Крижопіль. Доторкнутися до легенди

Але раз я вже заїхав у таку даль, то фіг там.

Городківка – друге за величиною село Вінницької області (5,6 тис. чол.). Власне, якось його і язик не повертається називати селом, при наявному кварталі багатоповерхівок, діючому цукровому заводі, елеваторі і т. д.

Та їхав я, звісно ж, не оцінювати місцеву урбаністику.

У далекому 1747 році коштом князів Любомирських зводиться бароковий костел, що й нині прикрашає центр села і, безумовно, є одним із найгарніших храмів Вінниччини. При цьому абсолютно невідомий і навіть не внесений до списку пам’яток.

У радянські часи побув клубом, зараз діючий.

Крижопільську Городківку не варто плутати з тезкою у Житомирській області, яка має свій чудовий (і зовсім несхожий на цей) костьол.

Поруч є православна церква (схоже, сучасна).

І на протилежному березі Марківки видніється ще одна.

Прогулявся й до неї, хоча чернь з неба уже почала гриміти, блимати й поливати.

Саме такими очима дивляться в селах на рідкісного туриста, який ще й приперся в бурю:

Городківка, яка до 1946 року називалася М’ястківка, взагалі має давню й насичену історію. Колись сотенне місто Брацлавського полку, волосний центр, воно може досі містити в собі чимало невідомих пам’яток.

Одну з таких із-за незнання, поспіху й погоди я пропустив, хоч вона й знаходиться десь у центрі. Це досить рідкісний збережений заїжджий двір (є також версії про синагогу та турецьку в’язницю). Фото Вадима Василишена, більше ракурсів і обговорення тут.

Мені ж залишалося всього нічого, тільки подолати назад 15 кілометрів до райцентру; узагалі-то збирався помалу йти трасою й автостопити, але ж не в погоду, коли й погану собаку з дому не виженеш. І тут просто з площі мене підібрала маршрутка, про існування якої я навіть не здогадувався, і все скінчилось благополучно… але все ж краще не намагайтесь відтворювати такий досвід без зайвої необхідності.

Отже, Крижопіль. Більший за Городківку (8,8 тис.), але молодший. Заснований у 1866 році з початком прокладання залізниці Київ – Одеса, він досі відчутно на неї зав’язаний (хоч тут і не вузлова станція).

Вокзал зберігся історичний, яка-не-яка, а пам’ятка:

Старе залізничне депо:

Будинок залізничників типовий, але від того не менш красивий.

Темна мокра срань тим часом продовжувала гнатися за мною, тому треба було поспішати.

Пішов шукати другий за день трактор «Універсал» (перший був у Піщанці). Тут він піднятий на високий постамент ледь не на виїзді на ту ж Городківку. І це той випадок, коли жовто-синє забарвлення ні разу не доречне.

Поруч дорога перетинає залізницю і на переїзді стоїть автомоториса (тобто, самохідний вагон) АС1А – конкретно ця модель випускалася в СРСР в 1964-80-х роках. Вона тут, певно, у якості раритету-експонату, але теоретично цілком може бути на ходу, чому б ні?

Прямо не магазин, а зАмок (якого в селищі ніколи й не було):

За винятком «Універсалу», все хоч трохи цікаве у Крижополі розташовано дуже компактно, тому дещо я встиг навіть перефоткати двічі, спочатку під дощем, потім під ясним небом – рекордно ідіотська погода того дня сприяла.

Центр похмурий:

І післядощовий:

Середмістя взагалі виглядає дуже солідно, із затишною та уквітчаною пішохідною зоною. І вцілому Крижопіль справляє приємне самодостатнє враження, краще, ніж більшість подібних смт… але це як на гостя, а так-то треба там пожити, щоб дійсно прощупати усі підводні камені.

Є красиві нові вказівники.

Пам’ятник жертвам голодомору та політичних репресій.

Храми всі сучасні. Красива, як на мене, п’ятиверха церква:

Оригінальний костьол.

Іще одна церква, отут з бляхою перестарались, сороки вкрадуть.

Куди цікавішими є група споруд у сусідньому кварталі, явно дореволюційних і більш як сторічних. Я так і не зрозумів і не знайшов, що це таке.

Стилістично схожі на млини того часу, але від річок дуже далеко. Як і від залізниці, котра є основним джерелом архітектурної старовини у селищі. Словом, іще одна група невідомих пам’яток, на які був такий багатий той день…

Навіть з контрфорсами:

Закінчилися відвідини містечка тим же, з чого і почалися, - вокзалом. Хай погода й не сприяла, усе ж встиг побачити все заплановане і з чистою совістю міг вертатися у Вапнярку, а звідти – додому.