Пішки Гайворонським районом. День другий

Стартував із Гайворона в 5:55 у автобусі на Казавчин. Регіональний транспорт тут із серії 18+, але їздить, і слава Богу.

У Казавчині біля кінцевої зупинки одразу нежданчик у виді наполовину кам’яної водонапірної вежі.

Тут же поруч можна знайти і перший вид на річку, але проходу ні за, ні проти течією немає.

Молодило або кам’яна троянда:

Відтак вертаюсь у село і в обхід намагаюсь пробитись до річки у сторону Гайворона, тобто проти течії. Нарешті знаходжу стежку, що виводить мене на берег. Зі сторони села здіймаються скелі.

От чого вистачало того дня, так це найрізноманітнішої живності. Хоч як, на максимальному зумі нарешті пофоткав чапель.

Бо так ці птахи ніколи не підпускають близько, у випадку щонайменшої небезпеки одразу улітають.

Ну а Буг… він тут сповна виправдовує звання найбільш мальовничої річки України.

Течія біля маленького острівця:

Тут у кущах на мене чекав іще один приємний нежданчик: руїни, очевидно, водяного млина. Скільки потім не гуглив про млин у Казавчині, ніде нічого. Навіть у 21 столітті у центрі Європи можна стати першовідкривачем.

А ще в цьому районі надзвичайно гарні бабки (не ті що гроші і не ті що чатують під під’їздами).

На узвишші над річковим вигином є артефакти щорічного козацького фестивалю – Казавчин фесту.

Саме з цієї гори відкриваються, певно, найбільш неймовірні краєвиди Бугу у всьому районі.

Це проти течії:

А це – за:

Зрештою я знову спускаюсь до рівня берега, але до кінця села, а це ще кілометри півтора, камеру убирати не доводиться.

Ще пташка:

Іще однією приємністю виявилась ящірка, яка на одній із дач грілась на металевому листі на сонечку.

І не просто ящірка, а різнокольоровий дракон

Далі Казавчин закінчується, а річку перетинає міст у напрямку Гайворона. Тут Буг широкий та спокійний:

Зліва село Бугове:

Бугове пройшов швидко, проходу понад річкою тут немає, а в селі нічого цікавого. Жер на ходу бургер чим вибісив добру половину місцевих собак.

За Буговим знову можна вийти на берег. Попереду – два кілометри ґрунтової дороги до наступного села проти течії, Соломії. І хоча з цієї дороги не постійно видно річку, хто шукає…

…той знаходить іще хмари бабок:

І пташок:

Зайшов в Соломію. Село отримало назву від імені позашлюбної доньки Станіслава Потоцького (того, що заснував уманську Софіївку). Відправив її сюди жити, щоб не мусолила очі мачусі.

Тут знову довелось відійти від берега, бо хтось прихопив собі ласий шматочок.

Але ненадовго.

Головна пам’ятка Соломії – чарівний млин 18 ст. у цілком замковому стилі.

Навіть герб на фасаді був, як у справжнього замку.

Якщо вірити легендам, це було одне з улюблених місць Соломії. Правда чи ні, не знаю, але тут таки чарівно. Поєднання довершеного архітектурного творіння із скаженим виром води на рукаві мальовничої річки… якби мав більше часу, я б тут позалипав.

Дерев’яні складові млина у близькості до води перегнили, а от кам’яні тримаються на совість.

Пишуть, що млин і досі робочий, але на електродвигуні. Водяне колесо уже не при справах:

Від Соломії іще кілометри два такої ж ґрунтовки понад річкою уже до Гайворона. Тут до баченої раніше живності приєднались лебеді.

Шмат понад берегом був обведений жовтою стрічкою. Як виявилось, всередині цієї символічної огорожі знаходились коні. Коні як коні, скажете ви, хто ж їх не бачив?.. Так, але щоб з отакими стильними зачісками?

Південний Буг ще порадує деякий час мальовничими зеленими берегами, але уже скоро по той бік річки стане видно гранітний кар’єр і перші міські будівлі. Ми нарешті дійшли до Гайворона.