Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській...

Читати далі...

У наш час виглядає цілком неочевидним, що відносно невеликий Херсон не так давно був центром куди більшої території, ніж його нинішня область. У пікових розмірах Херсонська губернія мала втричі більшу площу, а «під» її столицею знаходились на правах повітових міст Одеса, Миколаїв та Кривий Ріг, що нині відчутно переважають Херсон за населенням, а ще Кропивницький, Тирасполь та багато інших… І хоча ті часи назавжди відійшли в минуле, у нині невеликому обласному центрі, загубленому в...

Читати далі...

Як не дивно, створення Ізмаїлу у тому вигляді, який ми маємо зараз, почалося з руйнування. На кінець 18 століття на південно-західній околиці нинішнього міста знаходилась турецька фортеця, збудована і оснащена за останнім словом техніки, така, що взяти штурмом її було в принципі неможливо. Правда, Суворов про це не знав, і тому таки взяв штурмом, ще й за один день – 11 грудня 1790 року, поклавши початок принципово новій сторінці в історії міста. 1. І хоча чимало води сплило Дунаєм з...

Читати далі...

Нарешті дійшли руки написати про Ізмаїл, у якому я базувався під час своєї червневої вилазки на Бессарабію і, певно, головну ціль тієї вилазки. Найбільший населений пункт регіону та його неформальна столиця, це одночасно і цивілізація з усім необхідним, щоб змінити обстановку на вихідні, і місто з історією та дуже пристойним набором пам’яток, більшість із яких у хорошому стані. За моїм суб’єктивним враженням, Ізмаїл не поступається за цікавістю райцентрам-важковаговикам типу Стрия чи...

Читати далі...

Гуляючи по Слов’янську зразка літа цього року, іноді навіть важко запідозрити, що у 2014 це місто певний час було епіцентром бойових дій щойно зародженої війни, яка триває і досі – про неї тут майже ніщо не нагадує. 1. Проте хто шукає, той знайде. Масштаби і наслідки бойових дій досі можна оцінити на Семенівці – присілку на східній околиці міста, на виїзді на трасу Харків – Ростов-на-Дону. Із центру до Семенівки ходить декілька міських автобусів, їхати хвилин 20-25. [Приєднана...

Читати далі...

За рік з лишком після першої спроби, всередині липня цього року я знову повернувся на Донеччину у якості туриста. Потенціал тутешніх цікавинок завжди був сильно недооцінений, ну а зараз, із зрозумілих причин, тим більше. Основною моєю метою було побачити соляне підземне царство, але то в неділю, а суботу присвятив містам, у яких теж є на що подивитися. 1. І перший із них – Слов’янськ, який був опорною точкою, куди зручно доїхати залізницею. Найбільше він прославився як арена бойових...

Читати далі...

На Трійцю, базуючись в Ізмаїлі, не без пригод зумів змотатися на півдня в Кілію – сусідній райцентр, що також лежить на дунайському березі і може похвалитись непоганим набором пам’яток, у тому числі з претензією на унікальність. Не без пригод, бо не вперше ж водій автобуса, що 100% має іти, на свято зранку вирішив лишитися вдома, просто тому що може. Це вам не нудні поїздки Європкою, де все передбачувано і нудно з точністю до хвилини, тут і квести цікаві, і авантюризм. Якщо, не дай...

Читати далі...

Темними квітневими вечорами, які цього року були темними не тільки в прямому, а і в переносному сенсі, я, однак, ще не розгубив залишків оптимізму, що хоча б у другій половині літа хоча б по Україні можна буде подорожувати. І спланував собі десятиденну відпустку (потім накинув ще день) по Херсонській області із заїздом у Запоріжжя. Думав накидати ще пару варіантів у інші регіони, та все не вистачало часу. Влітку на горизонті замаячив навіть деякий закордон, із небагатим вибором між...

Читати далі...

Як я і планував ще на початку року, мій перший виїзд з ночівлею за межі Вінниччини прийшовся на Бесарабію. Правда, сталося це на два з гаком місяці пізніше орієнтовних сподівань. І зовсім у іншій реальності. Та й хотів я на той момент зовсім не туди найбільше, але упоротість Укрзалізниці, помножена на упоротість переляканої Вінницької ОДА не залишила інших варіантів поїздів, крім як на Одещину. 1. [Приєднана...

Читати далі...

Розпрощавшись із Жабелівкою, покотив далі на південь, в сторону Степанівки – кілометрів шість чистого кайфу по польовій дорозі. 1. [Приєднана...

Читати далі...