Братислава

Спалили нашу Братиславу,

Згоріла вся вона в огні.

І аж далеко за Варшаву

Вчувались крики ще її.

І різні крики ті були:

Один про допомогу, інший – болю.

Там порох й попіл трупи замели,

Ну, а живі ще здобували волю.

Там бомби палко вибухали,

А міни землю розрили.

Тварин там всяких поїдали,

Бо іншу їжу не знайшли.

Летить граната з рук фашиста

І розірвало на куски

Ще молодого машиніста,

Що палко бився із нудьги

(бо потяг знищили вони).

Спалили нашу Братиславу,

Спалили, кляті вороги!

І покидали на поталу

Всіх добрих мешканців її.

Нічні жахи у полум`ї вогня,

Людські страждання, горе та розлука

Витає смерть у пошуках життя,

Витає там, де є передсмертна мука.

І ось знайшла вона три зранених солдата,

Що йшли на барикади з прапорцем.

А поряд там – червона мед. палата,

І їх не бачить, бо надто вони близько

під віконечком-вінцем.

А крикнути уже не має сили

Не тільки через рану, а й через довгий бій.

А дома з фронту ждуть усіх їх милі

Але не дочекаються і не здійснять

пов`язаних із ними мрій.

Бо вже нема цих трьох захисників столиці,

Хоча уже скінчилася війна

А знайдуть їх лиш тільки у могилці,

Бо Братиславі й волі віддали своє життя.

І ось настала перемога,

Що радість із собою принесла.

Перемога, що довго-довго так ішла.

А радість – бо жаху більше нема.

І відродилась Братислава,

І підняла країну всю.

І розійшлась про неї слава

На цілий світ й Словаччину усю.

03.05.05