Долинська. Залізниця, сакури і внутрішня Прип’ять

Завдяки залізниці місто і виникло, у 1873 році, коли новозбудованою гілкою Знам’янка – Миколаїв пройшов перший потяг. Селище при станції згодом отримало назву від прізвища поміщиці О. Ф. Долинської із сусіднього села Маловодяного, яка виділила свої землі під будівництво.

Вокзал того ж таки 1873 р. успішно дожив до наших днів. Акуратно відреставрований, милий і неймовірно атмосферний:

У тому ж стилі виконаний будиночок товарної контори, що розташований поруч.

Навколо вокзалу і купа інших атрибутів, притаманних вузловим станціям. Найкраще їх розглядати з надземного пішохідного мосту.

Паровоз:

Водонапірна вежа навіть на гербі міста зображена, що не заважає їй перебувати в неробочому стані.

Найкрутіша частина Долинської являє собою проміжок між вулицею Шевченка і коліями. У північному напрямку – це декілька житлових будинків кінця 19 ст., виконаних із каменю та цегли, з неоготичними вікнами.

Роздивлятись їх не дуже зручно, від колій вони прикриті деревами, а двори – окремі замкнені світи. Із собаками, але й без них там не по собі. Чужі сюди не ходять, і кожен прибулець як на долоні.

Є і в такому стані.

Скульптура біля автостанції:

На південь від вокзалу провулок іще більш різноманітний:

Колишня амбулаторія:

Жовті труби підказують, що всередину проведений газ, а то хтозна як в цих милих історичних будиночках жити насправді. Чи не доводиться досі бігати у вбиральню надвір?..

Вінчає те все діло масивне залізничне депо.

А от цвітіння сакур тут побачити не очікував. Японська вишня впевнено крокує Україною, захоплюючи вже й невеличкі міста. Скоро, мабуть, її стане більше, ніж у самій Японії.

Росте у дворі школи №2, у якій розпочинав свою педагогічну діяльність Антон Макаренко.

Вулицею Соборності України іду на схід, назустріч сонцю.

Тут теж росте сакура:

Або більш звичний бузок.

Східна сторона Долинської – мікрорайони типових 9-поверхівок. Але навіть вони тут змогли стати однією з цікавинок.

Та для передісторії треба перенестись на декілька кілометрів на захід від міста. Тут у 1984 р. розпочалося будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР, більш ходова російська абревіатура КГОКОР). І пофіг, що Кривий Ріг знаходиться в сусідній області.

На комбінаті мали виготовляти окатиші й іншу залізорудну сировину із відходів гірничодобувного циклу в Кривбасі, котрих там назбиралось уже мільйони тон. До будівництва залучили також Румунію, Болгарію, НДР, Чехословаччину…

Але настав 1991 рік, розвалився СРСР, розвалився соцтабір і процес застопорився. Кілька разів були спроби добудувати комбінат, але.

…Один з найдорожчих та наймасштабніших довгобудів пізнього совка є однією з домінант на весь район. Його труби видно ще з під’їзду з боку Устинівки, на тлі долини річки Березівки. Від точки зйомки до комбінату – кілометрів вісім:

Побачити його навіть краєм ока, із вікна автобуса – розмах вражає.

Ці ж самі зловісні труби проглядаються і з самої Долинської, зокрема з того ж залізничного переходу.

Паралельно зі зведенням комбінату будувалися і мікрорайони для майбутніх його робітників (у піковий період у Долинській працювало до 12 тис. іноземців). Нові мікрорайони завмерли одночасно з комбінатом; одні будинки встигли здати, інші – ні.

Зараз вони так і стоять впереміжку. Одного віку, живі й мертві – зовсім несхожі між собою. Одні теплі й оранжеві, з балконами хто як захотів, другі – похмурі привиди, почорнілі од вогкості й грибку.

Але є і повністю мертві двори. Сюрреалістичненько:

Будинки-привиди наїжачились на навколишній світ колючими дротами, заґраченими на нижніх поверхах вікнами й наглухо закритими під’їздами.

Хоч це й банально, як у цих гулких безлюдних дворах не згадати Прип’ять?

Деінде видно якісь зачатки обжитості. Найдовше свою власність охороняли румуни, та й хіба їм можна дорікнути за надію, що колись це все окупиться?

Паралельно вул. Соборності України проходить недобудований пасаж, дивний, як і все тут. Цікаво, як би він мав виглядати у завершеному стані.

Група будівель на східному краю мікрорайону, за вулицею Новою, взагалі залишилась недобудованою. І тут важко сказати, що вражає більше, розмах самих споруд чи те, що за ними різко починається абсолютно голий степ.

І хоча то все ніби типові панельки, видно, що зводились за різними проектами – хоча б по балконам. Такий собі музей примітивної архітектури епохи загниваючого совка.

Іще разок контраст живого і мертвого:

Та пора бігти назад. Вертався іншими вулицями і знайшов ще ось такий старий ангар. Не можу сказати, чи він якось пов’язаний із залізницею, але явно тієї епохи.

Дивно, але такі старовинні речі у Долинській мають куди більше перспектив, ніж нові, пов’язані з комбінатом-привидом.