Скайлайн північного Криворіжжя із висоти залізничного перегону

Рухатись будемо з півдня на північ, від 17-го кварталу, що своїм південно-східним боком виходить на річку Саксагань. Удалині видно залізничний міст.

Цілком логічно, що міст має охоронятися, але неочікувано виявилось, що ні (принаймні на той момент, бо сторожки і все інше необхідне для цього є). Можна вільно видертись нагору (ну, ви ж пам’ятаєте, що за мною не все варто повторювати) і забацати панорамку.

Над 9-поверхівками здіймається суто криворізький різновид веж – копер шахти (Тернівська, раніше ім. Леніна). Зліва у Саксагань впадає струмок балки Сербінова (у народі «Бурулька»).

І свої гори в Кривому Розі теж є – то відвали пустої породи залізної руди.

Вище за течією знаходиться підвісний пішохідний місток, нам на ту сторону.

Перетнувши річку, покидаю місто і рухаюсь на південь. Дорогою трапиться Коломійцевський гранітний кар’єр, який мені завжди важко оминути. Цього разу застав його у весняному цвіті:

Кар’єр діючий і підступитись не можна. Хоча того разу мені чомусь стукнуло в голову пробратись ще зі східного борту (і працівники навіть дозволили зробити фото, а логічніше було б, якби просто послали лісом).

За кар’єром – знову залізниця, тут знаходиться зупиночна платформа «54 км», затиснута між селами Тернуватий Кут і Новоіванівка. На горизонті – копри шахти «Гвардійська».

Платформа піднята вище рівня навколишніх сіл, тому з неї видно багато навколо. Міську забудову:

Фабрика ДФ-4 (хз як розшифровується) Північного ГЗК і шахта «Первомайська» за нею. З точки зйомки до фабрики 6 кілометрів, до шахти – майже 9.

А це погляд на 6 км на південь, на шахту «Суха Балка»:

Із-за дерев стирчить господарство Коломійцевського кар’єру.

До платформи саме під’їхала електричка і забрала людей на Рокувату.

Я ж рухаюсь у протилежний бік. «Гвардійська»:

Тут на передньому плані якийсь кар’єр був, схоже:

ДФ-4 і «Первомайська».

Дроти заважають, але видимість пристойна. Якщо правильно розпізнав, зліва шахта «Північна-Вентиляційна», а продовгуваті будинки відносяться до підприємства «Кривбасвибухпром».

Нагадування, що ми все ще на залізниці.

Добираюсь до станції Саксагань (відкрита в 1959 р. і будівлі явно того ж віку).

Однойменне селище при станції.

Від нього завертаю назад у місто, через село Гірницьке.

Нетрадиційний ракурс на стайні поміщика Харіна біля парку «Веселі Терни»:

До 17-го кварталу вертаюсь через мікрорайон Косигіна. Вулиця Косигіна у рамках декомунізації отримала назву Чарівна, хе-хе.

Другу частину починаємо від села Шевченкове. На виїзді з Кривого Рогу в село – олійниця 1905 року:

Шевченкове до декомунізації мало також не надто оригінальну назву, Орджонікідзе.

Копри шахт – як сторожові вежі. З такої відстані я їх не впізнаю.

На виїзді з Шевченкового знову піднімаюсь на залізничний насип. «Первомайська» звідси значно ближче.

Мікрорайон Даманський – най-найпівнічніший у місті. Край світу в буквальному сенсі.

Примітний будинок під червоним дахом – насправді недобудована пустка:

Зблизька, на зворотному шляху.

Але то буде потім, а поки я за містом, і від Даманського мене насправді відділяють розкішні оксамитові поля. Чудова кольорова терапія після чорно-білої зими.

Саксагань.

У цьому місці утворює дуже гарний меандр:

Село Кам’яне Поле – моє улюблене на цій стороні. Вокзал у стилі «дуже мінімалізм»:

За селом починається дачний масив, а залізниця вкотре перетинає річку. Місток маленький і тим більше не охороняється.

Тут закінчується Криворізький район. За залізною дорогою (зліва на фото) – уже Софіївський.

Я ж роблю ще кілька кадрів і їду назад до цивілізації.