Князівство виноградної лози

2. Дорога на Берислав фактично виступає межею між двома селищами, справа Веселе, зліва Козацьке. Спочатку пішов у останнє, де понад берегом Дніпра стоїть палац князів Трубецьких, точніше те, що від нього лишилось. Зустріло воно мене суцільним високим парканом.

3. Деякі споруди через дорогу також виглядають очевидно старими і могли бути складовими частинами могутнього князівського господарства.

4. Оце, з неоготичними вікнами, – так точно:

5. Та головною ціллю лишався палац. Без палева побрів взад-вперед по периметру, шукаючи лаз. Лівіше палацу стирчить іще одна заброшка, недобудований готель із силікатної цегли. От у його території однієї секції паркану не вистачало. Із його подвір’я уже щось краще видно:

6. А там і між обома дворами знайшлась дюрка, через яку здійснив друге нелегальне проникнення і нарешті добрався до мети. Залишки комплексу являють собою руїни палацу (зліва) і ще однієї споруди (флігель?). Колись я навчусь робити панорами архітектури не криво, але це вже буде зовсім інша історія.

7. Козацьке заснував у 1782 році дипломат і державний діяч Російської Імперії Андрій Іванович Остерман, назву воно отримало від рукава Дніпра Козак, котрий якраз тут відділяється від основного русла. Від Остерманів помістя перейшло Орлов-Денисовим, а ті згодом породичалися з Трубецькими.

8. З 1896 року князь Петро Трубецький висаджує перші виноградники і розпочинає на території своєї маєтності виноробне господарство, справи якого пішли на ура. Десь в той же час (1890-ті або 1909-10) будується палац, що мав повний комплект забаганок включно з парком, оборонними стінами і т. д. Зрозуміло, що це все щастя проіснувало тільки до 1917 року.

9. Тут колись був фонтан.

10. Брама маєтку, ззовні прикрита сучасними воротами. Пишуть, у 2008 році сучасні власники виноробного господарства узялись відновлювати палац (видно, вони й огородили його), та щось за стільки часу далі паркану справа не пішла.

11.

12. У деталях там все дуже круто виглядає, особливо ці оборонні стіни, рови й вежі. Хай це й не було обороноздатним у класичному розумінні, та хіба то принципово. Сподіваюсь, у власників все ж колись дійдуть до нього руки, автентичний замок у степу – це буде бомба.

13.

14.

15. Стіни спускаються вниз до Дніпра.

16. Є такий собі оглядовий балкончик. Панство зналося у тому, як забезпечити свої вельмишановні очі достойними краєвидами.

17.

18. Панорама Нової Каховки:

19. Самотній баклан. На бетонному виступі під дамбою ГЕС їх у ті дні ціла тьма сиділа, та там не наважився знімати.

20. Як стояти на балконі, знизу чітко чути шум водоспадів. Як і в Новій Каховці, тут є чимало джерел, що стікають у Дніпро, і Трубецький надумав їх трохи штучно змінити, щоб вийшли водоспади. Дорога від маєтку до них присутня, тільки знову ж таки перекрита воротами.

Але і від балкону є стежка. Хоча вона трохи вертикальна і слизька, а я в капцях, питання про те, лізти чи не лізти, навіть не стояло, звісно ж. Правда, останні метри 2-3 я благополучно доїхав по багну на дупі. Унизу, користуючись ранковим безлюддям і тим, що рослинність прикриває тил, у тих же водоспадах і виправ шорти, а потім вони за півдня якось на мені самі висохли. За що люблю в тому числі літо, так за легке вирішення подібних проблем.

21. Так оглядова точка бачиться знизу, один з водоспадів просто під нею:

22.

23. А вони між тим теж відійшли у забуття, поки місцеві активісти буквально не розкопали цю красу з-під шарів сміття. Як завжди у нас, благополуччя таких місць тримається виключно на ініціативі місцевих божевільних, у хорошому сенсі цього слова.

24.

25. Очікувати потужних потоків у степу не варто. Але саме такі ажурні невагомі потічки личать цьому місцю найбільше.

26.

27. Вид на ті ж ворота ззовні. Ні собі, ні людям…

28. Ще кілька кадрів. Не дарма ж я до них так феєрично спускався.

29.

30. На щастя, там є інша дорога, бо видертись нагору не осилив би. Нею понад Дніпром можна вийти аж до виїзду на Нову Каховку. А там перейти через трасу у сусіднє Веселе, до іншої пам’ятки – її видно прямо з дороги і тут вже ніяких проблем з доступом немає.

31. Її історія йде ще з кінця 14 ст., коли Дніпро на цій ділянці виступав природним кордоном Великого князівства Литовського. А на тій стороні – дикий степ та загроза татарських нападів, тож поява дозорної башти сама собою напрошувалась. В історію вона увійшла як вежа Вітовта, хоча й тут без Трубецького не обійшлось: за князя її відреставрували, добудували верхній ярус у псевдоготичному стилі та перетворили на водонапірну.

32. Осторонь від місць масштабних бойових дій нового часу вона успішно достояла до наших днів.

33. Через ґрати на вході можна зазирнути всередину. Там сліди інопланетних цивілізацій.

34. Щось схоже на старе поховання:

35. Єдине, що досі функціонує з усієї маєтності Трубецьких – виноробне господарство, воно знаходиться в глибині Веселого. І саме від його процвітання опосередковано залежить майбутнє і палацу, і вежі. На свій сором, я фінансово ніякого вкладу в їх добробут не зробив – до вина ставлюсь нейтрально, та й навряд там би заморочувались екскурсією на одну людину. Хоча в фірмовий магазин за сувенірами можна було заглянути, та не додумався й обмежився фотографіями здалеку.

36.

37. На ультразумі поклацав трохи і ГЕС.

38. Нижні ворота шлюзу.

39. Споруди ГЕС уже встигли встати пам’ятками архітектури, але це все режимні об’єкти, які знімати не можна. По дамбі є в тому числі і пішохідна доріжка, якою зрештою і пішов назад у Нову Каховку. Спілкуватись з охороною чи потенційно з поліцією не хотілося, тож камеру не діставав взагалі. Тим більше, до обіду треба було виселятися і вирушати далі, на схід області.