Моя перша сотня, й найпевніше, єдина

2. Власне, аби довго не тягнути, одразу скажу, що так воно й вийшло. Є мої перші велосипедні 100 км за раз і новий особистий рекорд (минулий на 84 км тримався з 2017 року).

Оскільки для мене відстань великувата, спланував її так, що майже половина треку припадала на хороший асфальт. Решта – на поганий асфальт, хороші ґрунтовки, погані ґрунтовки, бруківку і якусь рвань у виді суміші пилу й каміння.

3. Трасою швидко домчав до Літина, де заглянув до скель над річкою Згар, певно, найгарнішої точки містечка.

4. Тут уже був раніше, але в похмуру погоду. Хотілось подивитись, як воно виглядає коли ясно, тим більше зранку сонце мало світити якраз на скелі. Так-то воно так, але сонце піднялось на той момент занадто низько, і сама річка залишалась в тіні, створюючи сильний контраст.

5. Ну і недоречний паркан зверху нікуди не дінеться за будь-якої погоди.

6. А так, можливо, має сенс спробувати приїхати якось втретє, уже ближче до полудня. Провідати там одну кізочку.

7. Згар у Літині:

8. Далі через сусідні Сосни полями поїхав у село Івча, де ніколи не був раніше. Виглядає воно трохи не так, як можна було очікувати від тамтешньої глухомані.

9.

10. Церква незрозумілого віку із горобиною у дворі.

11.

12. Межами сіл традиційно для Поділля виступають ставки. Цей – по дорозі до Трибухів:

13. Пік цвітіння соняхів пропустив трохи.

14. Перед Трибухами розгортається красива долина.

15. Саме дві пам’ятки цього села й мотивували мене на ту поїздку. Але як виявилось, там і природа найгарніша на весь трек.

16.

17. Одна з пам’яток – млин над ставом:

18. Але спочатку махнув під гору вглиб села. Гуси тут явно головні.

19. На пагорбі в центрі Трибухів стоїть дерев’яна церква Воздвиження Хреста Господнього (1894). Колись було чудно бачити такий безверхий формат храмів, а вже звик. Тяжка спадщина тюрми народів.

20.

21. Вернувся до ставка. Гуси.

22. Всюди гуси!

23. Дерев’яний млин на кам’яній основі за цікавістю не поступається церкві. Дату побудови я не знайшов, та явно до 1917 року.

24.

25. Від нього покотив далі під гору, бо планував вернутися в Івчу іншою дорогою, через поля. Там досить-таки мальовниче.

26.

27.

Але, як це іноді буває з навігатором у таких місцях, виявилось, що намальована на карті дорога насправді виявилась лісосмугою між полями без жодного натяку на стежку. Довелось вертатись.

28. Зате на зворотному шляху при сто першому погляді на млин до мене нарешті дійшло, що можна зазирнути ще й у вікна. Начиння там досі повно:

29.

30. Правда, не одразу помітив, що в одному підвіконні поселились дикі бджоли, так що вся поїздка ледве не закінчилась прикрою несподіванкою.

31. Річка Згарок нижче млина також атмосферна. Там тільки русалки не вистачає.

32. Ну а так що ж, назад, то й назад. Бузько трибухівський:

33.

34. А це вже сімейство з Івчі.

35. Із неї нарешті вирвався на простори, більше обломів з дорогою не було. Звивисті польові стежки – одне з найбільш доступних естетичних задоволень в карантинні часи.

36.

37. Соняшники-інтроверти як завжди ховаються в кукурудзі.

38. Моя дорога проходила одразу повз кілька сіл, та в жодне так і не заїхав. Попередній пошук хоч чогось цікавого в них у Інтернеті не дав результатів, а тикатись навмання стало лінь. То все ж був трек не краєзнавчий-розвідувальний, а заради кілометражу. Це на горизонті Бруслинів, здається:

39. Краєвиди уже трохи не ті, що навесні, та деінде все одно чіпляють.

40.

41. В’їхав у Пеньківку, відносно велике культурне село з церквою та клюбом.

42.

43. Далі ліс.

Фрагмент із Пеньківки через Іскриню виявився найважчим на весь трек, там два затяжні підйоми і найгірша дорога – від посухи земля перетерлась в пісок впереміжку з камінням, і колеса легко в це все загрузали й погано крутились.

44. В Іскрині мав бути ставок, на березі якого запланував собі обід, та він геть зник в очереті. У підсумку примостився на лавці під сільським магазином, із якого місцеві з завидною синхронністю виходили з бухлішком, дарма що ще ранок. У селі не запримітив нічого такого, а сфотографував лише одну атмосферну хату під черепицею.

45. За Іскринею дорога зробилась нарешті відносно терпима. Цим фрагментом я вже їхав цього року, коли навколо буяли рапсові поля і яблуні, а нині вже звисала цілком стигла горобина.

46. І чомусь її грона у мене стійко асоціюються з осіннім депресняком, до якого насправді було ще вдосталь часу.

47. Варіант національного прапору зі свіжою стернею:

Далі викотив на уже знайому трасу і догнав заключні кілометри до дому, як не дивно, навіть без особливої втоми. Не дивлячись на це, навряд я буду найближчим часом повторювати чи перевершувати своє нове досягнення, все-таки подібні відстані не для мене, і після 80 кілометрів їзда перестає приносити хоч яке задоволення.