Якщо коротко: місто – бомба. Неймовірної краси історичний центр з добре відреставрованими будинками, які так чи інакше навіють асоціації з Одесою. Багато хороших парків та зелених зон, набережна. У Кропивницького досить хрінова репутація гігантського села посеред степу, де немає перспектив, роботи і не ахти яка ситуація з криміналом. За два неповні дні не можна було ні спростувати це, ні підтвердити.

Але те що сюди варто завітати хоч раз – однозначно. І не знає ж ніхто про це, туристів практично нема. Напевно я бачив лише двох – тітоньки, що прискіпливо вивчали карту на території фортеці. А ви й не знали, що у Кропивницькому є фортеця? Та про все по порядку.

Із автобуса я вийшов на автостанції №2, через дорогу од якої дендропарк. З нього і почнемо.

Дві пересадки між трьома різними видами транспорту, і я в Новомиргороді – історичному подвійному містечку на півночі Кіровоградщини.

Подвійному, тому що у 1959 році до нього приєднали сусідній Златопіль, що тоді ще відносився до Черкаської області. Колишні два окремі міста, а тепер – райони одного, усе рівно розділені річкою і чималою відстанню. Від автостанції у Златополі до центру Новомиргорода добрих 3 км, тому тут діють 2 маршрути громадського транспорту, що не так вже й типово для 11-тисячного міста.

Маршрутка №2 за своїм станом нагадала про жахіття на зорі цього транспорту у 90-х роках, але довезла куди треба. Проте мене все одно відділяло ще хвилин 10 бадьорого ходу від найбільш вражаючої будівлі міста – лікарні.

Розташоване у Трансільванії місто-музей Брашов завдяки збереженим історичним кварталам може по праву вважатись одним з найгарніших у Румунії.

Огляд почнемо з воріт Катерини – найкраще збережених з часів Середньовіччя (правда після кількох пожеж і землетрусів, від своєї початкової форми 1559 року вони все одно дуже відрізняються).

Наш шлях вузькою звивистою стрічкою тягнеться в Карпати, у сторону похмурої та таємничої Трансільванії. На передгір’ї ми робимо зупинку у маленькому румунському містечку Сіная, аби подивитись тутешню королівську резиденцію.

І хоча надворі вже квітень, раптово нас накриває густим, лапатим і холоднючим снігом. Як-не як, ми у горах, а вони не прощають несерйозного ставлення до себе.

Південний Буг у межах Вінниці дещо несхожий на себе самого – живописну в’юнку річку із стрімким плином води та великою кількістю порогів. Причиною тому є Сабарівська ГЕС, яка перекриває течію на виході з міста, тому у його межах річка широка й повільна.

Але незважаючи на це, вона усе одно дуже красива. Про деякі місця я окремо писав раніше, а тепер вирішив зібрати солянку із решти фоток. Почнемо з найдоступнішого (у теплу пору року) способу вивчити річку – прогулянки на катері. Стартуємо з мікрорайону Сабарів.

…і зійшло сонце, і вдарило мені променями в лице, і я побачив, що я вже не роса, а такий, як і всі, а може, вдесятеро гірший, і коли в мене хтось кинув каменем, я підняв камінь і поцілував його.

Якось туманного осіннього ранку далекого вже 2008 року я зробив, здавалось би, нічим не примітне фото.

Якось давно, було то ще у середині 19 ст., верталась валка чумаків із Криму. Їхня дорога пролягала наддніпрянськими степами, повз село Надеждівка. Люди та воли були стомлені і спраглі, проте власник села виїхав назустріч і заборонив їм брати воду з тутешнього ставу. Чумакам нічого не лишалось, як рухатись далі, до балки Грекуватої, де їм нарешті вдалося втамувати спрагу.

Втім, образи вони не пробачили, і один з чумаків, повернувшись до села, вивів дьогтем на стіні панського маєтку слово «Недайвода». Історія набула розголосу, і чудна назва так і закріпилась.

Пропоную вашій увазі невелику віртуальну прогулянку центром пістрявої і неоднозначної столиці Румунії. Почнемо ми її з художнього музею. Чому саме з нього? А просто так.

Давно хотів розповісти про криворізькі окраїни і околиці, а саме про північну, найріднішу для мене частину міста. Метою цих заміток є показати Кривий Ріг з незвичної для більшості сторони – не як промисловий гігант із кар’єрами, заводами і іншим індастріалом, а як степове місто, оточене мальовничими селами, річками, плавнями і парками.

Опорною точкою для моїх подорожей був 17й квартал у Тернівському районі. У багатьох містах є будівлі-домінанти, які видні майже з будь-якої точки, зазвичай це храми чи замкові вежі. У Кривому Розі теж є свої вежі – це копери шахт. У даному випадку – шахти «Гвардійська».

Серед таких типових для Кривого Рогу шахт, кар’єрів, заводів та комбінатів і раптом – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Правда, природа тут усе ж не незаймано чиста, відчувається промисловий та антропогенний вплив. Але від цього вона тільки стає ще більш унікальною.