Піран, або словенська Адріатика

Із Любляни їхати приблизно дві години, квиток на автобус в один бік обійдеться в 11,1 євро. Залізниці в Пірані немає.

2. Географічні назви на слов’янських мовах звучать іноді… дивно. Чорний Кал – аж жорстко якось.

3. Морське узбережжя Словенії геть маленьке, кілометрів двадцять. До Другої Світової це була Італія (а ще раніше – Венеціанська республіка). Італійська мова тут досі на ходу, нею дублюються знаки і вивіски, її розуміють місцеві мешканці.

4. До Пірана автобус проходить через три інші міста на узбережжі. Копер – найбільше з них, це портовий та промисловий центр, а не туристичний, і неодмінними атрибутами його пейзажів є портові крани та вантажні контейнери.

5.

6. Паровозик біля вокзалу:

7. Ізола зі сторони виглядає так, що туди варто при нагоді теж заглянути:

8. А Порторож запам’яталась пафосними готелями.

9.

10. І нарешті Піран.

11. Різнокольорові маячки позначають межі порту, колись масштабного, а зараз зовсім маленького.

12. Він густо утиканий плавзасобами.

13. А у відкритому морі простір… Чорне і біле:

14. Крилатих левів можна зустріти часто, як слід колишнього венеціанського протекторату.

15. Занурююсь у вулички, круті й вузенькі. Піран явно не для автомобілістів.

16.

17.

18. За рахунок перепадів висоти багато видів на море і дахи. Особливо останні, вони так доречно яскраво-червоні й теплі, якраз під погоду того дня.

19.

20. Над ними проглядають вежі міської стіни.

21. А за цією брамою – по-балканськи аскетичне кладовище.

22.

23. Від колишніх міських укріплень лишилося мало – невеликий шмат стіни, і то добряче відбудований.

24.

25. Зате цей шмат є чудовим оглядовим майданчиком. Вхід коштує 2 євро.

26.

27. Із нього весь Піран як на долоні, і саме з такої позиції розумієш, наскільки він фантастичний.

28. Площа Тартіні, головна у місті:

29. Церква св. Георга, ну дуже венеціанська з виду:

30. Капличка св. Климента з маяком.

31. Пляжі у Словенії ніякі, порівняно з хорватськими – вузькі кам’янисті смужки. А от Адріатичне море так само прекрасне. Ця неймовірна прозорість та колір води вражають і з першого, і з сто першого разу.

32.

33.

34.

35. Смужка землі далеко на горизонті – можливо, уже Італія.

36. Від веж спустився до церкви св. Георга; зблизька її вже так гарно не сфотографуєш, але можна зазирнути всередину та подивитись деталі.

37.

38. Піднятись на її дзвіницю коштує ті ж 2 євро, та я вирішив, що одного оглядового майданчика досить. Там і з рівня землі все дуже пристойно виглядає.

39.

40.

41. Залишилось пірнути назад у сплетіння міських вуличок, блукати в їх лабіринтах, придивлятися до дрібниць та заглядати в каплички.

42.

43.

44. Церква-маяк, з півночі до неї прилягає символічний пляжик.

45.

46. Далі по берегу пляжу взагалі немає, а відпочивальників багато, тому вони розкладаються прямо на набережній.

47. Місцеву русалочку не знайшов як сфоткати, щоб в кадр не потрапили кінцівки мужика, що придрімнув прямо на камінці поруч.

48. Тобто виглядає це все не дуже, але мабуть, то і є справжня свобода; точніше, один із її проявів.

49. Без розвішеної на фасадах білизни на Адріатиці теж ніяк.

50. Ну і нарешті площа Тартіні, з неї зазвичай починають знайомство з містом, а я закінчу. У центрі стоїть пам’ятник самому композитору, блакитна будівля – ратуша.

51. Міський суд:

52. Цікавий непідписаний пам’ятник.