Про містечко Сутиски я знав відносно давно і так само давно планував туди з’їздити, та все щось не складалось. Ще й з часом виникло бажання побачити їх конкретно в осінню пору та в гарну погоду, а ще б було сухо, аби велосипедом… Словом, ймовірність того, що колись всі сприятливі умови складуться одночасно, робилась все меншою, але як не дивно, минулого жовтня це таки сталося. І вилазка вийшла якраз такою як треба, заради якої варто було б стільки вичікувати. Прямо хочеться порівняти...

Читати далі...

«До оглядового майданчика з видом на місто можна піднятись канатною дорогою, але ви туди все одно не встигнете», - із такої в тому числі фрази почалась екскурсія Дубровником, після якої вільного часу мало лишитись усього година-півтори. «Ага», - подумав я у відповідь, одразу відстав і загубився у натовпі, направившись найперше саме туди. Думаю, моя власна екскурсія вийшла цікавішою. Тим більше на такі міста, як Дубровник, все ж краще дивитись звіддаля чи з висоти. [Приєднана...

Читати далі...

Калуш – друге за величиною місто Івано-Франківської області, проте за туристичною популярністю точно за межами трійки і навіть десятки. А відоме швидше своїми екологічними проблемами. І взагалі воно… дивне. Південна частина – типове невелике прикарпатське містечко з численними архітектурними пам’ятками, а північна – радянське й багатоповерхове, що постало паралельно із промисловим бумом у 60-ті роки. І все разом воно якесь хаотичне, сумбурне й розкидане на багато кілометрів. Але...

Читати далі...

Долина – районний центр на історичній Бойківщині, за 60 кілометрів на захід від Івано-Франківська. З цього міста на минулорічну Покрову почався мій день, присвячений промисловій стороні Прикарпаття – далеко не такій популярній, як його природа, але в своєму роді не менш цікавій. Долина складається зі старої та нової частин, які лежать окремо одна від одної і взагалі виглядають як два зовсім різні населені пункти. Почну зі старої, сама назва якої свідчить, що тут цікавіше. Проте, на...

Читати далі...

П’ять років із дня, після якого лишалось тільки мовчати. П’ять років, щоб забути – цього виявилось геть мало. [Приєднана картинка] Але все ж поступово спогади про Острів стираються з пам’яті. Залишається хіба безглуздий жаль, з роками стаючи все більш безглуздим – за неправильно витраченим часом і можливостями, за людьми, відірваними на півслові, які досі навряд чи згадають мене в лице. І за місцями, які за майже три роки встигли стати своїми, «особливими». Якби спитати самого...

Читати далі...

Якщо потрапити у Хорватію, то весь час просто кваситись на морі було б злочином, адже майже впритул до берегів підступають мальовничі гори з фантастичними краєвидами униз. Як тут не підкорити хоча б одну, нехай лише 700 з лишком метрів, зате фактично від нуля над рівнем моря. [Приєднана...

Читати далі...

Було це у далекому 16 столітті, а може й ніколи не було. Польський воєвода Якуб Потоцький рятувався від нападу татар на своєму коні. Той зміг перейти убрід Дністер, але ніяк не хотів стрибати на крутий берег на рятівній стороні. Шляхтич вигукнув «Єзус-Марія!», і після цього кінь стрибнув. У вдячність за чудесний порятунок Потоцький зобов’язався заснувати обабіч річки два міста і назвати їх Маріямпіль та Єзупіль. Правда, із історичними фактами ця легенда ніяк не стикується, але ж гарна...

Читати далі...

[Приєднана картинка][ розгорнути ]

Пекло для соціофоба. Саме такою вивіскою можна нагородити одноденну екскурсію на кораблику, у якій я побував під час відпустки у Хорватії. Кораблик – така собі переповнена людьми маршрутка, переважно європейськими пенсіонерами, безтурботними і радісними, що аж занадто. Весела музика нон-стоп, а от годують і наливають мало – під вечір хотілось кусати людей за вуха. Але це все сповна компенсувалось можливістю подивитись на фантастичні хорватські береги із моря і побувати на двох із...

Читати далі...

Балту та Кодиму, два дуже далеких від Одеси райцентри, з’єднує неочікувано новенька, рівненька і т. д. і т. п., словом прямо таки ідеальна траса. Двічі на день між ними курсує автобус, що по дорозі також заходить у села Будеї та Івашків. Будеї я проігнорував (і тільки зараз узнав, що там є автентичний дерев’яний вітряк… це вже на постфактум лікті покусати), а от в Івашкові вийшов. До Кодими це зовсім близько, а в самому селі є дерев’яна церква. Як виявилось, не тільки вона. [Приєднана...

Читати далі...