Від Гришка до Щекавиці

У травні цього року мав змогу ще раз поблукати два дні у нашій столиці. Як завжди, особливих планів не мав, але маса фотографій вийшла сама собою. Як завжди, переважно мова йде про центральну частину та наближені до неї райони, так що мешканці Києва та околиць навряд чи знайдуть для себе щось нове, хіба що побачать чужими очима.

1. Інша справа, що для мене особисто ці місця були або зовсім нові, або давно й надійно забуті. Так склалося, що хоча я був у Києві, певно, більше разів, ніж у будь-якому іншому місті, де не проживав на постійній основі, до багатьох його навіть банальних принад усе не доходили руки. Точніше, ноги.

Труханів острів

2. Сюди я мав би потрапити ще минулого разу, у жовтні-2023, але тоді тупо не знайшов серед закручених-заплутаних стежок спуск від арки до Паркового мосту. Цього разу знайшов, але теж не одразу. Це вже вид з острівного пляжу на річковий вокзал та Андріївську церкву за ним.

3. Одразу за мостом зробили трохи цивілізації. Мені сподобалися ці каркасні штуки – безглузді у практичному сенсі, але ефектні у сонячну погоду.

5. Острів величезний, гуляти там можна цілий день, напевно. Стільки часу в нас не було, тому пройшлися тільки недалеко, до Гребного каналу. Ну, там дійсно гребуть.

6. Парковий міст хоч і пішохідний, але зі сторони центру охороняється цілком серйозно, тому я не зловживав фотографуванням.

7. З огляду на те, що сталося незабаром – як добре, що так і не зважився покататися на тролеї.

8. Клацнув зайвий раз пішохідний «скляний» міст, дуже вже він мені подобається.

9. Та арку, просто так. Під нею саме знесли скульптурну композицію, не здивуюся, якщо одного дня доберуться і до самої арки.

10. Не міг оминути й каштани, серед яких багато рожевих. Це на Володимирській:

11. А також геніальну у своїй їбанутості соціальну рекламу. Моєму внутрішньому циніку таке дуже подобається.

Ботанічний сад ім. Гришка

12. Тут можна тільки здивуватися, як таку велику ділянку в Печерському районі досі не забудували 20-поверхівками та ТРЦ. Поки що то тихе й благодатне місце в самому серці Києва. Хоча і людне, попри платний вхід. Природно, що навесні, коли все квітне, там особливо гарно.

13.

14. Влаштував фотосесію магістру Йоді.

15. А відвідувачі влаштовували собі фотосесії на тлі бузку, на сезон цвітіння котрого ми якраз і потрапили.

16.

17. З бузком на передньому плані побачив верхи Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.

18. Хоча загалом я очікував більше видів, зважаючи, що східна сторона саду – це схил над Дніпром. Вдалося розгледіти трохи річку та мурашники на лівому березі.

19.

20. Ще один монастир (Свято-Троїцький Іонінський) знаходиться безпосередньо на території саду.

21. Декор його споруд:

22.

Там же працює кав'ярня та є лавочки, з яких можна позалипати на краєвиди. Тим більше справа йшла до вечора, і ми вже непогано стомилися. А там сонячна тепла субота поступилася місцем холодній хмарній неділі.

Щекавиця

23. Один з історичних пагорбів, де стояв Щек, брат Кия, отримав нову популярність завдяки інтернет-мемам. Фактично, на картах Щекавиця позначена на двох сусідніх пагорбах. Спочатку ми пішли на перший, менш відомий. Дорога до нього починається з вулиці Лук'янівської, де можна побачити таку нетипову для Києва річ, як мечеть. Мечеть Ар-Рахма будувалася в 1996-2011 роках, вона перша і єдина в Києві.

24. Найкоротший шлях на пагорб пролягає через мусульманське кладовище, але його ворота були зачинені. Довелося обходити по периметру через стрьомні гаражні задвірки з відповідною естетикою.

25. Зрештою, добре втоптана і помітна стежка виходить на глухий та закинутий край того самого кладовища.

26.

