
<description><![CDATA[<b>Хенд мейд Юкрейн, або де нам взяти НАШУ країну?</b><br />
<br />
«- Мене викинули з Луна-парку?! Ну і до чорта! <br />
Я збудую власний Луна-парк! <br />
З блекджеком та шльондрами!»<br />
(Робот Бендер у мультфільмі «Футурама»)<br />
<br />
Почну<br />
 з очевидного: ми живемо У ЧУЖІЙ ДЕРЖАВІ. Чужій державі, яка за якимось <br />
бісом розташувалась НА НАШІЙ ЗЕМЛІ. Цю державу можна оцінювати трохи <br />
краще чи трохи гірше, залежно від критеріїв оцінки та ступеню <br />
поблажливості, але одне поза сумнівом: вона НЕ НАША.<br />
<br />
Не очевидно?<br />
 Спитаймо пересічного співвітчизника: наскільки персонально він впливає <br />
на ухвалення законів, за якими йому доводиться жити? Наскільки впливає <br />
на рішення президента, парламенту, уряду? Наскільки відчуває себе за них<br />
 відповідальним? Наскільки довіряє будь-якому органу влади? <br />
Правоохоронним органам? Судам? Місцевим радам та міським адміністраціям?<br />
 В якій мірі він розпоряджається витратами власних податків? Зрештою, <br />
кого він більше боїться – бандитів чи правоохоронців? Гадаю, ні в кого <br />
нема сумнівів щодо відповідей, які ми почуємо від абсолютної більшості <br />
українців. Ці відповіді не різнитимуться у Севастополі та Львові, Одесі <br />
та Житомирі, Києві та Донецьку, Харкові та найменшому гуцульському <br />
селищі.<br />
<br />
Отож, на всьому просторі «від Сяну до Дону» бачимо таке <br />
ставлення громадян до номінально своєї держави, яке зазвичай формується <br />
лише під окупацією. Це ставлення об’єднує між собою україномовних та <br />
російськомовних, православних та католиків, пенсіонерів та студентів, <br />
навіть багатих та бідних (можливо, за винятком крихітної купки <br />
над-багатих – не знаю, не часто спілкуюсь:-).  Це ставлення було <br />
незмінним при Кравчуку та при Кучмі; під час Майдану трохи похитнулось, <br />
але за п’ять років правління «помаранчевих» відтворилось та десятикратно<br />
 посилилось; і зрештою за останній рік стало чимось остаточно <br />
незаперечним. <br />
<br />
Доводиться констатувати факт: за двадцять років <br />
незалежності ми (ми всі – кияни та галичани, кримчани та «данєцкіє», <br />
«помаранчеві» та «сині» разом з «червоними» та «зеленими») так і не <br />
спромоглися побудувати СВОЮ державу. <br />
<br />
Не спромоглися. БО НАВІТЬ НЕ ПРОБУВАЛИ.<br />
<br />
У<br />
 далекому 91-му ми наївно вирішили, що після розвалу «совка» у його <br />
окремому уламку незрозумілим добрим дивом виросте наша держава. Виросте <br />
шляхом магічної трансформації завідомо прогнилих структур радянської <br />
влади. Виросте без наших зусиль. Без спільної рефлексії щодо того, у <br />
якій власне державі ми б хотіли жити. Без усвідомлення того, яку ціну <br />
кожний з нас готовий платити за створення та функціонування такої <br />
держави. Без нового Суспільного Договору, який би легітимізував цю <br />
державу. Без ухвалення НАМИ, всім суспільством чи принаймні його <br />
переважною більшістю, нових основ права.  Без заснування «з нуля», знизу<br />
 нових структур державного управління, які б сприймались нами як СВОЇ і <br />
відповідали б за свої дії перед НАМИ.<br />
<br />
<a target="_blank"></a> Ми <br />
согрішили одним із семи смертних гріхів - лінощами. Наш злочин – не дія,<br />
 а бездіяльність. У 91-му ми вийшли на референдум, ствердили <br />
незалежність України рекордними 92 процентами голосів, і радісно <br />
розійшлися по домівках, залишивши країну партпрацівникам та гебістам. У <br />
2004-му ми за давньою київською традицією вийшли на віче, скинули одного<br />
 князя, вигукнули на князювання іншого, і знову радісно розбрелися. Наше<br />
 покарання за ці гріхи – відчуження громадян від країни та держави, <br />
тотальна зневага до законів та корупція. Нинішній режим – не хвороба, а <br />
лише симптом. Але такий симптом, за появою якого вже недалеко до <br />
летального завершення двадцятилітнього перебігу хвороби. <br />
<br />
То де ж нам взяти СВОЮ Україну?<br />
<br />
Нема нічого простіше. Її треба ЗРОБИТИ САМИМ. Самотужки. Власноруч. Хенд мейд, блін.<br />
<br />
Історія дає нам на це унікальний шанс.<br />
<br />
Моральна<br />
 легітимність правлячого режиму у очах абсолютної більшості громадян <br />
впала нижче нульової відмітки - після силової зміни Конституції, <br />
фальсифікованих місцевих виборів та ухвалення податкового кодексу.<br />
<br />
Ця<br />
 моральна нелегітимність режиму та його антинародний, <br />
внутрішньо-окупаційний характер вперше в історії приблизно однаково <br />
усвідомлюється на Заході та Сході, у Центрі та на Півдні. Маємо шанс <br />
нарешті оминути загрозу розколу країни - ту саму загрозу, грою на <br />
роздуванні якої впродовж останніх двадцяти років правлячим кланам <br />
вдавалося зупинити всі серйозні спроби суспільних реформ.  <br />
<br />
Щодо правової легітимності я вже писав (<a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fkievljanin.livejournal.com%2F651.html" target="_blank">http://kievljanin.livejournal.com/651.h<wbr>tml</a>),<br />
 режим через тупість та самовпевненість сам добровільно від неї <br />
відмовився, і фактично легітимізував будь-які наші дії, які матимуть <br />
достатню суспільну підтримку.<br />
<br />
Моральна легітимність так званої <br />
«парламентської опозиції» не набагато вища за легітимність режиму; <br />
навіть на нинішньому рівні вона тримається лише за рахунок недолугих <br />
спроб режиму репресувати окремих опозиціонерів. Добре це чи погано? Як <br />
на мене, дуже добре, оскільки нинішня «парламентська опозиція» вповні <br />
інтегрована у прогнилу постсовкову систему, і принципово нічим не <br />
відрізняється від правлячого режиму; порівняно дещо менше нахабство, ще <br />
більшу нездатність виконувати власні обіцянки, та тональність риторики я<br />
 при всьому бажанні не можу вважати ПРИНЦИПОВИМИ відмінностями. <br />
Здається, ми нарешті маємо шанс не потрапити у пастку «фальшивої <br />
дилеми», коли замість визначення долі країни та принципових засад <br />
побудови держави ми дозволимо дурити себе перетягуванням мотузки між <br />
режимом та ЦІЄЮ опозицією (до чого нас старанно штовхають обидві <br />
сторони, однаково зацікавлені у збереженні існуючої системи).<br />
<br />
Отже, режим – зло очевидне, «опозиція» – всього лише трохи меншеньке зло. То що ж його робити?<br />
<br />
Як<br />
 на мене – забути і про режим, і про «опозицію». Залишити їх разом <br />
борсатись у ЇХНІЙ системі. А самим заходитись будувати НАШУ державу.<br />
<br />
На<br />
 початку 21 століття нам доведеться пройти шлях, пройдений США та <br />
Францією у 18 столітті – шлях заснування держави знизу, через активний <br />
виступ громадян та Суспільний Договір. Краще пізно, аніж ніколи.<br />
<br />
Нашим головним інструментом на цьому шляху має стати РЕФЕРЕНДУМ.<br />
<br />
Йдеться<br />
 не про референдум щодо «негайних перевиборів всіх», до якого закликають<br />
 зараз наші «опозиціонери» - ті самі, які своїм попереднім п’ятирічним <br />
правлінням довели країну до Януковича. Такий референдум не лише не дасть<br />
 позитивного результату, а навпаки – в разі успіху він став би <br />
національною катастрофою. Швидше за все, в разі проведення виборів <br />
зараз, ПР отримала б у своє повне розпорядження парламент так само <br />
легко, як отримала нещодавно місцеві ради. Але чи не гіршим був би <br />
фантастичний варіант, при якому на цих виборах незначну перевагу таки <br />
отримала б нинішня «опозиція». Зберегти існуючу систему, погодившись на <br />
чергову перетасовку тих самих фігур («янучари» – назад до комфортної <br />
парламентської опозиції, «юліанці» та «кролікі» - із запасної лави на <br />
ігрове поле, всі чиновники нижче першого рангу і половина першорангових <br />
сидять у тих самих кріслах, всі корупційні схеми без змін, держава так <br />
само далека від народу, закони так само не працюють, дежа вю п’яти <br />
попередніх втрачених років…) – означатиме втратити унікальний історичний<br />
 шанс, який може повторитися дуже нескоро. Так, в разі повернення до <br />
влади нинішньої «опозиції» не буде найгірших проявів нинішнього режиму <br />
на кшталт відвертих політичних репресій та «табачних» демаршів, влада <br />
трохи пом’якшить податковий прес (без зміни суті фіскальної системи), і <br />
законсервує існуючий стан щонайменше на десятиліття. За цей час народ <br />
остаточно втратить будь-який моральний та психологічний зв'язок із своєю<br />
 державою, дотримуватись законів стане остаточно «немодним», все молоде,<br />
 талановите та здатне працювати роз’їдеться за кордон; ця держава, <br />
уособлена лише чиновним апаратом та олігархічними кланами, з нетерпінням<br />
 чекатиме, хто з міжнародних гравців виявиться достатньо спритним, аби <br />
за безцінь взяти її у управління; якщо ж таких гравців виявиться <br />
одночасно декілька – легко розвалиться на фрагменти, як це сталося з <br />
Сомалі.<br />
<br />
Референдуми як єдина пряма форма народного волевияву <br />
мають стати не допоміжним інструментом в межах існуючої збанкрутілої <br />
політичної системи, а головним інструментом побудови принципово нової <br />
