Кіцкани. Майже лавра

Щоб добратись туди із Тирасполя, треба спочатку перейти Дністер у точці, де він меандром повертається найближче до центру міста. Місток недавно відремонтований і вузенький – машини рухаються по одній смузі у реверсному режимі.

А бричкам взагалі не можна

Видно міські хмарочоси і безлюдний у таку погоду пляж.

Також звідси добре проглядається Верховна рада. Здалеку краще оцінювати її гігантські масштаби.

Одразу за мостом знаходиться міні-автостанція, звідки бігають маршрутки у ближні села, включаючи потрібне нам. Їхати усього 6 км.

Монастир тотально домінує над місцевістю, його видно за багато кілометрів здалеку, а на місці – понад сільськими хатами, не загубиш.

Хоча я обрав спочатку і невірний напрямок (точніше, до монастиря-то вийшов, але уперся в глуху стіну). Зате надибав такі великі й фактурні дерев’яні хати:

Із уже правильної дороги видно старовинний покинутий млин і ще щось поруч, певно, комору:

Вхід до монастиря знаменує собою 69-метрова дзвіниця, чи то найвища, чи друга за висотою у всій Молдові.

Шикарна як з вулиці, так і з двору:

Монастир виник відносно недавно, в 1864 році, відбрунькувавшись від Нямецької лаври (що біля міста Тигру-Нямц у Румунії).

Перше, що звертає на себе увагу на вході, – три тематичні сграфіто. Власне Кіцкани:

Нямецька лавра:

І Троїце-Сергієва лавра, найбільший монастир Росії.

Другими впадають у вічі колодязі, точніше їх розкішний декор:

Ну і само собою, собори. Вознесенський виконує роль літньої церкви.

Успенський – зимової. Він був відчинений.

Стилістика деталей якась чи то молдавська, чи буковинська:

Як водиться в православних монастирях, храмів дуже багато. Між соборами втулилась капличка на могилі одного з єпископів:

Церква Миколи Чудотворця:

Трапезна:

А це розписи дзвіниці:

Мешканці монастиря досить лояльні до подорожніх, що радує. Це місце чудово підходить і для помолитись, і просто оглянути довершену старовинну архітектуру.

А ще можна попросити піднятись на дзвіницю, і вам не відмовлять. На нижньому ярусі сходів збереглись чудові перила:

Нагорі все так само старовинне й автентичне:

Вітер там такий, що просто здуває з ніг (і змушує задуматись про труднощі професії дзвонарів, які мають тут відіграти і в сніг, і в спеку), але це все варте краєвидів, що відкриваються з верхніх ярусів.

Звідси краще усвідомлюється і значний розмір монастиря. Тут і сад, і господарство. Будиночки за церквою також монастирські, то майстерні та паломницький готель.

А на горизонті химерним маревом проступають контури Тирасполя:

Та легко видимий завдяки синьому даху гігантський спорткомплекс «Шериф» на його околиці.

На протилежній стороні розкинулись самі Кіцкани, у яких виділяється млин та сіренька церква.

Чорний обеліск, що помітно на горизонті правіше церкви – меморіал на місці Кіцканського плацдарму, знакової для тутешніх місць точки у боях Другої Світової. До нього від монастиря два кілометри, і я полінився йти. Обеліск сам по собі досить стандартний, а краєвиди від нього в таку погоду навряд сильно роздивишся.

Іще пару сільських замальовок:

І майже одразу спіймав маршрутку назад. Якщо в Кіцканах небо наді мною змилувалось, у Тирасполі знову накрило дощем. І тільки світла смужка на горизонті нагадувала, що десь зовсім близько може бути хороша погода.