Станція останнього бою

2. Насправді у Крутах залізниці немає, село лежить за кілька кілометрів від неї, а станція розташована у сусідньому селі Пам’ятне (суто залізнична логіка найменувань). Вокзальчик післявоєнний, типовий для цієї лінії. І безлюдний, варто народу з електрички розбрестися у різні сторони. Тому все на виду, і коли я уходив, на дверях уже стояла працівниця, явно готова дати бій фотошпигунам. А пса, що потрапив у кадр, погладив, після чого він невідступно ходив за мною з півгодини, очевидно вирішивши, що то був знак початку нашої дружби на все життя.

3. Церква у Пам’ятному.

Взагалі мені треба було в протилежний бік, а до неї сходив, маючи неадекватно великий запас часу. Електричок через Крути ходить купа, але заточені вони на робочі перевезення, а не туристичні. Аби потрапити в музей, їхати з Ніжина довелось вранці, а зворотна електричка тільки після третьої години дня. Щоб не чекати стільки, доведеться ловити попутки чи автобуси з неясним розкладом або видзвонювати таксі з міста.

4. Меморіальний комплекс, присвячений битві під Крутами, знаходиться на краю Пам’ятного на виїзді у бахмацькому напрямку. Складається із символічної могили (вона на передньому плані) і монументу, виконаному у виді колони Київського Університету, з якого переважно й були студенти, що прийняли нерівний бій. І капличка. Бачите капличку? От і я не бачу, а хтось один написав, і всі тупо дублюють, навіть ті, хто був тут наживо.

5. За курганами знаходиться озеро у формі хреста, але без належного догляду воно заросло. По периметру могили – присвяти від різних регіонів України.

6.

7. Музейна частина навпроти меморіалу виконана у виді залізничної платформи в Києві зразка початку 20 століття, із якої юнаки відправились під Крути. Відповідно, тому з лавочками і ліхтарями.

8. Погляд у протилежний бік. То був День Незалежності якраз, тому приїхала ціла делегація для покладання квітів.

9. Від нудьги підробив підпільним папараці Олега Ляшка, поки він штовхав промову. Всі вибори вже пройшли, навряд зараз за це фото мене можна запідозрити у якійсь агітації.

10. Секьюріті без палева контролюють периметр:)

11. Та повернусь до музею. Експозиція знаходиться у чотирьох відновлених та стилізованих під старовину вагонах. Формально музей працює щодня з 10 до 17, але варто зателефонувати їм за кілька днів і попередити про свою присутність, що я і зробив.

12. Ну а ззовні все можна дивитися у будь-який час. До речі, історичних неточностей там повно, наприклад, такі паровози випускалися в 1930-ті роки. Та для неспеціалістів то не повинно бути критично.

13.

14. Гармата, пам’ятається, теж пізніша. Із привітом із Конотопу, де я був напередодні.

15.

16.

17. По мірі можливостей, все відтворено до деталей.

18. Хоча ні, не все:)

19. Плакат.

20. Схема бою. З боку УНР поруч зі студентами воював взвод трохи більш досвідчених юнкерів. Вони були розділені залізничним насипом, однією із причин називають побоювання, що студенти, які толком і зброї в руках не тримали, забуксують, і паніка перекинеться на юнкерів.

21. Із західного боку музей оточений озером у вигляді підкови.

22. Навіть сонце на якийсь момент визирнуло, але ясна погода цьому тривожному місцю не пасує.

23.

24. Від очікування незрозуміло чого мене врятувала родина з трьох осіб, що також приїхали подивитись. Для чотирьох людей гід нарешті визріла почати екскурсію. Експозиція музею складається стандартно із документів, фото, одягу, зброї і т. д., але відрізняється оригінальним розташуванням всередині вагонів і досить вдалою, як на мене, подачею.

25. Крути стали відомими одразу ж, хоч і за збігом обставин. Один із загиблих студентів був племінником Олександра Шульгіна, міністра закордонних справ Центральної Ради. Крім того, інші батьки підняли шум через пропажу своїх дітей. З іншого боку, скільки подібних битв залишились поза історією, як і людей, що поклали у них життя. Для контрасту, чи багато хто чув про бій біля села Літки на кілька днів пізніше?..

26. Також логічно, що за століття з лишком Крути обросли міфами і неточностями. Починаючи з дати – насправді бій відбувся 30, а не 29 січня. Просто 29-го більшовики повідомили про взяття станції Крути, хоча насправді зайняли сусідні Плиски і переплутали. Буває. Мабуть, то їх нащадки 96 років потому народять мем «Домбас независим».

27. Як ви вже помітили, передумови та хроніку самого бою я не переказую, бо й без мене це вже зроблено тисячі разів. Але деякі моменти особливо звертають на себе увагу. Наприклад, факт, що переоцінка звитяги юнкерів і студентів стала можливою завдяки очільнику їх противника, Муравйову. Він звітував «нагору» про дводенні бої з регулярними військами УНР із самим Петлюрою на чолі. З іншого боку, наші історики навпаки натворили зради і суцільної непозбувної бентеги. Одні тільки втрати намалювали 300 чоловік, хоча їх було близько 60, включаючи 27 (29?) студентів, що при відступі помилково зайшли на станцію Крути, уже зайняту більшовиками, що по-звірячому з ними розправились. А при цифрі 60 виявляється, що втрати противника в 3-5 раз більші.

28. Звісно, це була далеко не найбільша і не найважливіша битва 1918 року, але також зіграла свою роль. Наступ більшовиків на Київ дійсно затримали, що дало виграти час для підписання рятівного на той момент Брест-Литовського договору. І в будь-якому випадку, Крути – уже цілком сталий символ пожертви ідеалістичної молоді, що віддала життя за майбутнє Вітчизни. Хоча, дивлячись на все навкруги зараз, я не можу однозначно сказати, що їх жертва була не даремною.

29. Другий вагон санітарний:

30.

31.

32. Ще одна фішка експозиції – протиставлення противників на протилежних стінах вагонів.

33. Та портрети, кого змогли відшукати. Усе, що лишилося від деяких, – тільки прізвище.

34. Хоча, наприклад, фото Валентина Отамановського знайти не проблема. Може, вони просто гуглити не дуже уміють.

35. У четвертому вагоні в доповнення до розповіді екскурсовода показують короткий фільм, також є обов’язковий нині куточок, присвячений АТО. Із нього найбільше запам’яталися мотанки, зроблені дітьми для наших воїнів.

36. Надворі тим часом зробилося геть хмарно й безлюдно. Десь випарувалась делегація та працівники музею, крім охоронця. Точніше, двох.

37. Був час ще раз неспішно походити довкола, переосмислюючи почуте та побачене (хоча з моєї голови воно все одно досі майже повністю вивітрилося, але це проблема дірявої голови, а не музею).

38. Навколо меморіалу пишно палала калина, ще геть недозріла, але вже цілком червона. Літо заступало на свій останній тиждень.

39.