Літин та його околиці

Місце дійсно гарне, хоча бетонний паркан райавтодору по верху скелі дещо псує вид незайманої природи.

І по-хорошому цим місцем треба було закінчувати огляд, а не починати, бо ранок видався вогким та хмарним, а потім все ж розпогодилось. На додачу, промочив у росі ноги і ледь не захворів у перший день відпустки.

Нижче за течією Згар має уже цілком рівнинний вигляд.

Іще північніше знаходиться гранітний кар’єр, поїхав до нього. По дорозі то там, то сям, трапляються вертикальні кам’янисті обриви, мабуть, сліди давніших виробок.

Чаша кар’єру на супутниковому знімку виглядає заповненою водою, але по факту на той момент її відкачали. Зате можна оцінити його глибину – не надто щоб глибокий, але втопитись за бажання можна.

Із Селища рушив у село із іще однією урбаністичною назвою – Городище. У Городищі на Згару утворений величезний ставок, довкола якого і знаходиться все цікаве. Храм баптистів чи адвентистів:

Досить типовий, але поставлений дуже вдало і гарно виглядає від води.

Я ж їхав туди із-за православної церкви (траплялась інформація, що вона тут дерев’яна). Церкву дуже добре видно на супутниковому знімку, вона на протилежному березі ставка і з цього боку її видає лише хрест, що стирчить над деревами.

Через став перекинуто пішохідний місток.

Але тут на мене чекав облом. Церква виявилась новою, цегляною і нецікавою. Можливо, вона й була колись тут дерев’яна, або автор наплутав численні Городища, але маємо що маємо.

Назад поїхав поганенькою дорогою через поля, а навколо зеленіли і квітнули подільські пагорби.

Вернувся у Селище. Місцева церква із страшненькою недобудованою дзвіницею.

Із Селища до Літина дорога різко уходить вниз, і здається, що ось-ось із-за дерев покажеться хороша панорама містечка із основними домінантами, але ні.

Ну і тепер сам Літин. Найвідоміше, що тут є, це, певно, молочний завод «Білозгар», але на місці нас зустрічає все ж бичок, а не корова.

На в’їзді зі сторони Вінниці привертає до себе увагу сіра масивна споруда. Це – єдина офіційна пам’ятка архітектури Літина, тюрма 17 – початку 18 ст. (тоді модно називалась «тюрма-фортеця»), у якій встиг посидіти аж чотири рази відомий розбишака Устим Кармелюк. Зараз всередині краєзнавчий музей.

Але сіра тут не тільки тюрма, а й багато будівель узагалі. Не розумію, чому їм так припало до душі це похмуре забарвлення. Сіра протестантська церква:

Сірий костьол 1856 року, який радянська влада обезголовила і перетворила на будинок культури. В останні роки католики Літина активно його реставрують, сподіваюсь, і перефарбують також.

Площа і сквер у центрі, тут трохи веселіше.

За сквером збудували нову церкву. Як на мене, одна з найкращих (серед новобудов) у області.

Іще одна православна церква є на півдні містечка, на старому цвинтарі по вул. Кармелюка. Про неї я ніякої інформації не знайшов.

Кладовище навколо з виду католицьке.

Найгарніша ж, на мою думку, будівля Літина – багатоквартирний будинок по трасі (вул. Хмельницького) за номером 47. Дуже вдале поєднання каменю і цегли з відголосом одночасно і до гранітного кар’єру, і цегляного заводу, які є поблизу.

Ось таким я побачив це містечко, яке зовсім мене не вразило. Хоча місцеві жителі, скоріше за все, не погодяться. Але тенденції змін на краще є, можливо, з часом все буде інакше. Тільки заберіть у них хто-небудь усю сіру фарбу.