Вінницьке старе місто та зовнішній периметр нового, ч. 1

2. На низькому старті:

3a. Для немісцевих не цілком очевидно, що сучасний центр Вінниці та Старе місто – речі зовсім різні і знаходяться взагалі на протилежних берегах річки. Та й саме словосполучення «старе місто» ховає під собою насправді переважно звичайний приватний сектор, а не те, що звикли очікувати від такого словосполучення десь у Європі. Тому варто окремо пояснити як так сталося, нижче шматочок гугл-карти, на якій підписав значимі райони центру та його околиць.

Вінниця виникла орієнтовно в 1363 році, після того як землі Поділля відбив у монголо-татар великий князь литовський Ольгерд та роздав своїм племінникам, князям Коріатовичам. Територія на межі з Диким Полем усе одно потерпала від татарських набігів, тому поява замку сама собою напрошувалась. Виріс він на пагорбі на лівому березі Бугу.

От тільки слобідка, що утворилась під замком, ніяк ним толком не захищалася. Тому коли у 17 ст. на протилежному березі річки з’явились Мури – комплекс оборонних монастирів, місто буквально переповзло на ту сторону, під їх захист. Були також спроби будівництва укріплень на острові Кемпа, але ті робились беззахисними взимку, коли Буг банально замерзав.

3. Щодо старого замку, він згодом втратив своє значення, і ще до кінця 19 ст. був повністю розібраний. Нині про нього нагадує лише топонім Замкова гора, на котрій встановлено пам’ятний хрест та підозрілий паркан, що навіює думки про потенційні незаконні забудови. Існують і проекти відновлення замку з нуля, та поки вони явно не на часі. А шкода.

Хоча Замкова гора і є однією з найвищих точок на районі, поки навіть оглядовим майданчиком (яких у місті й так відверто небагато) не назвеш – нічого не видно за деревами. Щоб побачити щось цікаве, треба пройти у нетрі приватного сектору, до вигину вулиці Натана Альтмана. Об’єктивно, найцікавіше на Старому місті – види на Нове.

4. На панорамі, що відкривається з вул. Альтмана, видно центр, позначений домінуванням кафедрального собору, та район Замостя: сірі багатоповерхівки і синя церква – то він. З цієї точки зовсім неочевидно, що центр та Замостя розділені Бугом, що трохи правіше кадру робить різкий поворот.

5. Низькі будинки в зелені ховають за собою річку.

6. А Замостянські хмарочоси бувають не тільки сірі.

7. Та цікавіше там все ж у центрі. З південної сторони собор підкріпляють Мури – башти й стіни монастиря єзуїтів. Їх і на фото видно нижче собору, недавно вкриті ну дуже автентичною металочерепицею. Хоч і без замку на лівому березі, на правому своя невеличка фортеця у Вінниці все ж присутня.

8. Трохи лівіше у перспективі вулиці Кропивницького виглядають білі верхи костьолу та монастиря капуцинів.

9. Трафік із центру міста вривається на ліву сторону по вулиці 8 Березня, що проходить фактично яром. На схід від нього лежить замковий пагорб, на захід – інший, куди теж варто заглянути. На його узвишші зберіглася чудова триверха подільська церква св. Миколая (1746). Класичний український дерев’яний храм має і свою унікальну рису у вигляді потужної обхідної галереї.

10. Ворона вирішила увійти в історію як прикраса для хреста.

11. А кам’яні контрфорси дзвіниці натякають, що, можливо, ставали у нагоді ще при обороні від татар.

12. Із цього пагорбу трохи центру теж видно: тут на передньому плані водогінна вежа та готель «Савой».

13. Але час спуститися вниз і пройтись трохи понад Бугом, берег якого тут на диво пологий. Підемо проти годинникової стрілки по зовнішній стороні меандру, таким чином оглянувши центр міста зі сторони. Під Староміським мостом дрімають флагмани вінницького флоту «Ляля Ратушна» та «Микола Пирогов», що у кращі роки возили бажаючих від Центрального мосту до мікрорайону Сабарів.

14. Наліво видно новобудови Свердловського масиву, які виросли буквально у мене на очах. Так-то для нього більш характерні будинки, як справа внизу.

15. А це вже зовнішня сторона центру.

16. Не знаю, наскільки такі новітні хатки доречні в історичній частині і так близько до води (хоч вони симпатичні). Хоча після радянських вкраплень ці панорами не зіпсуєш уже нічим.

Від річкового берегу мені залишалося відірватись ще лише раз, щоб пошукати на черговому пагорбі Старого міста залишки єврейського кладовища. Євреї залишили в історії Вінниці помітний спадок, і про район їх проживання – Єрусалимку – я ще хочу розказати окремо. Сьогодні ж піднімемось на найстаріший некрополь міста, забутий та занедбаний, тому не дивно, що в останні роки підприємливі люди на ньому то картопельку садили, то взагалі хотіли втулити на кістках черговий новобуд.

17. Піднявся я до нього від річки мимо церкви, баня якої виглядала на першому кадрі й не тільки і… ткнувся в новенький суцільний паркан. Лише зумів роздивитись за ним звалені у купу мацеви.

18. Ну ладно, можна ще спробувати пробратись через вулицю Паліїв Яр. Вона і дійсно яр, що обходить кіркут по периметру. Під суцільною смугою вже знайомого паркану – якісь куди древніші кам’яні підпори:

19. При підйомі з цього боку в паркані таки знайшлись ворота, хоч і зачинені.

20. А у дворі – ще одна купа мацев упереміжку зі сміттям. Хоча символи на воротах натякають, що територія під контролем таки єврейської общини, а не якогось чергового забудовника, виглядає це все якось дивно і не надто гуманно.

21.

22. Уцілів тільки знак на могилі Ісраеля-Ісер бен Зєєв-Вольфа, відомого у юдейських колах мудреця. За більш сприятливих обставин мали б туристичну родзинку та популярне місце паломництва.

23. Із цього пагорбу також можна розгледіти центр. На моє зауваження, що жахливу коробку Укртелекому бажано б знести, корінні вінничани відповідали, а чом це понаїхавші вирішують, що у них зносити.

24. Видно звідси і «Книжку» на Хмельницькому шосе, куди цікавіший зразок радянської архітектури.

25. А поки майбутнє кладовища знаходиться в тіні невідомості, частина мацев виступає у ролі декору найближчої вулиці. Заповзятливий у нас народ все-таки.

На цьому місці вертаюсь до річки, продовжимо наступного разу.