Річка Вишенька, від витоків до устя

Однією з найпопулярніших рекреаційних зон Вінниці є Вишенські озера, де у теплу пору року щодня відпочивають десятки, а то й сотні містян, не особо замислюючись, що насправді то ніякі й не озера, а штучно утворені ставки по ходу течії річки.

Інформації про Вишню-Вишеньку знайти вдалось дуже мало. Єдине авторитетне джерело – велика праця історика Валентина Отамановського «Вінниця в XIV-XVII століттях», де річка згадується пару разів, а так довелось звертатись до Вікіпедії (де кожен може писати що завгодно), і, грішно сказати, роботи якогось учня 11 класу, що вільно ходить інтернетом. На підставі таких джерел, дана замітка не претендує ні на яку наукову достовірність, а є просто аматорським дослідженням.

Найскладнішим у цьому всьому було знайти витік або витоки річки. Вишенька формується з цілої купи джерел на межі Літинського та Вінницького районів. Десь у час мого активного зацікавлення в українській Вікіпедії якраз з’явилась стаття, де стверджується, що виток знаходиться у селі Дашківці.

Втім джерела у цієї інформації немає, тому я дозволю собі не погодитись з автором. Усі струмки, що витікають із Дашківців, на різних картах позначені пунктирними лініями і на місці мають являти з себе прості балки, що час від часу заповнюються дощем та талими водами.

Натомість варто звернути увагу на село Майдан (раніше Майдан-Юзвинський) на південь від Дашківців. Тутешні витоки мають постійну течію.

Окрім того, саме в контексті Майдана-Юзвинського згадується річка у праці Отамановського. На основі її можна зробити помітки, що село лежить на південь від верхів’їв річки на правому її березі.

Відмітив на карті 4 струмки на околицях і в межах Майдану. Струмок №3 проходить через ставок, позначений кружечком. Також відзначив на карті вулицю Лісову, кладовище (кл) і костьол (к), нижче поясню навіщо.

На основі вищесказаного, варіант №4 відпадає відразу, бо село лежить на лівому його березі, а не правому. Серед решти трьох вибрати важко. Стаття у Вікіпедії про Майдан не додає ясності, виконана вона явно не в енциклопедичному стилі, а більше схожа на переказ розповіді якогось старожила.

Зокрема там є таке:

Через село протікала річечка «Згар». (Хоча Валентин Дмитрович Отамановський у своїх працях називає її Вишенька.)

Тут автор явно переплутав із селом Майдан-Почапинський (нині Зоринці Жмеринського району) через яке Згар дійсно протікає.

Куди цікавіша топоніміка вулиць:

Поступово до цієї будівлі приєдналися інші будиночки, з’явилася ціла вулиця – Лісова. Заселяти вулицю було важко, адже потрібно було вирубувати ліс і тому хати тулилися (чіплялися) одна до одної. Так з’явилась вулиця – Причепівка.

Серед лісу була дорога на село Ріжок. І згодом тут стали корчувати ліс та будуватися. Так виникла вулиця – Рубана.

Серед перелічених удалось знайти одну – Лісову. І вона, і старе кладовище, і костьол лежать по праву руку від струмка №3, що дозволяє припустити, що колись село було тільки на цьому березі. Тоді цей виток також підходить під опис Отамановського, як №№1 і 2.

На сім годі теорії, настав час знайти ці витоки на практиці. Вирушив я у цю поїздку навесні, поки все не заросло бур’яном. Звісно ж, велосипедом, бо як інакше.

Попутно фоткав села уздовж Хмельницького шосе. Лисогора:

Церква у селі Ксаверівка з дерев’яною банькою. Віком виглядає десь так на кінець 19 століття:

Лукашівка. Це вже Літинський район, церква-новобуд:

Від Лукашівки звернув з траси у пошуку перших двох витоків. Дорога проходить повз якесь закинуте дачне селище і уводить в поля. Польові дороги навесні – це жесть! І то ще хтозна-скільки днів не було опадів…

Струмок №1 знайдений, він легко угадується по смужці дерев.

Узагалі поля навколо дикі, але складається враження, що не так давно використовувались людьми. Поверхня їх рівна, поросла деінде тільки маленькими соснами. А русла струмків підозріло прямі, наче спеціально їх завели в такі ідеальні канавки.

Так виглядає місце витоку з-під землі:

Затим знайшов другий струмок, він куди більш заболочений та застояний.

Навіть мініатюрний водоспадик трапився по дорозі:

До цивілізації довелось пробиратись тотальним бездоріжжям. Стежки, що не використовуються людьми, швидко загубились у бур’янах та хащах. Зате навколо чимало дрібної живності.

