На захист Тичини

За Тичину я стану горою,

За Тичину я на смерть піду,

За Тичину я зстрінусь з бідою,

За Тичину я пекло пройду.

І отримаєш ти по заслузі,

Бо ти рота на нього розкрив.

Наче так було легко у плузі

Так і ти своє слово втулив.

Наче маєш всевидюче око

Серед світу ганебних падлюк.

Наче ти ідеальний, небого,

О, „Великий” Євген Маланюк.

Наче мало себе він картає,

Наче мало він в світі страждав

Щоб в зеніті високої слави

Ти його на весь світ обплював.

Наче ти ідеальна людина,

Наче Богом ти є на землі.

Виніс вирок йому: „Гільйотина –

Або краще горить хай в огні.”

Звідки взявся такий ти розумний,

Ану пельку свою ти стули.

Щоб сказати про нього „бездумний”

Усі книги його спопели!

Не в кожного воля залізна,

Не у всіх у душі боротьба.

В когось є ще та сила первісна,

А у когось її вже нема.

„Поезії наші так схожі,

Та невже ж в тебе кращі вірші?

Тож коли ми підем по дорозі

Я штовхну тебе в прірву ганьби.”

Судити не маєш ти права,

Бо не Бог ти на нашій землі.

Немає вже в нас отамана,

Що міг вас тримать в кулаці.

І тому ви говорите зайве.

Верзете казна-що на призьбі.

Може, скажете, що Ісус ну принаймні,

Як той йолоп висів на хресті?

Що світ рятували за гроші,

Що мати не любить дитя,

Що й ми, в наші дні непогожі

Не чуєм й не бачим здаля.

О, я відмовляюся вірить,

Що добра людина така,

Могла так сильно зневірить

Дорогого для нас земляка.

Пробач ти йому та покайся,

Покайся, як покаявся він.

Забудь ти і більше не лайся,

А будь у гармонії з ним.

Бо хто покаявсь добровільно,

Той буде прощен навіки.

І ти пробач, і самовільно

Прощення в нього попроси.

Розумію, що любиш і ти Україну,

І я її сильно люблю.

Та невже ж, як малая дитина

Ти закажеш на нього губу?

Так, він зрадив собі і народу,

Він зрадив ідеалам людським.

Та ти ж не будеш гнівитись до гробу,

Що він впав між титанських боїв?

Для поета найвища ознака –

Це мати самобутність свою.

Та він втратив її, неборака,

У нелегкім, кривавім бою.

Ну то й що – він покаявся щиро,

Усвідомив помилку свою,

Тож пробачем і ми йому мирно,

Як пробачив йому Бог у раю.

Тож для розвитку в нашій державі

Об’єднаємось всі ми у трьох.

Побудуєм майбутнє ділами,

А не кривдою знищимо льох.

Де братерства ніколи не буде,

Де не має єдиності світ,

Там ніколи нічого не буде,

Там напишемо свій заповіт.

17.11.05