політичної системи, створеної нами «з чистого листа».<br />
<br />
Ми маємо <br />
повністю унезалежнитись від існуючої псевдодержави, її законодавства, <br />
існуючого політикуму. І не затруднювати собі життя проблемами <br />
легітимації своїх дій та своєї майбутньої держави у межах існуючої <br />
політико-правової системи.<br />
<br />
Я не пропоную ЛАМАТИ існуючу систему. Я<br />
 пропоную ЗАБУТИ про неї, ІГНОРУВАТИ її, і створювати СВОЮ так, наче <br />
старої просто не існує.<br />
<br />
Як це має виглядати в реальному житті?  І з чого цей процес починати?<br />
<br />
Почнемо<br />
 з відносно простого і зрозумілого для більшої частини суспільства. Нам <br />
не подобається азаровський податковий кодекс? Він унеможливлює <br />
нормальний розвиток економіки для всієї країни, та безпосередньо <br />
підприємницьку діяльність багатьох з нас? Ну то і чорт з ним! Він <br />
ухвалений нелегітимним органом влади; при тому ухвалений з порушеннями <br />
навіть «їхніх» процедур. Він порушує до біса наших прав навіть у межах <br />
їхньої «легітимної» правової системи. Ми не брали на себе, а отже і не <br />
маємо, жодного морального чи правового зобов’язання його дотримувати. <br />
Повний ігнор і невиконання. Але ж держава не може існувати без податків?<br />
 Правильно! Залишимо без податків ЇХНЮ державу, і чесно сплатимо наші <br />
податки СВОЇЙ державі. Послідовність дій виглядає приблизно так:<br />
<br />
1.<br />
 Збираємо у регіонах юридично не формалізовані, але достатньо <br />
представницькі з моральної точки зору форуми громадян, які делегують <br />
обраних представників на загальнонаціональне зібрання з метою розробки <br />
податкового законодавства. До речі, цілий кодекс тут зовсім не <br />
потрібний, у більшості нормальних держав податки регулюються одним <br />
невеликим і дуже прозорим за змістом законом. Який правовий статус <br />
подібного  зібрання? Ніякий, просто група авторитетних у суспільстві <br />
людей зібралась порадитись із наболілого суспільного питання. Формально <br />
вони поки що не представляють нікого, окрім самих себе. Важливо, щоб ці <br />
люди відповідали декільком умовам, а саме:<br />
<br />
- були морально <br />
авторитетними бодай для окремих середовищ та прошарків суспільства, мали<br />
 відповідну професійну репутацію у своїх сферах;<br />
<br />
- не викликали <br />
повного несприйняття у інших середовищах та прошарках, тобто щоб їхня <br />
участь у зібранні не робила будь-які ухвалені там рішення автоматично <br />
неприйнятними для будь-якої значної частини суспільства;<br />
<br />
- не <br />
були жодним чином задіяними у владі (бажано не лише нинішній, але так <br />
само і у попередній, хоча можливі поодинокі індивідуальні винятки), <br />
будь-яких корупційних схемах (ця вимога є абсолютною, бо наявність бодай<br />
 одної людини з темним минулим автоматично анулює весь потенційний <br />
моральний авторитет всього зібрання), та скомпрометованих політичних <br />
проектах;<br />
- вміли домовлятись між собою, шукати компроміси, та були <br />
готові не лише аргументувати свою особисту позицію, але і відстоювати <br />
(як свою власну) ту компромісну позицію, яку буде схвалено більшістю <br />
учасників зібрання у підсумку дискусії.<br />
<br />
2. Народне зібрання, яке <br />
формально все ще нікого не представляє, але насправді вже має більший <br />
моральний авторитет у суспільстві, аніж більшість «легітимних» органів <br />
влади (як через не скомпрометованість учасників, так само і через <br />
загальновідому і прозору процедуру їх обрання, починаючи від зборів у <br />
трудових колективах, громадських об’єднаннях тощо, продовжуючи <br />
регіональними форумами), обговорює різні варіанти нового податкового <br />
закону, пропоновані учасниками зібрання, та виробляє найбільш <br />
загальноприйнятний варіант.<br />
<br />
3. Народне зібрання ухвалює остаточну<br />
 редакцію нового податкового закону. Звісно ж, легітимність цього <br />
документу поки що «нульова». Але наявний сам документ, його можна <br />
поширювати і ініціювати загальнонаціональне обговорення.<br />
<br />
4. Розроблений народним зібранням документ виноситься на процедуру легітимації – ВСЕНАРОДНИЙ РЕФЕРЕНДУМ.<br />
<br />
5.<br />
 На цьому етапі доведеться зробити поступку найбільш поміркованим - всім<br />
 тим, хто принципово поділяючі ідеї «перезапуску» країни, все ж не <br />
готові одразу відмовитись від «легітимістських» стереотипів та відверто <br />
«забити» на існуюче зараз «законодавство». Такою поступкою має бути <br />
спроба зібрати підписи за проведення Референдуму за існуючою зараз <br />
процедурою, тобто спроба зобов’язати існуючу владу в межах існуючих <br />
правових норм виконати свою пряму функцію – забезпечити реалізацію права<br />
 народу на ухвалення рішення з одного з головних питань життя країни, <br />
згідно до конституційної норми про «народ як єдине джерело влади та <br />
права». Цілком очевидно, якою буде реакція влади – ініціативним групам <br />
зі збору підписів за проведення референдуму відмовлять у реєстрації, <br />
збору підписів всіляко перешкоджатимуть, а самі підписи визнають <br />
недійсними. Але спробу чесно дотримати ЇХНІХ законів здійснити варто, <br />
для уникнення звинувачень у заколоті, неповазі до права тощо. І лише <br />
тоді, коли влада вчергове продемонструє свою зневагу навіть до їхніх <br />
законів, вважати себе вільними від будь-яких зобов’язань <br />
«легітимістського» характеру. І от тоді почнеться найцікавіше. Для <br />
реалізації свого права на формально одноразовий акт волевияву з одного <br />
конкретного питання нам насправді доведеться піти набагато далі, і <br />
фактично розпочати самодіяльне державотворення «знизу».<br />
<br />
6. Для <br />
початку нам доведеться у умовах системної протидії влади ЗІБРАТИ <br />
НЕОБХІДНУ КІЛЬКІСТЬ ПІДПИСІВ за проведення Референдуму. Це складне <br />
завдання, і саме воно стане першим тестом на життєздатність самої ідеї <br />
«державотворення знизу» та тестом на дієздатність всіх нас, тих хто <br />
візьме на себе вказану історичну місію. І саме створені для збору <br />
підписів ініціативні групи, якщо пройдуть це непросте випробування, <br />
мають шанс стати ядром майбутньої нової державотворчої сили. Тим більше,<br />
 що наступний крок буде набагато важчим.<br />
<br />
7. Після збору підписів <br />
нам доведеться самотужки СТВОРИТИ ВИБОРЧІ КОМІСІЇ ВСІХ РІВНІВ. Самим <br />
СКЛАСТИ РЕЄСТРИ ВИБОРЦІВ. Самим ОРГАНІЗУВАТИ ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ. І зрештою<br />
 у вирішальний день самим ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЗДІЙСНЕННЯ ГОЛОСУВАННЯ. Фактично <br />
нам доведеться самотужки виконати одну з дуже важливих функцій, які <br />
традиційно покладаються на державу і забезпечуються роботою чималого <br />
чиновного апарату – функцію забезпечення формальних процедур, необхідних<br />
 для реалізації народом свого невід’ємного права на законотворчість. <br />
Виконувати цю функцію доведеться не на «нічийній» території, а в умовах <br />
протидії нинішнього, по суті окупаційного, державного апарату. Гадаю, за<br />
 останній рік вже ні в кого не лишилось ілюзій щодо форм, яких може <br />
набувати «протидія» з боку ЦЬОГО режиму. Не виключаю, що арешти <br />
ініціаторів референдуму (які всі поголівно раптом «виявляться» <br />
наркодилерами, торгівцями зброєю та порноманьяками) ще видадуться нам не<br />
 найгіршою із ситуацій – порівняно із зникненнями у «таращанському <br />
стилі», нападами «невідомих хуліганів» тощо… Однак розв’язок ситуації <br />
вповні залежатиме від того, наскільки широку суспільну підтримку матиме <br />
ініціатива Референдуму. Як показали 91-й та 2004 роки (не кажучи про <br />
досвід десятків інших країн), після досягнення певної критичної маси <br />
репресії не лише не призводять до придушення народних виступів, а <br />
навпаки – підсилюють їх, і виступають потужним каталізатором <br />
революційного процесу (а також певним фільтром від випадкових <br />
пристосуванців всередині революційного руху). «Вони» не дають нам <br />
складати реєстр виборців – байдуже, проходимо зі списками та підписними <br />
листами від дверей до дверей, до кожної квартири чи хати. «Вони» не <br />
дають нам видрукувати бюлетені – не проблема, або друкуємо за кордоном і<br />
 завозимо контрабандою, або ж взагалі множимо самостійно на мільйонах <br />
принтерів в квартирах та офісах активістів по всій Україні. «Вони» не <br />
дають приміщень для голосування – теж мені злякали, ставимо намети та <br />
урни на площах та вулицях. Врешті, «вони» фізично перешкоджають та <br />
вдаються до провокацій і насилля – не звикати, формуємо групи <br />
самозахисту і самі підтримуємо порядок на вулицях в день голосування. <br />
Так, слід розуміти, що спроба вперше у вітчизняній історії «знизу» <br />
ухвалити новий податковий закон може закінчитись для її ініціаторів та <br />
учасників тривалими термінами ув’язнення, якщо не чимось гіршим – в разі<br />
 нерозуміння більшістю суспільства цієї ідеї. Але ця ж сама спроба за <br />
масової народної підтримки може закінчитись стрімким крахом існуючого <br />
режиму, і початком нової сторінки української історії. День Референдуму <br />
щодо податків може стати фактично ДНЕМ ЗАСНУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ <br />
ДЕРЖАВИ. НАШОЇ ДЕРЖАВИ. Ставка така висока, що виправдовує ризики.<br />
<br />
8.<br />
 Отож, припустимо, що ми отримали першу (насправді, вона ж вирішальна) <br />
перемогу. Голосування відбулось. У Референдумі ВЗЯЛИ УЧАСТЬ ПОНАД 50% <br />
ВИБОРЦІВ (дотримання цієї умови дуже важливе, хоч і є мабуть <br />
найскладнішою частиною нашої задачі), і більшість з них підтримала <br />
пропонований закон. Що далі?<br />
<br />
Далі ми матимемо незвичну для нас <br />
ситуацію подвійного, «паралельного» законодавства. Всі фіскальні та <br />
правоохоронні органи визнаватимуть азаровський кодекс, і ігноруватимуть <br />
результати «нелегітимного» референдуму. Однак для більшості суспільства <br />
буде цілком очевидно, що закон, ухвалений всенародним референдумом, має <br />
значно більшу легітимність, аніж силоміць нав’язаний режимом. Моральна <br />
перевага буде такою значною, що певна частина суспільства погодиться <br />
зробити абсолютно очевидний та логічний наступний крок:<br />
<br />
9. Почати<br />
 виконувати СВІЙ закон ЗАМІСТЬ ЇХНЬОГО. Не просто бойкотувати сплату <br />
податків за азаровським кодексом (це – само собою, ніхто ж не <br />
зобов’язаний платити податки двічі, тим більше за двома різними <br />
законами! :-); замість цього чемненько розраховуємо суму податків згідно<br />
 нового, «народного» закону, і сплачуємо їх. Куди? У державний бюджет? <br />
Логічно, але проблемно. По-перше, технічно складно – просто не приймуть,<br />
 тим більше не зареєструють як законну сплату податків. А по-друге, чи <br />
не прикро? Самим ухвалити прогресивний податковий закон, самим <br />
добровільно почати сплачувати за ним податки – і раптом віддати їх до <br />
рук тих самих корумпованих чиновників, які всі ці роки прилюдно <br />
розкрадали наші податки? Дзузьки! Не за те боролись, не для того <br />
референдум проводили!  Наші податки – МИ НИМИ І МАЄМО РОЗПОРЯДЖАТИСЬ. <br />
Звідси витікає наступний крок:<br />
<br />
10. Формування органів виконання <br />
«народного» податкового закону – ГРОМАДСЬКИХ КАС різних рівнів, від села<br />
 чи міського кварталу до національного. Вибори туди авторитетних чесних <br />
людей (і не треба тут казати, що «всі крадуть»! це один з найпоширеніших<br />
 міфів, у якому дуже зацікавлена корумпована система; насправді кожний з<br />
 нас легко може згадати не одну людину, якій особисто він довірив би <br />
свої гроші і був би впевнений у її чесності; таких людей чимало, і <br />
насправді багатьох з них оточуючі чудово знають; у нинішній прогнилій <br />
політичній системі для таких людей нема місця та функції, але ж вони <br />
нікуди не поділись, живуть серед нас та готові за потреби виконати <br />
громадське доручення). Сплата туди податків, встановлених новим законом.<br />
 І спільне розпорядження ними – через НАРОДНІ ЗБОРИ, наприклад <br />
щоквартальні, відкриті для участі всіх мешканців відповідної <br />
територіальної громади. Таким чином досягаються одночасно декілька <br />
стратегічно важливих цілей. По-перше, режим позбавляється головного <br />
джерела наповнення бюджету. Так, бюджет не стане миттєво зовсім порожнім<br />
 – великі заводи, «прихватизовані» олігархами, будуть справно сплачувати<br />
 податки режимові… втім, вони вже зараз є далеко не самими <br />
дисциплінованими платниками, наприклад ніхто з нас з вами так масштабно <br />
не заборгував до пенсійного фонду, як підприємства пана Ахмєтова… зараз <br />
недоплачене олігархами компенсується поборами з дрібного та середнього <br />
бізнесу. Впровадження «народної» системи «добровільного <br />
самооподаткування» позбавить уряд цього джерела прибутку, і ми скоро <br />
побачимо на скільки часу вистачить «олігархічних» податків . Однак <br />
набагато важливіший інший результат. Спільне розпорядження витратами <br />
своїх кровних коштів –краща школа самоврядування, яку лише можна <br />
вигадати. Нація, яка звикне сама витрачати свої гроші, і домовлятись <br />
громадою щодо їх витрат, і контролювати виконання цих домовленостей, і <br />
звітувати за громадську касу – така нація далі зможе свідомо обирати <br />
дійсно компетентну владу, і контролювати її дії, тобто навчиться вповні <br />
використовувати демократичні механізми. Спільна сплата та спільні <br />
витрати податків, за власноруч ухваленим законом – перший крок від <br />
сьогоднішньої стихійної «вічевої» демократії (зібрались на Майдані, <br />
вигукнули когось на князювання і розбіглись, допоки князь так не <br />
«дістане», що доведеться знову на віче виходити, і наступного кликати…) <br />
до європейської зрілої демократії (яка власне і виросла з купецьких <br />
магістратів, де виборні «достойні люди» встановлювали щорічні податки, <br />
збирали їх до міської казни, та спільно вирішували на що їх витратити, <br />
звітуючи перед тодішніми «об’єднаннями платників податків» – ремісничими<br />
 цехами). Настав час у 21 столітті наздогнати упущене предками і врешті <br />
отримати повноцінну модель народовладдя, у якій розпорядження спільними <br />
коштами – чи не головна функція всіх представницьких органів, обраних <br />
громадянами. <br />
<br />
Що далі? Далі – час «ланцюгової реакції», або ж <br />
«ефекту снігової лавини». Якщо ми одного разу зуміємо реалізувати своє <br />
право на реальне народовладдя, нам це одразу ж сподобається. І модель, <br />
напрацьована на прикладі податкового закону, може бути легко застосована<br />
 для цілого ряду інших сфер життя. <br />
<br />
Гадаю, наступним логічним <br />
кроком було б вирішення іншої проблеми, яку в суспільстві розуміє <br />
кожний, ледь не кожний другий стикався з нею на власному досвіді, і яку <br />
неможливо вирішити в межах існуючої системи. Я маю на увазі ТОТАЛЬНУ <br />
КОРУМПОВАНІСТЬ СУДОВОЇ СИСТЕМИ, наслідком чого є повна відсутність у <br />
країні правосуддя як явища, і тотальна недовіра до судової влади збоку <br />
суспільства. Жодний з нас не має ілюзій щодо «чесного» вітчизняного <br />
правосуддя, і добровільно не довірить свою долю існуючим судам. Де взяти<br />
 інші суди? ОБРАТИ! Реформа судової системи, яку ніколи не здійснить <br />
корумпована держава,  може бути здійснена «знизу» у два послідовних <br />
кроки:<br />
- ухвалення шляхом всенародного референдуму нового закону про <br />
судоустрій, ключовим положенням якого є ВИБОРНІСТЬ СУДДІВ населенням <br />
відповідної громади;<br />
- проведення виборів за цим законом, і <br />
формування ОБРАНИХ НАРОДОМ СУДІВ, чию юрисдикцію не визнає режим, але <br />
які будуть легітимними, а їхні рішення авторитетними в очах суспільства.<br />
<br />
Дивно?<br />
 Незвично? Так, совкова система привчила нас до того, що суди є частиною<br />
 тоталітарного державного апарату. Між тим весь англосаксонський світ, <br />
той самий що слугує взірцем верховенства права, споконвіку живе із <br />
виборними судами. І чомусь всі аргументи, які вживають прихильники <br />
нинішнього судочинства («суддею може бути лише дуже спеціально навчений <br />
юрист», «неосвічені громадяни почнуть обирати некомпетентних <br />
популістів», «судді у своїх рішеннях залежатимуть не від законів, а від <br />
настроїв натовпу» тощо), чомусь не заважають Британії, Штатам, Канаді та<br />
 десяткам інших країн мати розвинене та досконале правосуддя, базоване <br />
на інститутах виборності суддів та судів присяжних. І чомусь підзвітні <br />
«натовпу» (а насправді – свідомим громадянам, виборцям) англосаксонські <br />
судді виявляються куди більше залежними від законів, аніж наші, <br />
підзвітні Начальству та Системі.<br />
<br />
Хто ж визнаватиме рішення цих <br />
свіжообраних «народних судів»? А власне ті, хто їх обирав - ми з вами і <br />
визнаватимемо. Бо це будуть НАШІ суди, і обрані НАМИ судді. Звісно, <br />
правоохоронні органи на початку лишаться вірними режиму. А для виконання<br />
 судових рішень правоохоронці необхідні. Проблема?.. Але хто з нас зараз<br />
 довіряє нинішнім правоохоронним органам? І чи не більшою буде довіра до<br />
 ОБРАНИХ НАМИ «шерифів», чи як ми їх там назвемо? Врешті, правоохоронні <br />
органи також існують не у вакуумі – це лише один з інструментів для <br />
забезпечення реалізації громадою, суспільством своїх прав; отже, само <br />
суспільству і доведеться ФОРМУВАТИ СОБІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ. Також <br />
через вибори. Що, знову англосаксонським чимось повіяло?  Так отож! <br />
Саме з таких дій свого часу малочисельні, напівголодні, але впевнені у <br />
своїй правоті колоністи починали творити на краю землі ту державу, яка <br />
зараз диктує свою волю всьому світові… Хіба не переконливий досвід?  У <br />
поліцейському відділку, який очолює обраний громадою «шериф», один з <br />
його молодих виборців не «впаде зі сходів» з летальним кінцем, як це <br />
трапилось з Ігорем Індилом та багатьма менш відомими… Обраний «шериф» <br />
десять разів подумає, чи розганяти йому мирне зібрання своїх виборців, <br />
що б там не командували «згори». Врешті, ніхто не гарантує, що «шериф» <br />
виявиться стійким до спокус і не почне брати хабарі. Але якщо це стає <br />
відомим громаді – навряд чи він виграє наступні вибори…<br />
<br />
Але як <br />
бути на початку, коли новообрані «шерифи» опиняться у ситуації, коли ми з<br />
 вами вже їм довірили функції охорони порядку, а всі реальні ресурси ще <br />
знаходяться у руках режиму? Що ж, нічого страшного, просто доведеться <br />
виявити відповідальність, і взяти частину їхньої роботи на всіх нас, <br />
принаймні на тих, хто фізично та психологічно на це годні – сформуємо <br />
«народні дружини», «міську варту» чи як ми там це назвемо, і якийсь час <br />
виконаємо замість недолугої міліції (а заодно частково замість МНС) їхню<br />
 роботу, поки НАША народна поліція «обростатиме м’язами»…<br />
<br />
Отож, <br />
навіть в ході перших двох референдумів ми можемо зробити принциповий <br />
прорив до вирішення двох ключових проблем суспільства – СИСТЕМИ <br />
ОПОДАТКУВАННЯ та ПРАВОСУДДЯ. Але головне –ми отримаємо механізм <br />
ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ ПРАВА та НОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ – <br />
встановлення законів та процедур через прямий народний волевияв, і <br />
механізм ЛЕГІТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА ЧЕРЕЗ СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР.<br />
<br />
Більше<br />
 того – ми фактично отримаємо вже готові зачатки принципово нових <br />
органів державного управління. Адже в ході впровадження «народного» <br />
податкового закону ми отримаємо, крім власне закону, НАРОДНІ ВИБОРЧІ <br />
КОМІСІЇ ВСІХ РІВНІВ, а трохи згодом – також і механізми ГРОМАДСЬКИХ КАС <br />
та контролюючі їх ГРОМАДСЬКІ ЗБОРИ – реальні, а не фіктивні органи <br />
місцевого самоврядування. Якщо наступним кроком ми впроваджуємо ВИБОРНІ <br />
СУДИ, таким чином ми формуємо ще одну окрему гілку влади, і набуваємо <br />
рис повноцінного (і при тому авторитетного у суспільстві) функціонуючого<br />
 державного механізму.<br />
<br />
А якщо створеним нами органам <br />
самоврядування та правосуддя будуть погрожувати? Що ж, доведеться самим <br />
захищати себе і СВОЮ молоду «саморобну» державу, і словосполучення <br />
НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ буде найкраще відповідати суті ще одного з <br />
добровільних об’єднань громадян…<br />
<br />
Чи розумію я, що пропонований <br />
мною шлях на якомусь етапі призведе до формування ПАРАЛЕЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, <br />
яка на короткий час буде змушена співіснувати з сучасною псевдо-державою<br />
 на одній території, хоч і в «різних вимірах»? Так, розумію. Розумію і <br />
те, що конфлікт двох цих держав неминучий. І виживе у цьому конфлікті <br />
лише одна з держав. Прецедент Косового, де десять років «паралельна <br />
держава», створена албанцями, реально контролювала майже всю територію <br />
автономного краю, який формально знаходився у юрисдикції сербської <br />
держави, аж доки не стала із «паралельної» влади владою єдиною, досить <br />
переконливий. Так само показові приклади країн Балтії та Карабаху, де <br />
впродовж року паралельно існували національна та радянська системи <br />
влади, аж до відмирання останньої. А з врахуванням того, що наша держава<br />
 претендуватиме на ВСЮ територію, зараз контрольовану режимом, десяти <br />
років до протистояння чекати не доведеться. Громадянська війна? Навряд <br />
чи. Громадянська війна в Україні стане можливою, лише якщо ми знову дамо<br />
 загнати себе у пастку етно-регіонального протистояння «Схід-Захід» (що <br />
однозначно буде головною стратегією режиму). Але передумов для цього <br />
зараз нема, якщо тільки в нас вистачить розуму домовлятись по тих <br />
принципах і діях, які є максимально спільними, і тимчасово «виносити за <br />
дужки» найбільш конфліктні ідеологічні, мовні та історичні питання. <br />
<br />
Пропонований<br />
 шлях розбудови держави «знизу» якраз і дозволяє знайти спільну точку <br />
докладання зусиль для порядних громадян Донецька та Львову, Києва та <br />
Севастополя, попри ідеологічні, мовні та культурні розбіжності. Лінія <br />
фронту пройде не по географічній карті. По один бік барикад опиниться <br />
прогнилий режим, однаково чужий «східнякам» та «западенцям», по інший <br />
бік – активні громадяни, тимчасово об’єднані спільною метою. Метою, яка є<br />
 однаково прийнятною для «правоголових» та «ліберастів», «анархістів» та<br />
 «капіталістів», «свідомих» та «двуязичних», пенсіонерів та власників <br />
заводів. <br />
<br />
Так, потім, У НОВІЙ, НАШІЙ ДЕРЖАВІ, шляхи цих <br />
суспільних груп знову розійдуться, і кожна верства чи середовище <br />
захищатимуть свою позицію, точку зору, інтереси. Але захищатимуть В <br />
РАМКАХ СПІЛЬНИХ, ПРИЙНЯТИХ ВСІМИ  ПРАВИЛ  ГРИ, тобто в рамках нової <br />
політичної системи, базованої на демократичних механізмах і верховенстві<br />
 права, і ЛЕГІТИМІЗОВАНОЇ НАРОДНОЮ РЕВОЛЮЦІЄЮ, алгоритм якої я спробував<br />
 змалювати у цьому дописі. <br />
<br />
За таких умов громадянський конфлікт <br />
навряд чи набуде форми братовбивчої війни. У цього режиму просто не <br />
знайдеться достатньо надійних захисників. Якщо поталанить, він впаде як <br />
впало ГКЧП, проти якого вийшла крихітна жменька громадян, але на захист <br />
якого взагалі ніхто не вийшов. Якщо не поталанить – у режиму знайдеться <br />
купка вірних «секуритаті», які встигнуть трохи попсувати нам життя, перш<br />
 ніж наша Національна Гвардія відновить порядок та законність…:-) Але в <br />
будь-якім разі, це – НЕ ВІЙНА. І не сліпий голодний бунт, з погромом та <br />
п’яними дебошами. Це – НАЦІОНАЛЬНА ГРОМАДЯНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ, основою якої є<br />
 НЕ РУЙНАЦІЯ будь-чого, навіть режиму, а СТВОРЕННЯ НОВОГО, <br />
життєздатного, яке замінить собою прогниле та мертве. А воно, оце <br />
прогниле та мертве, поруч із живим «саме відвалиться». З такого вже <br />
матеріалу воно зроблено, не до столу будь згадане…:-)<br />
<br />
Наостанок: я<br />
 чудово розумію складність пропонованого шляху. Однак мені здається, що <br />
будь-які інші шляхи себе вичерпали, і тому цей шлях автоматично став <br />
найпростішим. І чим раніше ми почнемо ним рухатись, тим швидше прийдемо <br />
до мети – до НАШОЇ, «саморобної», омріяної України.<br />
<br />
<a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fkievljanin.livejournal.com%2F1478.html" target="_blank">http://kievljanin.livejournal.com/1478.html</a><br>
Присоединенное голосование (<a href="http://blog.i.ua/user/3977000/653215/" target="_blank">голосовать</a>):<br>
<ul><li>підтримую! Добре, що хтось ще бачить варіанти як з цього вибратися: 31%, 5 голосов</li>
<li>Не можливо! Абсолютна утопія: 44%, 7 голосов</li>
<li>нє осіліл... много буков...: 6%, 1 голос</li>
<li>ситуацію можна виправити лише кров"ю: 19%, 3 голоса</li>
</ul><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/653215/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 02 Mar 2011 19:55:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Всі ми - мисливці.]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/647267/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/647267/</guid>
<description><![CDATA[Всупереч поширеній думці, що всі люди - колекціонери (все, що подобається - неодмінно мусимо мати у себе - книжка, диск, людина, тощо) вважаю що це занадто м&quot;яке формулювання. Колекціонер з часом не втрачає любові до предметів, які колекціює. Ми ж - навпаки. Ми мисливці. Нас цікавить процес. Нас заводить &quot;неможливість&quot;, &quot;недоступність&quot; тощо. Всі зусилля - виправдані, всі жертви - недаремні. Все що подобається - мусимо мати будь-якою ціною. Але радість об&quot;єкт нашого нестримного бажання приносить нам дуже не довго. Рівно доти - доки ми його не маємо. Спитайте в будь кого - хто задоволений своїм життям? Дуже мало хто. І справа не в тому, що не всі досягають того, чого хочуть. Справа виключно в тому, що ми не цінуємо те що ВЖЕ маємо. <br />
Отже все наше життя зводиться до процесу - гонитви за тим, чого на нашу думку нам не вистачає для щастя. А це - процес з позитивним зворотнім звя&quot;зком. І нажаль - процес нескінченний. Ми приречені повзати витками однієї спіралі. А тепер - найголовніше - питання. Який в цьому сенс?<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/647267/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 23 Feb 2011 11:02:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[райдуга]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/644888/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/644888/</guid>
<description><![CDATA[<div align="center"><img src="http://os1.i.ua/3/1/6536986_a7528044.jpg"><br />
</div><br />
<br />
<br />
<div align="center"><font color="#cccccc"><font style="background-color: rgb(255, 255, 255);" color="#666666">Депресія - це післямова.<br />
Тим глибша - чим менше плачу.<br />
Заходять за обрій мрії,<br />
Ті, що взялись цементом...<br />
Насправді ж райдуга - коло.<br />
Наступний раз як побачу<br />
Спитаю її: навіщо<br />
Являється нам фрагментом?<br />
<br />
Життя, надряпане похапцем<br />
Чорнила останньою краплею<br />
Набридло вже навіть автору...<br />
Кого ще здивуєш трикутником?<br />
Щоденність буденного відчаю<br />
Вже стала нудною і затхлою.<br />
Вже соромно за безвихідь цю,<br />
Що стала моїм супутником.<br />
<br />
Напитися і зірватися.<br />
Заснути і не прокинутись.<br />
Навіщо ходить довкола?<br />
Мені вже це остогидло....<br />
Напевно пора прокинутись<br />
І маску всесилля скинути...<br />
Насправді ж райдуга - коло,<br />
І з неба це добре видно...</font><br />
</font></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/644888/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 20 Feb 2011 12:58:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[а раптом...]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/644409/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/644409/</guid>
<description><![CDATA[А що, як сонце якось не зійде?<br />
А що, як серце враз замре в польоті?<br />
А що, як не настане той МІЙ день<br />
І ти не сядеш у метро напроти?<br />
<br />
А що, коли на небі хтось не зміг<br />
Історію життя мого створити?<br />
А я чекатиму сюжету з книг<br />
І&nbsp; не зумію все в собі відкрити...<br />
<br />
А раптом сонце якось не зійде?<br />
А що як ти - отой кого чекала?<br />
А що, коли сьогодні був МІЙ день,<br />
А я його так славно змарнувала?<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/644409/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Sat, 19 Feb 2011 17:47:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Василь Шкляр. Залишенець (Чорний Ворон)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/642635/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/642635/</guid>
<description><![CDATA[<div align="center"><span><span><span style="font-size: 20px; line-height: normal;"><span style="font-weight: bold;">Василь Шкляр. Залишенець (Чорний Ворон) (2010)

<img src="http://os1.i.ua/3/1/6516348_c789e561.jpg">

</span></span></span></span><div align="left"><span><span style="font-weight: bold;">Мова:</span> українська
</span>
<span>
<span style="color: darkgreen;"><span style="font-weight: bold;">Опис:</span></span> <div style="text-align: justify;">Їх
 називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у 
прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам'яті
 упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя.
 Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому 
бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не 
вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не 
було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.
</div></span>
<span><div style="text-align: justify;">

</div></span>
<span><div style="text-align: justify;">
Роман про героїв Холодного Яру, над яким автор працював понад 12 років.</div>
</span>
<span>
<span style="font-weight: bold;">Автор:</span> Василь Шкляр
</span>
</div><span><span><span style="font-size: 20px; line-height: normal;"><span style="font-weight: bold;">

<font color="#ff3300">Уривок</font>
</span></span></span></span><div align="left"><span>...<span><span style="font-size: 20px; line-height: normal;"><span style="font-weight: bold;"></span></span></span></span>
<span><span><span style="font-size: 20px; line-height: normal;"><span style="font-weight: bold;"></span></span></span></span></div><div align="left"><p>—&nbsp;Всьо оружіє на пол! Клуб окружон і в случає сопротівлєнія будєт забросан гранатамі!</p><p>Після
 такої команди всі, хто сидів у залі, шугнули очима на двері, але з 
місця ніхто й не рипнувся: біля виходу стояло троє невідомих, кожен 
тримав у одній руці гранату, в другій — револьвер.</p><p>—&nbsp;Випалнять пріказ!&nbsp;— гаркнув бородатий, клацнувши безпечником бравнінга.</p>
<p>На якусь мить у клубі спресувалася тиша, потім її сколихнув крик начальника ревкому Долбоносова:</p><p>—&nbsp;Прєкратіть ідіотскіє шуткі!</p>
<p>Він схопився на ноги, права рука потяглася до кобури, але тут гримнув
 постріл — божевільний Шельменко послав кулю із кольта прямісінько в 
його перенісся. Мрія Сєні Кацмана почасти справдилася. Долбоносов 
шарпнувся, обм'як і важко опустився на своє місце. Його качина голова 
впала на груди, ніс-долото націлився у підлоіу, показуючи, куди сказано 
було скласти зброю.</p>
<p>—&nbsp;Може, комусь іще не понятно?&nbsp;— повів кольтом по першому ряду юродивий Шельменко.</p><p>Сєня
 Кацман, Сиром'ятніков, Красуцький, а за ними й інша козирна братія, 
хапливо відстібали кобури разом із пасками, кидали зброю додолу, 
демонстративно відсуваючи ногами далі від себе.</p>
<p>Червоноармійці в задніх рядах також загрюкали рушницями об підлогу, 
заважаючи одне одному і брязкаючи дулами, бо довгі трилінійки акуратно 
не вміщалися біля ніг.</p>
<p>Щоб вони ворушилися швидше, один із контролерів, які пильнували 
залу,&nbsp;— це був Петрусь Маковій,&nbsp;— підійшов до задніх рядів і так 
замахнувся гранатою, що москалики в один мент понагинали голови, 
затуливши руками вуха, наче боялися не «кукурудзяних» осколків, а тільки
 оглушливого вибуху.</p>
<p>—&nbsp;Атставіть!&nbsp;— гукнув оглашенний Шельменко.&nbsp;— Усім розтулити вуха, бо
 зараз наш самодіяльний хор виконає славень «Ще не вмерла Україна».</p>
<p>Після хвацького помаху його руки, в якій поблискував кольт, на сцену 
висипало кільканадцять хористів (вони ж таки, видно з усього, збиралися 
грати й комедію, бо зодягнуті були, як лицедії, — хто в сурдуті з 
краваткою-бантом, хто в старорежимному офіцерському строї, хто у драній 
селянській куцині, одна ж прехороша панночка красувалася в рюшах, 
оборках й мереживах), так от, ці хористи-лицедії миттю вишикувалися у 
три рядочки, прибравши щонайсерйознішого вигляду під урочистий момент.</p>
<p>Однак причинний Шельменко й далі загадував свої забаганки:</p><p>—&nbsp;Усім,
 хто є в залі, наказую, будучи, встати і, теє-то, разом із хором по 
правді співати наш славень! А хто не зможе, не знатиме слів чи ще з якої
 дурної причини, той буде, звиняйте, розстріляний зараз же.</p>
<p>Після такого попередження публіка стала на ноги, окрім, певна річ, 
начальника ревкому Долбоносова, якому вже підвивали чорти. Побачивши, як
 підвелося начальство, виструнчилися, звісно, й москалики в задніх 
рядах. Вони і з відтуленими вухами погано тямили, чого від них хоче цей 
навіжений з вовчим оскалом. Та коли йдеться про розстріл, то й глухий 
уторопає, що йому кажуть.</p>
<p>Тим часом здуряний Шельменко, повернувшись боком до хору, махнув кольтом, як той капелан диригентською паличкою, і хор ушкварив:</p><ul><li>Ще не вмерла Україна,</li><li>І слава, і воля,</li><li>Ще нам, браття-українці,</li><li>Усміхнеться доля.</li></ul><p>Стіни розсунулися від того могутнього співу, високо вгору піднялася стеля, і грім за вікном приєднався до хору.</p>
<p>У залі теж співали всі до одного, а хто й не співав, то жваво порушив
 губами, виокруглював рота, боячись стулити пельку навіть там, де 
годилося. Ні, це треба було бачити й чути, як вони дружно співали, як 
кутуляли щелепами, зажовуючи незрозумілі слова, натужно ковтали повітря,
 аж борлаки їм ходили ходором, ревли, белькотіли, мугикали, мукали, але 
все те, хоч як це дивно, зливалося в єдину цільну мелодію, в переможну 
осанну, від якої мороз гуляв поза спиною. Може, так до ладу все виходило
 тому, що хор злагодженим багатоголоссям накривав і вирівнював злякане 
белькотання зали, хоча й тут, поза сценою, дехто співав по-справжньому, 
вкладаючи в гімн «душу й тіло».</p>
<p>Сєня Кацман пам'ятав із цієї пісні лише перший рядок: «Ще не вмерла…»
 — зате він знав, що це страшенна крамола, яку треба випікати розпеченим
 залізом. Та що вдієш, мусив придурюватися, що він також співає, — 
добре, що стояв у першому ряду зовсім близько до хору, ніхто й не 
второпає, як воно є насправді, — і Сєня широко роззявляв рота, 
підкивував собі головою, скидаючи вгору тонкі бровенята, сполохано водив
 очима, одне з яких було косеньке, та саме воно запримітило, що 
начальник упродкому Сиром'ятніков теж меле губами, а воєнком Красуцький з
 почуттям виводить кожне слово.</p>
<p>Напрочуд зворушливий вигляд мали голомозі москалики — чудні такі, 
дрібні, вухаті, наївні, шмаркаті, ну геть тобі діти, вони гули, як жуки,
 але так натхненно, що можна було заридати від цього видовища. У всіх 
роти стояли літерою «о», і з оцих о-подібних дірочок, як із дупел чи 
нір, зринало якесь навдивовижу жалісне гудіння жуків.</p>
<p>Чорний Ворон аж замилувався ними, навіть виникло дурне бажання 
продовжити їм на хвилинку-другу життя, хай би ще й затанцювали, адже 
вони, ці ховрашки, незабаром згинуть, як роса на сонці. Проте він знав і
 те, що далі зволікати ризиковано, стількох людей не можна довго тримати
 в покорі навіть під гіпнозом гімну і «кукурудзи». Тому, коли до клубу 
зайшли ще Сутяга і Козуб, він рішуче махнув бравнінгом: пора!</p></div>
</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/642635/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 17 Feb 2011 08:53:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[...ти ще трішки мій]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/641459/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/641459/</guid>
<description><![CDATA[Хтось на небі закреслює дні...<br />
Ранок світить тривожними думами...<br />
Ти ще весь у моєму вогні...<br />
Ти ще пахнеш моїми парфумами...<br />
<br />
За вікном пролетить авто...<br />
Ти ще вище накриєшся ковдрою...<br />
Найрідніша твоя &quot;ніхто&quot;,-<br />
Ось ким я тобі бути спробую.<br />
<br />
За вікном сіро-чорна земля<br />
Вже туманом прозорим встелена...<br />
Ти не мій. Я сама не своя.<br />
Я ні в чому тепер не впевнена.<br />
<br />
За стіною десь чути плач,-<br />
Хтось кудись вже зібрався їхати...<br />
Найщиріше моє &quot;пробач&quot;,- <br />
Я не можу без тебе дихати.<br />
<br />
Хтось на небі закреслює дні.<br />
Ніч вмирає з вчорашніми думами...<br />
Ти ще тут. ти ще трішки мій...<br />
Ти ще пахнеш моїми парфумами...<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/641459/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 15 Feb 2011 19:54:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Це звісно не питання життя і смерті...]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/641239/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/641239/</guid>
<description><![CDATA[Це звісно не питання життя і смерті... Та часом ніхто не підкаже (бажано<br />
 без скепсису) що відбувається з моїм рейтингом? Наскільки я знаю, дехто<br />
 мені плюсував... А тут - цілковиті нулі... Можливо є компетентні? <br />
Заздалегідь вдячна.<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/641239/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 15 Feb 2011 14:42:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Продовження "Исход"]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/3977000/640086/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/3977000/640086/</guid>
<description><![CDATA[Продловження

<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; line-height: 15.6pt;"><span style="">На самом деле единство между
обеими категориями имперцев настолько велико, что на этом фоне все их, казалось
бы, принципиальные разногласия отступают на второй план, а то и вовсе сходят на
нет, и в результате &quot;совпаты&quot; впадают в антисемитский раж (что,
впрочем, они делали и во времена СССР) и изъясняются в любви к православию
(кстати, удивительно проститутская религия; не было за всю историю таких
тиранов и палачей, хоть собственных, хоть иноземных - от монголов до
коммунистов и нацистов - с которыми РПЦ не находила бы общий язык), а
&quot;нацпаты&quot;, в свою очередь, демонстрируют столь же теплые чувства по
отношению к Сталину. (Теоретически сокращение &quot;-паты&quot; происходит от
&quot;патриоты&quot;, но медицинский смысл этого окончания здесь куда более
уместен.) Термин &quot;красно-коричневые&quot;, появившийся в начале 1990-х,
сейчас ничуть не менее (скорее даже более) актуален. </span></p>
Возразят,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">что и в других странах имеются свои шовинисты и любители ностальгировать по
&quot;имперскому величию&quot; (если в прошлом этих стран таковое было) - но
это же не повод ставить на них крест... Но, во-первых, такой публики там, как
правило, меньше, и она менее радикальна, а во-вторых и в-главных - в тех
империях были и свои положительные моменты. Можно спорить о том, кем в большей
мере были европейские колонизаторы - цивилизаторами отсталых народов или
расхитителями их богатств, но, во всяком случае, коренные народы европейских
держав получили от своего имперского статуса немало благ. Даже нацистский Райх,
принесший столько зла другим, для своего собственного народа сделал немало
хорошего (пока все успехи в экономической и социальной сферах не были
перечеркнуты войной). </span></p>
Российская
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">же империя - не только в ее советском, но и в ее царском варианте - всегда
несла русскому народу только зло. Она всегда была вопиюще бессмысленным
предприятием, чью перманентную убыточность он на протяжении всей истории
вынужден был оплачивать своими жизнями. Появился даже термин &quot;империя
наоборот&quot;, где положение метрополии хуже колоний... Впрочем, колонии тоже
не особо процветали. Мало кто об этом знает, но вооруженное сопротивление
российским захватчикам (и совсем не анекдотическое) оказывали даже чукчи... </span></p>
Вообще,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">главная беда даже не в том, что Россия на протяжении всей своей истории была -
и остается - империей зла, а в том, что это империя именно <b>бессмысленного,
иррационального зла</b> (и, собственно, именно поэтому это зло и достигало
таких масштабов; никакие рациональные цели не требуют таких гигантских жертв). Интуиция
опять восстает против этого тезиса - мол, такие &quot;царства тьмы&quot; бывают
только в фэнтези, но не в реальном мире. Увы, увы - не только в фэнтези! (Хотя,
кстати, тяга к мистике у наиболее рьяных апологетов Российской империи типа
Дугина показательна.) Та же пресловутая страсть к территориальному расширению
имела вполне конкретный смысл для Орды, состоявшей из кочевников (потребность в
новых пастбищах) - но для оседлого народа, тем более такого, как русский (то
есть отнюдь не задыхающегося от недостатка территории), это чистое безумие.
Вместо того, чтобы осваивать и обустраивать &quot;великую и обильную&quot;
территорию исходной Руси - бросив нерешенными домашние проблемы, напрягая все
силы, ломиться черт знает куда, платя кровью и нищетой за захват все новых земель,
часто бесплодных, малопригодных для жизни и требующих колоссальных усилий для
их удержания... <b>С такой же тупой самоубийственной бессмысленностью
разрастается раковая опухоль.</b> </span></p>
И, разумеется, &quot;ни на
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; line-height: 15.6pt;"><span style="">кого не нападавшая&quot; Россия на самом деле расползлась до столь гигантских
размеров почти исключительно путем агрессии, присоединяя территории (не
исключая и &quot;братские&quot; Украину и Беларусь, где еще задолго до
советских времен был учинен настоящий геноцид) либо прямым насильственным
захватом, либо же ползучим, когда сперва за &quot;добровольное вхождение&quot;
сулили сохранение многочисленных автономных прав, а потом эти обещания нагло
нарушались, в один или несколько этапов. </span></p>

Удивительно,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">с какой последовательностью Россия всегда выступала на стороне зла - тирании,
мракобесия, насилия, косности. Удушливый мрак Московского царства, жуткий даже
по средневековым меркам; императорская Россия - &quot;жандарм Европы&quot;,
оплот феодальной реакции и крепостного рабства; кровавый советский Молох,
рвавшийся к мировому господству (и давший метастазы по всей планете, включая
миллиардный Китай, по-прежнему остающийся угрозой для свободного мира);
нынешняя злобная Рашка, рьяно защищающая всех мировых ублюдков от Северной
Кореи и Венесуэлы до ХАМАСа и Хезболлы и столь же рьяно, вплоть до организации
покушений и прямой военной агрессии, борющаяся против любых демократических
тенденций в бывших советских республиках... </span></p>
О да,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">конечно - в истории других стран тоже было немало дурного, Европе можно
припомнить инквизицию, религиозные войны, террор Кромвеля и Робеспьера, Америке
- рабство негров (но все-таки негров, а не своих соотечественников!) - но со
всеми этими мерзостями соседствовало Возрождение, университеты, бурная
интеллектуальная жизнь даже в самые инквизиторские времена (сравните уровень
дискуссий между теологами и философами средневековой Европы с матерной
перебранкой между протопопом Аввакумом и его оппонентами!), парламенты, вольные
города и республики, личное достоинство и права, с которыми вынужден был
считаться сам король, и притом не только для дворян, Просвещение, наконец,
становление всех базовых принципов и механизмов свободного, демократического
общества... А что хорошего сделала Россия? Не отдельные деятели культуры и
науки (часто, кстати, плохо кончавшие в этой стране), а Россия в целом, как
государство, страна, общество? Она сопротивлялась всему позитивному до
последнего, а если и вынуждена была под давлением времени перенимать (с большим
опозданием) какие-то европейские достижения, то делала это в таком куцем и
изуродованном виде, что едва ли не обращала их в свою противоположность.
Достаточно вспомнить хотя бы самого известного из русских &quot;европейских
модернизаторов&quot; - патологического садиста и пьяницу Петра </span><span>I</span><span style="">, бывшего военным
преступником даже по меркам своего, не самого гуманного, времени,
практиковавшего тактику выжженной земли и продававшего захваченных в плен
христиан (включая гражданское население) в рабство на мусульманский Восток.
Перенятые в Европе внешние формы и инструменты он использовал лишь для
укрепления тирании. &quot;Наш исконний батог старинный шпицрутеном немецким
заменил.&quot; При этом, на протяжении всей своей истории паразитируя на Европе
(напомню, что даже для строительства московского Кремля и православных соборов
&quot;Золотого кольца&quot; пришлось приглашать итальянских архитекторов - о
Петербурге уж и не говорю, а воевали московские цари при помощи европейских
наемников - &quot;полков иноземного строя&quot;), русские считают хорошим тоном
Европу презирать, заявляя с кичливой гордостью </span><span>(!)