27. А там і на відкриту місцевість. Житловий район залишився позаду.

28. А попереду – види на непарадну частину Києва, кудись на Почайну, за якою, можливо, видно, Оболонь. Та навіть щось на кшталт землянки, на щастя, без її мешканців.

29. По праву руку можна побачити ще один зелений пагорб, то і є «канонічна» Щекавиця.

30. На неї й підемо. На гору є мінімум два проходи, перший (більш пологий) – з вулиці Олегівської, через її двори та чергову грядку гаражів.

31. Оргій там поки не було, ще не настав той день, але в цілому людей більше та навіть лавки є.

32.

33. І знову краєвиди. Київ брутальний та багатоповерховий:

34.

35. Звідси видно і Поділ, що легко узнається за оглядовим колесом та верхівками храмів.

36. І хаосом також. Це і «монстр на Подолі», і якийсь новий гігантський чорний гроб.

37. З неодмінними стінами гетто і мурашників лівого берега. Все-таки як добре, що є можливість жити у місті в 8 раз меншому за це.

Поділ

38. Друга дорога із Щекавиці – спуск у двори Нижньоюрківської вулиці, крутий і дикий, так що я б його не радив. Хоча підлітки по тих козячих стежках скакали аж бігом. Зате ми одразу потрапили у цивілізацію. На вулиці Щекавицькій знайшов Велику хоральну синагогу (1895):

39. На Юрківській випадково побачив присадкувату дерев'яну церкву св. Миколая, збудовану у 2009 р. на місці храму ще домонгольських часів.

40. Мурал – маркер нашого часу:

41. Але як же хочеться, аби вернулися часи, коли найбільш актуальним було щось таке:

42. З якого боку я б не доходив до Подолу, зазвичай це вже коли я стомлений. Не дивно, що більшу його частину я досі взагалі не бачив. Лише цього разу вперше дійшов до північно-західного напрямку від Контрактової площі та церкви Богородиці Пирогощої. Це очевидно храм домонгольского періоду, але на жаль, усього лиш копія 1997-98 років. Оригінальну святиню (1131-32), що пройшла крізь віки, зруйнували комуністичні виблядки у 1935.

43. Церкві Миколи Притиска (кінця 18 ст.) пощастило вижити в оригінальному виді.

44. Далі зацінив кований декор Житнього ринку. Я б узагалі не згадав би зараз, що бачив його раніше, якби не веганська вивіска. В якомусь із позаминулих життів, ще до ковіду та решти їбали, мене водили сюди куштувати веганські бургери. І хоча вони смачні самі по собі, від м'яса мене відвадити не змогли.

Воздвиженка

45. Ну і насамкінець зі старовини трохи перемкнувся на сучасність, а саме дуже дивний район, який досі встиг призабути. Правда, тут теж не обійтися без старовини, а саме Хресто-Воздвиженської церкви.

46. Від неї починається урочище Кожум'яки, яке в нульових роках забудували сучасними висотними будинками. Вийшло кольорово, неякісно і надто дорого. Але ця імітація українського модерну мені подобається.

47. Правда, навряд це все доживе до статусу визнання пам'ятками архітектури, бо вже забагато скарг на тріщини та підтоплення. Пишуть, що заселена лише 1/5 частина будинків.

48. Вони величезні і з вузьких вулиць в кадр не влазять.

49.

50. Шпилі, вежі й еркери, щоб елітно й по-багатому.

51.

52. З минулого, коли ми тут прогулювалися дуже давно з колегами, мені запам'яталася дзвінка пустота вулиць і неадекватні ціни в кафешках. Зараз нічого не змінилося, гуляли тут здебільшого туристи. На ціни не дивився, але нуль відвідувачів скрізь говорить сам за себе.

53.

54. Наостанок ми ще раз пройшлися Андріївським узвозом, де вже не знаю що фотографувати, а от до скляного мосту я повернувся цілеспрямовано, щоб зробити такі фото – не певен, що сам додумався, а не колись бачив у інтернеті, та яка зрештою різниця. Усе, що я роблю, – копіювання когось, і далеко не завжди вдале.