Маріуполь, частина 3. Спекотне південне місто

Маріуполь прийнято відносити до когорти міст, що були майже повністю зруйновані в Другу Світову, через що в архітектурному плані там не лишилося нічого цікавого. І тільки якщо поїхати подивитися на власні очі, вдосталь находитись його вулицями, можна впевнитися, що це не зовсім так. У міста досі є чітко виражений історичний центр хай і не суцільної, але досить колоритної забудови, та й повоєнна архітектура тут досить представницька, що цілком очікувано для промислового важковаговика.

2. Саме з повоєнної частини і почну. Сучасне середмістя тяжіє до Театральної площі, біля якої я вже крутився у попередній частині: там показав водонапірну вежу та собор. На самій же площі найперше звертає на себе увагу драматичний театр (1956-60) у супроводі чергового розмальованого тетраподу.

3. Виконання будівлі дуже типове для сталіансу, в тому числі і в деталях. Радісний пролетаріат під дахом також присутній.

4. Однією з фішок повоєнного Маріуполя є пари симетричних будинків, що відкривають головні вулиці, утворюючи своєрідні ворота до них. Таку пару можна побачити, якщо стати спиною до театру, з неї починається західна частина проспекту Миру, розірваного площею:

5. Більш представницькі будинки (1958) відкривають вулицю Куїнджі в північному напрямку.

6. Вкупі за деревами їх погано видно, то перезняв і окремо:

8. Далеко не найвищі у місті, але за рахунок отих довжелезних шпилів видимі з дуже багатьох точок.

9. Театральна сама по собі досить величенька, по суті це цілий сквер з фонтаном та різними інсталяціями. Це «Голуби»:

10. Металеві троянди одразу нагадують про такий близький і такий далекий Донецьк, навіть якщо початково задумувались як щось інше:

11. Фонтан з тильної сторони театру:

12. Перспектива проспекту Миру у східному напрямку:

13. Біля театру можна побачити під склом шматки фундаменту історичного собору та його макет. Маріуполю-радянському не пощастило мати якихось особливо довбонутих атеїстів, що знищили повністю всі історичні храми.

14. Із південного сходу до площі прилягають зразки зовсім новітньої архітектури: пафосний готель та пару споріднених будинків, у яких навіть не знаю що.

15.

16. Десь в тому ж напрямку причаївся мурал.

17. І маленький, але дуже вдалий меморіал жертвам Голодомору.

18. Із площі я пішов блукати власне старим містом, що лежить східніше неї, трохи осторонь сучасного центру й досить далеко від моря. Із перших вулиць воно буквально придавлює аж дуже південним колоритом.

19. Такі будинки з широкими воротами – не дивина на весь наш південь від Одещини до Запоріжжя, от і на Приазов’ї є, як виявилося.

20.

21. Грецький Маріуполь доіндустріальної епохи був майже тотально одноповерховим, лише одиничні споруди вибивалися з загальної маси, як от Олександрівська чоловіча гімназія (1878):

22. Житловий будинок:

23. Коли щось вище двох поверхів, то вже вклинилося після війни.

24. У цих вулиць ще й назви дуже говіркі, Італійська, Грецька, Фонтанна… Судячи з табличок, це навіть не сучасна декомунізація, а вони завжди так називалися.

25.

26. Двори на таких вулицях рідко видимі стороннім, а шкода, бо там такий первозданний хаос:

27. Один з найкращих особняків (доктора Гампера, кінець 19 ст.) сховався трохи південніше основних кварталів, на Земському провулку.

28. Неоготика, що стала звичайним багатоквартирним будинком.

29. Поруч з ним знайшлася геть нетипова для міста дерев’яна хата, навіть із мереживом під дахом:

30. Хоральна синагога, точніше те, що від неї лишилося.

31. Як і більшу частину показаного тут, знайшов її лише шляхом суцільного прочісування кварталів – інформації про історичний Маріуполь дуже мало. Насправді я там шукав краєзнавчий музей, що легко угадується завдяки неодмінним бабам:

32. Але хоча у нього неділя ніби як робочий день, було зачинено. Видно, бо попав якраз на Трійцю.

33. Написи скоріш за все сучасні, але вийшло непогано:

34. На деякий час повернувся на проспект Миру (східну його частину), що ділить історичний центр майже на рівні половини. Тут будинки куди більш монументальні, особливо виділяється готель «Континенталь» (1887), нині палац культури «Молодіжний».

35. Одна сталінка прямо з претензіями на розкіш. Таке собі Запоріжжя на мінімалках.

36. Інші куди скромніші.

37.

38. Є навіть конструктивізм незрозуміло якого віку:

39. Будинок з муралом.

40.

41. Ще одна хороша реконструкція:

42. Від неї знову завернув на периферію. Звання «рагуль місяця» урочисто віддаю власнику цього чудового балкончика (хоча, вони там усі достойні…):

43. Тигр упоровся, тигру добре.

44. …от і я так сказав:

45. Мережива старовинних маркізів над дверима:

46.

47.

48. Маскарончики.

У підсумку, думаю, я все одно побачив далеко не все цікаве, та сумарний кілометраж двох днів вкупі зі спекою і браком часу змусили мене зрештою йти шукати вечерю та пересуватися у напрямку вокзалу. Із пішохідного мосту над коліями добре видно море й навколишній приватний сектор, що по суті є біднішим продовженням історичного центру, тільки ентузіазм для фото уже закінчився. Зважаючи на далеку відстань і складну логістику, я вже тоді усвідомлював, що навряд колись сюди повернусь, і вже тоді від цього було якось геть сумно. Я очікував від міста дуже багато, але все одно воно змогло перевершити ці очікування й узагалі здалося, що принаймні на два дні ми з ним ми змогли зрозуміти й полюбити одне одного.

49. На закінчення цієї розповіді – ще пару випадкових кадрів старого міста Маріуполя, яке є лише однією із граней його самобутнього й різноманітного єства.