&quot;что русскому здорово - немцу смерть&quot;. </span><span style="">Вот уж, действительно, фэнтези: так говорить о
себе - &quot;что нам хорошо - другим плохо, и мы этим гордимся&quot; - могли бы
только какие-нибудь мордорские орки... (Вообще, хоть Толкин и открещивался от
параллелей с реальным миром, не раз уже мелькавшая в оппозиционном интернете
аналогия &quot;Россия - Мордор&quot; на удивление точна: как орки были сделаны
силами зла из захваченных эльфов, так и из некогда гордых и свободных жителей
доордынской Руси под бременем сперва ордынской, а потом &quot;родной&quot;
тирании получились жуткие россияне.) </span></p>
Повторю
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">уже ранее высказанную мной мысль: <b>Российскому государству удалось лишь одно
несомненное достижение, над которым веками бились философы и моралисты: оно
дало миру простой и четкий критерий Добра и Зла. А именно, если Россия что-то
искренне, не для проформы, одобряет и поддерживает - значит, это зло. Если же
она выступает резко против чего-либо - значит, это добро.</b> </span></p>
Вспомним
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">еще раз - нет ни одной сколь-нибудь заметной свободной страны, к которой Россия
не относилась бы, как к потенциальному (а то и не потенциальному) противнику. И
ни одной страны-изгоя, ни одной омерзительной диктатуры (вплоть до виновных в
геноциде мусульманских властей Судана и фальсифицирующих собственные выборы
негритянских диктаторов - хотя, казалось бы, где Москва, а где Африка!), к
которым Россия не напрашивалась бы в друзья и добровольные защитники.
Исключения из последнего правила бывают лишь в тех случаях, когда Россия
умудряется столкнуться лбами с каким-нибудь тираном, что-нибудь с ним не
поделив; но и в этих случаях - от Хитлера до Лукашенко - конфликту всегда
предшествуют навязчивые попытки дружить. Причем чаще всего такая
&quot;дружба&quot; не несет ничего, кроме политического, экономического, а то и
военного ущерба (неужели дружить с Ираном выгоднее, чем с США? неужели России
нужны непредсказуемые фанатики с ядерным оружием возле собственных границ?) -
но разумные соображения здесь, как водится, и не ночевали. Главное - быть на
стороне зла. За тиранию - против свободы. </span></p>
И если бы
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">под словом &quot;Россия&quot; подразумевался только правящий режим! В том-то и
беда, что нет - русский народ действительно един со своей властью. Если, к
примеру, массовую поддержку Милошевича еще можно было бы объяснить
этноконфессиональными мотивами (&quot;православные братушки-сербы против
басурман-мусульман&quot; - хотя какие, к черту, из коммунистических вождей
православные), то чем объяснить любовь к противостоявшему христианскому Западу
Саддаму Хусейну, а теперь - к Ахмадинежаду? Только одним: патологической
любовью к тирании и ненавистью к свободе. Это даже не объяснишь одним лишь
желанием любой ценой нагадить США (хотя и это само по себе патология, особенно
учитывая, что Америка никогда никакого реального зла русскому народу не делала,
а вот помогать - помогала, и очень серьезно) - во внутреннем конфликте
иранского диктатора с собственной оппозицией симпатии большинства русских были
опять-таки на стороне тирана... </span></p>
Но
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">вернемся опять к меньшинству - современной российской оппозиции. Люди,
заявляющие о своей приверженности европейским ценностям, идеям прав и свобод,
приоритету личности перед государством, составляют в ней абсолютное меньшинство
- меньшинство меньшинства. Но, может быть, хотя бы в этих людях надежда? Увы -
в большинстве своем и они поражены все той же имперской заразой, убеждены, что
&quot;главная задача - сохранить страну&quot;, что никакие разговоры о
дезинтеграции России неприемлемы, что российская власть - это нечто совершенно
отдельное от России как таковой. </span></p>
К тому же очень многие из
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; line-height: 15.6pt;"><span style="">этих людей, несмотря на формально декларируемые демократические принципы, по степени
догматизма и нетерпимости ничуть не уступают своим противникам из тоталитарных
лагерей. </span></p>
О да,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">разумеется - &quot;надо не ныть, как все плохо, а стараться что-то
изменить&quot;. Лично я старался, и достаточно долго. Пытался выдвигать идеи,
способные объединить разумных либералов с разумными националистами. Создать,
если угодно, привлекательный вариант национального мифа, опирающийся на тот
позитив, что действительно существовал в доордынском прошлом. Аргументировать,
что Россия и русские не тождественны, что Россия есть аппарат насилия над
русскими, что разумно проведенная дезинтеграция империи пойдет только на пользу
русскому народу... Увы. Практика показывает, что воспринять эти идеи способны
считанные единицы. Большинство - даже, повторюсь, из числа противников
правящего режима - отвергают их рефлекторно, с порога, даже не пытаясь
анализировать. Даже прочитав статью, они выдвигают в качестве возражений те
самые тезисы, которые подробно разобраны и опровергнуты в ее тексте... </span></p>
Мой опыт
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">не репрезентативен? Нельзя делать выводы о целом народе по кучке комментариев в
интернете? </span><span>Хорошо. Покажите мне того, чей опыт
репрезентативен. </span><span style="">Кто выдвинул
<i>конструктивную</i> идею и увлек за собой значительную часть народа. Кто
способен вывести на оппозиционный митинг в десятимиллионном городе, неважно,
&quot;согласованный&quot; или нет, не одну-две, а хотя бы пятьдесят тысяч
человек - не будучи при этом ни красным, ни коричневым. И не надо
ретроспективно кивать на начало девяностых. Последующие события показали, что
те толпы в массе своей хотели не столько свободы, сколько колбасы - и нового
хорошего хозяина. Тогда им казалось, что таким хозяином станет Ельцин... Ах, во
всем виноваты &quot;гайдарочубайсы&quot;, разочаровавшие народ в демократии? Ну
а кто мешал - тогда, когда, напомню, все политические механизмы для этого были
- выбрать других, достойных? Значит, не из кого, да и некому было выбирать... </span></p>
Нет,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">господа. Самая последняя, уже больше похожая на отчаяние, надежда была на
кризис. На то, что Путиномедвед - это цены на нефть. Что не доходящее через
голову еще способно дойти хотя бы через желудок. Увы. Этот народ не способен
уже даже и на это. Можно, конечно, радостно подсчитывать каждую сотню вышедших
на митинг, где две трети - леваки, а четверть - соглашатели с властью. Можно
возлагать надежду на грызню верховных пауков в кремлевской банке, на
&quot;приморских партизан&quot;, передающих приветы кавказским бандитам и
&quot;пристреливающих автоматы по вашей Конституции&quot;, или на малолетнее
быдло с пустыми, как футбольные мячи, головами, жаждущее, наоборот,
&quot;мочить хачей&quot;. Можно - если хочется и дальше дурачить себя. Даже
если завтра Медведев повесит Путина, а потом застрелится сам, или их обоих
взорвут террористы - чего они, разумеется, в полной мере заслужили - лучше все
равно не станет. Этот змей сбрасывал кожу - и сдирал ее с кровью - уже не один
раз, и выращивал новые головы на месте отрубленных. Его суть от этого не
меняется - и не изменится. </span></p>
И не надо
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">говорить, что недостатки народа можно обратить в достоинства, не надо ссылаться
на примеры &quot;экономических чудес&quot; в странах, также весьма далеких - по
крайней мере, на момент начала реформ - от европейских идеалов свободы, личного
достоинства, разума и практичности. </span></p>
Беда в том, что русские не
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; line-height: 15.6pt;"><span style="">только европейские добродетели утратили, но и азиатских не приобрели. Нет у них
того трудолюбия и послушности правилам, что легли в основу южнокорейских или
сингапурских &quot;чудес&quot;. Ни даже корпоративного духа, несмотря на весь
коллективизм. Угадайте с одного раза, что будет, если, к примеру, ввести
сингапурские штрафы в 500 долларов за брошеный на улице окурок - а) русские
перестанут мусорить; б) русские будут послушно платить штраф и пополнять
бюджет; или же в) все останется по-прежнему, просто вырастет размер взяток
ментам? Даже пытаться апеллировать к пресловутым великодержавным комплексам
бессмысленно. Японец, может, и будет выкладываться ради &quot;Великой
Японии&quot; больше, чем ради себя лично. Русский ради &quot;Великой
России&quot; охотно набьет морду, напьется, возможно - пожертвует жизнью, своей
или, уж тем более, чужой. Но работать все равно не будет. И коллектив фирмы для
него - это не &quot;единая семья, в которой каждый работает ради общего
процветания&quot;, а компания, в которой можно хорошо выпить и обсудить футбол
или сериал. А работа - это то, что нужно начальнику. А начальник - всегда сволочь,
и обмануть его не грех. А если кто-то работает больше других, стремясь получать
большую зарплату, значит, он выслуживается перед начальством и отрывается от
коллектива, и надо его поставить на место... И точно так же надо &quot;ставить
на место&quot; &quot;обнаглевшие&quot; народы, которые, вырвавшись из-под
российской власти, &quot;выслуживаются перед Америкой&quot;, строя у себя
демократию и проводя успешные рыночные реформы. Ишь чего захотели - жить
свободно и богато! Да мы их... </span></p>
Россия
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">столь давно и упорно ставит себя в позицию врага цивилизованного мира, что
пора, наконец, признать: так оно и есть. Только, разумеется, не в редакции
российской пропаганды - &quot;они все нас не любят&quot; (в психологии это
называется проекцией), а с точностью до <b><span style="color: red;">наоборот -
это Россия ненавидит весь свободный мир</span></b>. Ненавидит не в силу
столкновения каких-то <i>реальных</i> политических или, тем более,
экономических интересов, чего никак не могут понять прагматичные западные
