Бобринець

Зійшов на автостанції, спочатку трохи побродив навмання. Є в Бобринці старовинне…

і радянське

і сучасне

і мистецьке.

Цікаво, що чи не найбільш цілісний комплекс старої архітектури у місті – це… базар. Ринковий квартал ледь не суцільно оточений торговими і житловими будиночками другої половини 19 ст.

Фоткати базар важко. Багато дротів, машин, вивісок. І натовпи народу, які дивляться на тебе як на дивну людину.

Один з найгарніших будинків Ринкової площі погорів. До речі, від початку належав Давиду Бронштейну (батьку Льва Троцького).

Відстрілявшись на базарі, з полегшенням іду далі. За його межами Бобринець малолюдний, милий та затишний. Головна вулиця Миколаївська, колишня Леніна.

Гімназія, від початку повітове училище:

Аристократичність деяких будинків не сховаєш навіть під плиткою-«кабанчиком».

Ось цей – колишня ратуша. В ньому ж свого часу працювали стовпи вітчизняного театрального мистецтва, Кропивницький та Тобілевіч. Марко Лукич взагалі у Бобринці куди довше жив, ніж у місті імені себе.

Бобринець настільки культурний, що будинків культури поруч аж два. Один в споруді 1895 р.:

Інший радянський:

Районний суд:

Центр дитячої та юнацької творчості:

На периферійній вулиці Шевченка звертає на себе увагу банно-пральний комбінат (і таке буває), що найімовірніше спочатку виконував роль синагоги, однієї з декількох у місті.

Від нього видно Миколаївську церкву 1884 р., та й не тільки від нього. Храми в Бобринці поставлені так вдало, що проглядаються звідусіль. Церква масштабна, на фото із двору не влазить.

Поруч із нею мирно уживалася синагога, чи не найгарніша в місті.

Потім перетворилась на будинок піонерів, ДАІ… Зараз стоїть порожня і потроху розвалюється.

За синагогою вулиця стрімко пірнає у долину Сугоклії.

Береги річки кам’янисті і дуже мальовничі.

Із протилежного берега найкращий вид на центральну частину міста. За Миколаївською церквою проглядає Вознесенський собор.

І по мірі зміни кута огляду вони все далі й далі одне від одного. Як іти уздовж русла річки проти течії, ледь не кожна перпендикулярна вулиця-спуск відкриває гарну панораму.

Крупним планом:

А в такому ракурсі нагадало Балту. Там теж є великий біло-блакитний собор, здалеку прикритий багатоповерхівкою.

Взагалі-то я йшов побачити будівлю школи №4 1903 року, чи не єдину пам’ятку правого берега. Ну а краєвиди, то як бонус для тих, хто не поліниться сюди пертись.

Пішохідним містком вертаюсь на лівий берег.

Тут не оминути будинок контори хлібзаводу. Весь її вигляд свідчить, що це знову-таки синагога, але точної інформації я не знайшов.

Поліцейський відділок:

Колгоспна лабораторія (а між нею та відділком вмостилась спортивна школа і за сумісництвом четверта колишня синагога. Але сфоткати її я завтикав…):

Військкомат:

Свято-Вознесенський собор залишив наостанок, хоча й чисто номінально. Його так добре видно з протилежного берега, та і просто з суміжних вулиць, що поки дійшов близько, кадрів і так назбиралось достатньо.

Як і Миколаївською церквою, із-за дерев та розміру ним краще милуватися на відстані.

А вцілому ж Бобринець запам’ятається мені теплим та весняним.