Пам'яті моєї мертвої ейфорії

Колись, через багато років, полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни перед загоном, що мав розстріляти його, згадає той давній вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на лід.

Наприкінці календарного лютого зима все ж згадала, що вона зима – були сильні морози, хоча мало снігу. Я провтикав то все, майже не роблячи фото, і тільки в останні зимові вихідні змусив себе вибратись у парк, і то ввечері в суботу. Головним чином я хотів ще раз зустріти снігурів, тому направився в місце, де вони часто тусять.

2. Не знаю, на що я розраховував саме ввечері, якщо раніше бачив їх там лише вранці. Так і зараз, жодного з них не було й близько. Натомість влаштував фотосесію котику з сумною мордою, яка, проте, ледь влізла в об'єктив.

4. Але більше там ловити було нічого, тому спустився до озера, на якому цього року виник масовий зимівник качок та лебедів.

5. В останніх, схоже, вже розпочалися шлюбні ігри.

6. Зайвий раз нагадав сам собі, як важливо для фото вгадати з освітленням: у вечірніх сонячних променях чітко видно буквально кожну перинку.

7. Інша справа, що в сонячну погожу суботу в парку була купа людей, особливо на льоду біля птахів. Тому насолода від прогулянки виявилася сумнівною, і я все ж пообіцяв самому собі вилізти туди на світанок, прямо наступного дня. Те саме чудове освітлення низького сонця, але нікого крім мене й мого велосипеда.

8. Сфотографував спадаючий місяць. Через час його появи я майже ніколи його не бачу, на відміну від молодика.

9. Сонце нового дня як завжди ненадовго зробило сніг рожевим.

10.

11. Вода в цьому озері (ставку, але всі його називають озером) завжди застояна, через що дуже псується в теплу пору. Зате швидко і надійно замерзає, тому я не боявся вийти на лід сам після кількох днів сильних морозів. Тим більше скрізь на поверхні вистачало слідів для орієнтира, кому й де можна безпечно ходити.

12.

13. Серед засніженої поверхні я знайшов чистий шматочок, саме такий, що вже кілька разів марно шукав і хотів познімати вранці чи ввечері – лід і нічого зайвого.

14.

15. Це така собі мікроскопічна версія Діамантового пляжу в Ісландії. Його я теж бачив у далекому 2018, тільки в суцільно хмарну погоду та майже без льоду. Тут же переді мною були розсипані десятки маленьких льодяних брил при найкращому освітленні, у якому вони виглядали наче коштовне каміння.

16.

17. Не міг не погратися з фокусуванням з дальньої відстані та зробити кілька повністю розмазаних кадрів. Абстракції і всяка така дроч.

18.

19. Багато дорогоцінних камінчиків, всяких і різних.

20.

21.

22. Деякі ділянки озера очистились від снігу завдяки тому, що там активно каталися-ковзали люди. І вони теж по-своєму цікаві (ділянки, а не люди), бульбашками та тріщинами. За таким видовищем їдуть вже не в Ісландію, а в Канаду, у мене ж своя мініверсія під домом. Шкода, я не уявляю, як передати ці тривимірні бульбашки на пласкому фото.

23. Крім того, на оголених ділянках видно, як багато тріщин. Лід на озері сам по собі зрідка гупав зі звуком, який я не можу описати (крім як «звук льоду на замерзлих водоймах») – хто чув, той зрозуміє. То було несподівано, таємниче і трохи страшно, якщо в цей момент стояти метрів за 30 від берега.

24. Здається, я товкся навколо пари льодовикових п'ятачків пів години, якщо не більше. Щастя просто фотографувати один і той же лід з 100500 різних ракурсів, нікуди не поспішаючи – майже недосяжне нині щастя.

25. Іншим парковим скарбом стали лебеді, що обрали це озеро для зимівлі. Фахівці нарахували 24 особини або 5 родин. Раніше, якщо лебеді і з'являлися тут, то по парі штук, рідко й недовго. Навіть корінні вінничани кажуть, що не пам'ятають стільки їх у цьому місці за багато минулих зим.

26. Само собою, до них пристали дикі качки, які й так тут мешкають цілий рік. Разом ця орава постійно крутиться на невеликому клаптику навпроти пляжу, і завдяки цьому постійному руху шматок озера не замерз навіть у найлютіші морози.

27. У ранковому світлі вони також виходять набагато краще на фото, ніж під високим сонцем, що перетворює зображення цих птахів на білі плями на тлі темної води. Зараз же було видно так само кожну перинку, навіть краплі на досконалому оперенні, що не дає птаху намокнути.

28.

29. Звичні для озера качки не стали такими зірками соцмереж як лебеді, але і їх не обійти увагою – особливо хлопці із їхнім переливчастим пір'ям на голові, яким я захоплювався ще з дитинства.

30. Дівчинка за компанію:

31. Своєрідно цікавою та калабань виглядала і проти сонця: на сильному морозі відкрита вода парувала, створюючи цікаві візуальні ефекти.

32.

33. Пташиний хаос:

34.

35. Важливо, що все те пернате воїнство цілком звикло до людей, що щоденно приходять їх фотографувати чи годувати. Один із лебедів (хоча мені здається, це лебідка) так взагалі сам вийшов до мене на відстань ледь не двох метрів.

36.

37. Подивився байдуже та і взявся за сніданок. У цьому плані радують і наші люди (хоч і не всі), бо вже знають, що годувати цю гопоту треба крупами та морквою, а не хлібом чи чипсами. Сподіваюся, птахам тут сподобалося, і вони вертатимуться на це саме озеро й на наступні зимівлі.

Я виріс у великому індустріальному місті, де будь-яка побачена в дикій природі живність крім голубів, ворон та горобців уже була подією. Тому після переїзду до Вінниці навіть паркові качки викликали у мене захват. Якби ж оцей натовп лебедів з'явився тут на кілька років раніше, то це взагалі була б чиста ейфорія.

38. Але за останні місяці вона померла в мені, залишивши якусь збайдужілу пустоту, як і все інше. Зрештою за той ранок я наклацав достатньо фото, хоч і ловив себе на думці, що це швидше для галочки, ніж за покликом душі.

39. Щоб розбавити лебедину компанію, ось вам голуб… і морж.

40.

41. Рибалки на дальньому кінці озера:

42. Наостанок зазирнув до годівнички, де традиційно крутиться багато синиць. На їх місці неочікувано виявилася сойка, що своїми габаритами в ній дуже нагадувала слона в посудній лавці.

43. Заскочив на пару секунд повзик:

44. Мені рідко вдаються хороші фото синиць, бо вони злітають ще до того, як наведу на них об'єктив. Цього ж разу одна мала так довго чепурилася під деревом, що не звертала на мене уваги. Ззовні вона більше схожа на підлітка, тільки де ж узятися птаху-підлітку в лютому?

45. Поважна сіра ворона прискіпливо оглядала місцевість з однієї з найвищих точок. Нею сьогодні й закінчимо.

Коментарі

The Martian

16.03.25, 19:27

Всегда нравилось пацаном заглядывать до рыбаков возле лунок и считать кто сколько чего поймал. Ведь зимой всё лежало на снегу. А по льду Днепра ходили аки Иисус по воде.

Вурдалак