лидеры. Им кажется, что с Россией возможны какие-то переговоры, компромиссы,
что достаточно обсудить и устранить взаимные разногласия... Нет, господа! Все
ваши попытки наладить отношения с Россией столь же бессмысленны, а точнее
говоря - вредны, как и попытки еврея завоевать симпатии антисемита или негра -
подружиться с куклуксклановцем (или белого - с черным расистом; эта аналогия в
современном мире более актуальна). Ненависть России к Западу, к свободным
цивилизованным странам носит имманентный, фундаментальный характер, и любые
компромиссы, любые уступки Россия воспринимает лишь как слабость врага, как
плацдарм для дальнейшего наступления. В самой яркой и наглядной форме это
проявлялось во времена СССР; сейчас Россия, к счастью, слишком слаба, чтобы
вести себя точно так же, и часто выступает не инициатором, а лишь прикрытием
чужих гадостей, но, впрочем, все регулярнее и наглее показывает зубы, тестируя
Запад &quot;на вшивость&quot;. И Запад, к сожалению, вновь эти проверки не
выдерживает: агрессия против Грузии и захват ее территорий фактически сошли
России с рук, российские оккупанты на территории Молдовы и вовсе, похоже, не
волнуют в мире никого, кроме самих молдован... </span></p>
Что же, в
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">свете всего вышесказанного, делать нам - тем русским, что являются редким
исключением из общего правила, не пораженным имперской болезнью, уцелевшим
после нескольких веков отрицательной селекции сторонникам европейских ценностей
- свободы, разума, индивидуализма? Перестать тешить себя несбыточными надеждами
и признать, наконец, реальность. </span></p>
Нашим врагом является не
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; line-height: 15.6pt;"><b><span style="">только кремлевский режим. Нашим врагом - и врагом всего свободного мира, всей
западной цивилизации, всех принципов, которые нам дороги - является Россия как
таковая. Дело не в конкретных злобных недомерках на троне и даже не в
конкретном общественно-политическом устройстве. Россия остается и останется
злом при всех режимах и любых правителях. Зло в самой ее сути, и потому
бессмысленны любые попытки ее &quot;исправить&quot;, &quot;улучшить&quot;,
&quot;освободить&quot;, &quot;спасти&quot;. Россия - это не то, ЧТО следует
спасать, а то, ОТ ЧЕГО следует спасать.</span></b><span style=""> Спасать всех, кого можно спасти, начиная с самих
себя. Таким образом, эмиграция является единственным разумным выходом. Хватит
уже гробить свои жизни на то, чтобы стать удобрением для российской грязи, на
которой все равно не вырастет ничего, кроме чертополоха. </span></p>
Парадоксальным
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">образом я иногда встречаю в интернете, в качестве контраргумента против всего,
о чем говорилось выше, ссылки на... меня же: цитируют мои стихи, а потом пишут
- если в России еще есть такие люди, честные и талантливые, значит, не все
безнадежно... Так вот, господа. Меня в России больше нет - и не будет. Я сделал
этот выбор и призываю к тому же всех честных и талантливых, да и просто
вменяемых людей, все еще там остающихся. <b>Уезжайте</b>. Уезжайте ради самих
себя; у кого есть или планируются дети - тем более, вы просто обязаны спасти их
от этой проклятой страны (особенно, конечно, мальчиков, коим с рождения
уготована роль пушечного мяса; впрочем, девочкам тоже нечего делать в этом
гнилом болоте). <b>Они никогда не простят вам, зная, что вы могли уехать и не
уехали.</b> А вы никогда не простите себе, глядя, как тупые российские жернова
перемалывают их жизни следом за вашими. </span></p>
Эмиграция
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">- это ни в коей мере не капитуляция. Разумеется, кто хочет, может жить в
цивилизованном мире нормальной частной жизнью, не интересуясь политикой. Кто
хочет - может продолжать борьбу (только не под нелепыми лозунгами &quot;Чуме -
да, бациллам - нет!&quot;, то есть, простите, &quot;России - да, Путину -
нет!&quot;), и поле для этой борьбы - непочатый край, особенно учитывая
отмеченную выше непонятливость и близорукость западных политиков. Но в любом
случае, каждый уехавший наносит удар врагу уже фактом своего отъезда. Чем
скорее разумные люди покинут Россию, тем скорее эта империя зла сгниет и сгинет
окончательно. Кучка осатаневших от безнаказанности бездарных воров и убийц
наверху и спившееся быдло внизу не смогут поддерживать ее существование. </span></p>
Что,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">опять интуитивные протесты? &quot;Как же так, все-таки родина!&quot; Да, да,
столетиями они ловят нас в эту ловушку. Сколько человек погубили и собственные,
и чужие жизни - к примеру, бывшие белогвардейцы, ставшие агентами НКВД -
заглотив этот ржавый крючок: &quot;Но вы же патриот России?&quot; </span><span>Хватит! Что такое &quot;родина&quot;? </span><span style="">Всего лишь территория, где нас с вами угораздило
родиться. Разве рожденный в рабском бараке обязан любить этот барак? Напротив -
его стремление уничтожить свою тюрьму еще сильнее и обоснованнее, чем у
стороннего наблюдателя, знакомого с ужасами рабства лишь теоретически! </span></p>
Россия
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><b><span style="">есть зло, причем - мирового масштаба. Зло должно быть уничтожено.
Следовательно, все, что направлено против России, есть благо.</span></b><span style=""> </span></p>
<span style=""></span>
На самом
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">деле эта страна никогда не была &quot;нашей&quot; - равно как и этот народ.
Фактически русских народов два, и антагонистическая пропасть между ними не
менее глубока, чем между тоже родственными между собой евреями и арабами;
численная диспропорция, кстати, примерно такая же. С исторической точки зрения
русскими следовало бы называться именно нам - наследникам домонгольской,
доимперской Руси, а они, тот самый народ, о котором речь шла выше - россияне.
Но в условиях, когда нас лишь несколько процентов, а они именовались русскими
на протяжении столетий, бороться за &quot;брэнд&quot; бессмысленно. Пусть
забирают себе это, дискредитированное ими, название. Это далеко не самое
главное, что они отобрали у нас. </span></p>
&quot;А
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">как же русский язык, культура?&quot; У нас есть все возможности их сохранить.
Это в относительных цифрах нас, в лучшем случае, процентов пять. Но в
абсолютных - это несколько миллионов человек, если брать с детьми, то возможно,
что и более десяти миллионов. Это больше, чем многие народы, имеющие
собственные государства. Можно ли сохранить свою культуру в рассеянии? У евреев
получилось, а ведь они находились в гораздо худших условиях. В современном
мире, связанном информационными технологиями (которые год от года становятся
все совершеннее), физическое местонахождение все меньше влияет на единое
культурное пространство. Эти же технологии, кстати, заметно облегчают и поиск
работы, да и вообще всю жизнь в эмиграции. </span></p>
&quot;Родной
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">дом&quot;? Признайтесь честно - он у вас не шедевр архитектуры. Скорее всего -
типовая панельная коробка или &quot;курятник&quot; на шести сотках. Это просто
недвижимость, которую можно выгодно продать - и купить на эти деньги приличное
жилье в приличной стране. Учитывая задранность российских цен - не исключено,
что еще и останется. &quot;Родная природа&quot;? В мире слишком много красот и
чудес, и слишком много стран с куда более пригодным для жизни климатом, чтобы
тосковать по унылым российским просторам. Впрочем, пресловутые березки растут
даже в Америке. </span></p>
Вообще,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">эмигрировать гораздо проще, чем это кажется из России. Получить туристическую
визу сейчас не проблема, вид на жительство - конечно, сложнее, но тут тоже есть
разные пути. К примеру, если нет доказуемых оснований просить статус беженца -
можно получить рабочую визу в Австралию или Канаду; там, в отличие от США, ее дают
автоматически, если вы набираете нужное количество баллов, даваемых профессией
(из довольно большого списка), образованием, знанием языка, возрастом (чем
моложе, тем лучше) и т.п. Конечно, нигде нас не ждут с распростертыми
объятиями, определенные трудности, особенно поначалу, придется преодолевать
везде. Но <b>речь идет не о том, чтобы попасть в рай. Речь о том, чтобы
вырваться из ада.</b> </span></p>
Из ада,
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">который в обозримой перспективе будет становиться все хуже и хуже. Впрочем,
страна и народ, последовательно выступающие на стороне зла, ничего другого и не
заслуживают. </span></p>
А нашим
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">символом должен стать не византийский двухголовый мутант (вот ведь тоже
&quot;мордорство&quot; - избрать национальной эмблемой нежизнеспособного
урода!), а Поросенок Петр. Тем более что угонять трактор (или самолет) нет
никакой необходимости. Границы <i>пока еще</i> открыты. </span></p><span style=""></span><span style=""></span><span style=""></span>
Я еще не
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">знаю, как сложится моя собственная судьба, дадут ли мне убежище в США или
придется подыскивать себе другую страну. Я знаю одно - в Россию я в любом
случае не вернусь. И я счастлив, что для меня она теперь не только не
&quot;наша страна&quot; (таковой я ее по наивности считал лишь несколько
месяцев после августа 1991), но даже не &quot;эта страна&quot;. Отныне и
навсегда она для меня - <i>та страна</i>. </span></p>
Чего и
<p style="margin-bottom: 6pt; text-align: justify; text-indent: 36pt; line-height: 15.6pt;"><span style="">вам желаю. </span></p>

<i><span>ноябрь-декабрь 2010, Нью-Йорк, США</span></i>

Нестеренко Юрий<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/3977000/640086/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[paniUa]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 14 Feb 2011 10:57:00 +0200</pubDate>
</item>

</channel>
</rss>
