Вечір у середньовічній Левочі

Всередину старого міста можна потрапити через трійку історичних брам: Польську, Менгардську та Кошицьку. Через останню, головну та найбільш представницьку з виду, ми і зайдемо.

Тут же одразу нас зустріне костьол Святого Духа (1748-55). А от дерева вони кайлують так само, як і ми.

Логічно, що і вулиця від цих воріт зветься Кошицькою.

Із дуже багатьох точок міста проглядає храм на Маріанській горі (781 м) – давньому місці паломництва. Іноді такі заміські гори з відособленою церквою називають терміном «Кальварія».

Ну а ми виходимо на величезну і головну площу середмістя, яка носить ім’я Майстра Павла.

А знаєте, чому всі рвонули в «Kino»? Просто там чи не єдиний робочий туалет на всю Левочу

Архітектура площі просто бомбезна.

Центральну композиційну пару складають ратуша з костьолом св. Якуба.

Костьол св. Якуба 14 ст. готичний, на перший погляд, має досить аскетичний вид.

А от уже в деталях проступає багата полум’яна готика.

Тривала реставрація, і ще можна було оцінити голі й більш відверті фрагменти старовини, які скоро доведуть до ідеального блискучого стану.

Найціннішим же надбанням храму є дерев’яний вівтар 19-метрової висоти, найбільший готичний у світі. Виготовлений протягом 9 років Павлом з Левочі (в честь якого і названа площа). Біографічних даних цього майстра до нас майже не дійшло, зате є чимала мистецька спадщина, яка дозволяє словакам вважати Павла своєю національною гордістю та одним із найкращих скульпторів середньовіччя.

Той самий найбільший вівтар якраз втрапив у кадр справа, тільки ніяке фото не відтворить його величину й розмах.

Вітраж:

Ренесансна ратуша 1550 року нагадує своїм видом чи то казковий палац, чи корабель, чи все одразу:

І пішли далі гуляти площею.

Чимало будинків вузенькі, у три вікна – будуватись із ширшим розмахом у середньовіччі було надто дорого.

Тому ті, що мають більше вікон, або належали найзаможнішим купцям, або вже більш сучасні.

Як от дім Турзо 1904 року.

Церква євангелістів:

І ще багато-багато забудови площі Майстра Павла, яка сама по собі тягнула б на автономний туристичний об’єкт.

Переходимо на вулицю Кляшторську.

Тут звертає на себе увагу велика, схожа на якийсь палац гімназія.

І просто атмосферні будиночки під червоними дахами:

Кляшторська логічно виводить до кляштора, точніше, його храму. Це – «чорний» або гімназіальний костьол першої половини 14 ст. Причому з тилу він виглядає оманливо малим.

І тільки коли зайти збоку, відкривається увесь його гігантський розмах, який дуже важко помістити в кадр.

Якщо обійти костьол та гімназію з тилу (вона ще й вежу-донжон має з цієї сторони), відкриється непоганий вид на західний мур середньовічної Левочі.

Стіна та Маріанська гора:

Контрастне на тлі усього побаченого нове місто, забудоване стандартними коробками, котрі з усіх сил намагаються бути яскравими:

На жаль, затим недовгий весняний день остаточно погас і треба було перебиратись до готелю. Іще кілька кадрів уже нічної Левочі: