Імла, смерть гіганта і сині церкви

Шевченко… і ще якісь люди:

Кирнасівка – досить крупне смт Тульчинського району, як за населенням (5 тис.), так і за розмірами. Має власну залізничну станцію, а також багатоповерхові квартали (селище Кирнасівка-2) на східній околиці, навкруги цукрового заводу.

Прогулявся і туди. Не те щоб мав там щось на увазі, просто був час і хотілось пройтись. Кирнасівка рельєфна і фотогенічна, а заводські будинки на горизонті надають їй містечкового вигляду.

Ворота – Windows Firewall

Така по-справжньому осіння імла розчиняла в собі краєвиди заводу і житлової забудови, створюючи їм примарно-таємничий антураж. Завод ніби як діючий.

Крізь туман видно і церкву, із-за якої я взагалі-то тут і спинився (ну а що на додачу проходив через всю Кирнасівку пару годин, то з ким не буває).

Церква Успенська, 1870 року. Всередині йшла служба. Хоч що добре у такій погоді, сонце не заважає фотографувати з будь-якої сторони.

Через селище протікає річка Козариха, на ставку навіть пляж є. Хоча не впевнений, що там можна купатись.

Церква на пагорбі над ставом традиційно домінує над місцевістю.

І щось тематично розмальоване, можливо, рибний магазинчик.

А ледь видний під фарбою хрестик (справа) видає в ньому колишню аптеку.

Тим часом імла і хмари почали відступати, але запізно. Кирнасівка так і залишиться для мене містично-туманною, я ж уже їхав у наступну точку і головну ціль – Капустяни.

Самому не віриться, що це фото того ж дня, ще й через якусь годину:

У Капустянах я мав знайти палац, місцезнаходження якого не знав. Тому вискочив раніше, у нижній частині села. І там став свідком німої гибелі місцевого цукрового заводу, що його якраз дробили й зносили бездушні машини.

При тому, що це один з найперших флагманів галузі на Вінниччині, 1853 року. І по корпусам неозброєним оком видно, що вони теж 19 століття. Але завод давно не діяв і ніякого охоронного статусу не мав. І що ти тут зробиш… Лише постфактум дивитись на фото, яку чергову пам’ятку ми не те щоб втратили, а самі зруйнували.

Восени на ставку гарно…

Клацнув ще через ворота і пішов далі від того металевого стукотіння.

Не знав би, як виглядає палац, прийняв би за нього ось цей надзвичайно цікавий будинок навпроти заводу. При чому стилістично він таки схожий на палац, що буде видно далі.

Невідома споруда:

Своєрідний будинок по сусідству із прямим виходом на другий поверх:

За палац довелось розпитувати. Він осторонь центру, на півдні села. Зараз виконує функції школи. Видно, де був вхід до садиби:

Всяке по дорозі, уже в межах колишнього маєтку:

Льодовня – пращур холодильника:

Характерні погреби:

Палац був збудований в 1880-ті роки для родини Щеньовських, власників Капустян. Витриманий у стилі тюдорівської готики.

Головний вхід являв собою 3-поверхову неоготичну вежу, яка не зберіглась до наших днів. Тому нинішній стан пам’ятки дещо обрізаний відносно початкового виду.

Але на теперішньому головному фасаді дивом вижили ажурні металеві ґрати й флюгер.

Навколо школи повно приземистих старовинних будиночків. Не скажу точно, чи всі вони належали до числа господарських корпусів маєтку, але найпевніше що так.

Осінній парк. У Капустяних він охайний та доглянутий.

У дальньому південно-східному кутку парку є насип штучного походження, але вже точно не скажеш, що це було. За деякими даними, це один із входів у підземелля – неодмінний атрибут панських маєтків, як завжди зі своїми легендами.

Церква у Капустянах:

Вид на ставок і нижню частину села:

Мені ж залишилось побачити іще одне село, Северинівку. Це уже найближче передмістя Тростянця, з автостанції якого я збирався вирушати назад.

Дорога від Капустян до Тростянця паралельна руслу річки Недотеки і села тут ідуть майже впритул одне до одного. Вистрибнув з маршрутки знову десь зарано, ще на в’їзді в Северинівку, де на постаменті стоїть отака раритетна краса:

Взагалі ж хотів побачити там іще одну синеньку церкву. Вона прямо над трасою, і траса тут досить жвава. Тому мене здивувало, що в Інтернеті не знайти жодного її фото, та й інформацію взагалі я відшукав тільки на сайті myslenedrevo. Не в останню чергу такі проблеми завдяки популярності назви села. Северинівок тільки у Вінницькій області три штуки.

Ну а церква – св. Миколая 1885 року. Як і в Кирнасівці, вона з’явилась на місці старішого храму, про вид якого ми зараз можемо хіба здогадуватись.

Уже пішки дійшов до автостанції в Тростянці, яка тут зовсім близько. Цим містечком вдосталь находився ще за рік до того, тому повторювати не став.

Лише пробігся до найближчої площі, де в перший раз упустив одну цікаву річ: серед забудови довкола неї заховався вокзальчик вантажної станції Тростянець-Подільський.