З горем попалам добрався до Слободи-Дашковецької. На півночі села знаходиться великий став, куди стікаються усі струмки і з Майдану, і з Дашківців.

Далі коротким шляхом хотів пробратись на Майдан, але дорогу між селами перегородило якесь мутне приватне володіння з величезними псами, довелось рушити в об’їзд. Зате запримітив ще більше живності.

А також побачив, що білки можуть битися між собою як скажені звірі. На жаль, саму битву не встиг зняти, тільки переможця, що гордо зайняв відвойовану висоту.

На в’їзді до Майдану якийсь сюр, що послужив би непоганою декорацією для старту фільму жахів.

Сполошивши усіх собак села, я все ж знайшов точку початку струмка №3. На моє здивування, це виявилась зовсім порожня й засмічена балка.

Прослідував нею аж до ставка.

Ставок у центрі села. Як виявилось, саме він є стартом потічка №3, живлячись, очевидно, підземними джерелами, а русло, яке я помилково вважав початком річки, наповнюється тільки час від часу…

Той самий костьол у Майдані, св. Миколи Єпископа. Відомостей про дату заснування не знайшов.

Із Майдану не став повертатись на шосе, а поїхав у сторону подальшого русла річки.

Панорама Ксаверівки (пізнаєте церкву з дерев’яною банькою?):

Хтось працює, на відміну від мене.

Від Слободи-Дашковецької до Вінниці річка тече мимо населених пунктів, максимум по дорозі трапляються ферми. Тим не менш, тут вона також повністю запруджена. Великі ставки з повільною течією стали домом для міріад чайок та лебедів.

На тлі лебедів затесалась пірникоза:

Біля села Березино я все ж втратив дорогу над водою. Звідси уже видно верхівки висоток обласного центру.

В’їзд у місто по Барському шосе:

У межах Вінниці на річці виділяються два ставка, так звані Вишенські озера. Верхнє озеро відчутно більше, але для відпочинку не пристосоване. З півдня берег забудовано приватним сектором, з півночі – засмічений пустир і очерет, за яким майже нічого не видно.

Є джерельце питної води:

9й мікрорайон на горизонті. На цій пустоші скоро, найпевніше, з’явиться 10й…

Також верхнє озеро можна оглянути від дамби, що відділяє його від нижнього. У зимовому варіанті:

Мікрорайон Вишенька:

Мікрорайон Пирогове. Колишнє село також обростає багатоповерхівками:

Натомість на нижньому озері все культурно: є парк, пляж, ботанічний сад. Воно досить брудне та застояне вже і явно просить про капітальну очистку, але люди все одно купаються. Ну і куди більш фотогенічне.

Часто на його березі відбуваються масові заходи, як от запуск небесних ліхтариків.

Особливо гарне озеро восени:

Якщо за містом на водоймі живуть лебеді й чайки, то тут повно качок:

Узимку в озері роблять купель під водохреща.

Узагалі за рахунок повільної течії воно швидко й намертво замерзає і поверхня стає місцем паломництва рибалок та площадкою для дитячих ігор.

Вирвавшись із нижнього ставка, Вишенька ненадовго стає сама собою. Правда, її русло тече між всякими гаражами та промзоною і для фотографування не надто привабливе. Лише незадовго до гирла гарні види річки можна упіймати на тлі віддаленого приватного сектору.

Зрештою Вишенька впадає в Південний Буг і вид її гирла з сусідньої скелі є одним з найкращих пейзажів Вінниці. Як користується популярністю і сама скеля, незважаючи на те що у момент зйомки за спиною кладовище та психлікарня.

У зимовому варіанті:

Довжина річки складає 19 км, якщо рахувати від Майдану, або 21,5 км, якщо від Дашківців.

Захід сонця на Вишенському озері:

UPD: За додатковою наводкою все ж з’їздив у Дашківці, де в місцевому урочищі Жулубака раніше стояла табличка, що тут починається річка Вишенька.

Дашківці – село Літинського району за 2 км від траси Вінниця – Хмельницький. Досить велике (2200 чол.), але асфальт там досі так і не винайшли. Урочище знаходиться на північ від села (координати 49.312071, 28.266148), через лісок тягнеться каскад із трьох озерець (нижнє дуже замулене, інші два цілком нормальні). Таблички я не знайшов, але пофоткав їх усі. Ось верхнє:

Хоча варто зазначити, що сухе русло, яке із них витікає, не заповнилось водою навіть після ряду осінніх дощів.

Зате мухомори у Дашківцях – шикарні!