Сім бичків та дівочі коси

Киргизький обласний центр Каракол, про який я писав раніше, є своєрідними воротами до ущелин південного узбережжя озера Іссик-Куль. Ці ущелини абсолютно несхожі між собою і більшість із них можна сміливо відносити до найгарніших місць у країні. Сьогодні ми відправляємось у першу з них, яка називається Джети-Огуз.

На початку шляху гори навколо характерно червоні. Поселень у долині майже немає, тільки якісь поодинокі будинки, юрти й вагончики.

Та цілі міста з вуликів. Киргизький мед вважається дуже хорошим.

Пастухи:

Перша примітна скеля – Розбите Серце. Певно, і якась красива банальна легенда під таку назву існує.

Джети-Огуз перекладається як «сім биків» і така назва стає зрозумілою, якщо об’їхати Розбите Серце з протилежного боку. Ось ці рельєфні червоні виступи і є «биками». Правда, за бажання їх можна нарахувати не сім, а всі десять чи й більше.

Річка називається так само, як і ущелина.

Вище видніється сільце Джети-Огуз-Курорт.

Розкидані по горам вівці – як комашки. А ви їх бачите?

Ми ж їдемо ще далі углиб ущелини. Киргизькі затори – це коли встряєш в стадо, особливо таке, що рухається у тому ж самому напрямку.

Прохідна для авто дорога закінчується у долині під назвою Кок-Жайик («долина квітів»). Крім квітів, там багато юрт.

Але не тільки по низу, а й розкидані по далеким-далеким вершинам.

Це місце популярне й серед місцевих, що підіймалися ущелиною на пікніки.

То були переважно підлітки з навколишніх містечок (певно, у них якраз почалися канікули). І зовні вони майже всі дуже красиві, з м’якими й правильними рисами облич.

Ціла династія:

Корінні діти гір відрізняються від заїжджих містян досить помітно. Ну а їздити верхи починають практично у тому ж віці, що й ходити.

Не розбалувані поки що великим числом туристів, охоче йдуть на контакт (незнання російської їм ніскільки не заважає) і позують для фото.

Пастуших юрт після зимівлі ще небагато. Видно устояні місця з минулого року.

В одну тихенько підглянув – там все аскетично аж вкрай:

А по мірі підйому вони дуже швидко стають такими маленькими й загубленими в цих горах:

Також стає очевидно, що ліс частково висаджували (що ніскільки не зменшує загальної краси).

А чому взагалі було лізти нагору – до водоспаду Дівочі Коси:

Як і скрізь у Киргизії, він не надто ефектний (там, правда, якось можна видертись вище і пройтися безпосередньо під самим водоспадом). Зате скільки візуальної насолоди просто по дорозі до нього.