Пролог
Хванатки якось попросили
Писать Какая про любов.
І він, хоча і є дебілом,
Шось написав про ето знов…
Кацапськой пушкінськой строкою,
До того ж деінде хромою,
Але наповненой чуттям,
Свій брєд Какай дарує вам.
Отож хванати і хванатки,
Читайте новії нотатки,
Шо навидумував Какай.
Хуйню він пише зазвичай,
І нинішня не ісключєньє,
Бо Чай Какай, уви, не геній…
Глава І (і остання)
Любов у серці розцвітає…
Обично це весной буває,
Коли вокруг цвітуть сади,
І кралі, оголив зади,
Шурують всюди діловито,
І поглядом своїм неситим
Нервово зиркають... Вони
Мічтають, шоби пацани
Дарили їм цвіти й конхвети,
Водили в бари і бухвети
Й шалено жарили вночі…
А пацани, бухаючи,
Сидять собі, їм все до сраки,
Всі тьолки їм немов макаки,
Бо краще випити пивця,
Чим в женсчіну встромлять кінця…
Епілог
Отож, любві не получилось…
Таке буває у житті.
Натхнення в автора скінчилось,
Був знов він не на висоті.
Тому він кине сочіняти,
І буде пиво попивати,
Бо краще випить літрів п’ять,
Ніж шедевряки сочінять…
