Подорож у країну замків

1) Загальні враження

Чудесні. І водночас печальні: саме на власні очі найкраще відчувається, яка величезна прірва відділяє нас від цивілізації. І зайвий раз задатись питанням, чому маленька гірська країна змогла дійти такого рівня розвитку, а ми ні.

Сучасна інфраструктура, чистота, комфорт – усе, щоб відчувати себе людиною. Але все ж на перше місце я б поставив людяність, таку просту і чомусь майже недосяжну для українців річ. Абсолютно незнайомі люди у разі необхідності неодмінно допомагали мені, чужинцю, що майже їх не розуміє. За ці дні у мене не було і натяку на жодний конфлікт, як не бачив і конфліктів між людьми. Траплялись, звісно, купки місцевих батярів чи циган, але у жодному місці я не відчув ні найменшої небезпеки.

2) Дорога із України і назад

Опорною точкою для в’їзду в Словаччину є місто Кошице, куди ходить прямий поїзд із Києва (точніше, два причіпні вагони) і кілька разів на день автобуси із Мукачево через Ужгород.

Туди я добирався якраз-таки поїздом, із Вінниці без пересадок, але це і єдиний його плюс. Мінусами є традиційно дурна для міжнародних перевезень ціна (1380 грн.) і довгий час у дорозі. У Чопі вагони години дві пересаджують на євро колеса (їх колії мають іншу ширину). Після цього чіпляють до словацького приміського поїзда, який стає на всіх зупинках і невелику відстань від кордону до кінцевої точки долає за 2 години.

Як компенсацію, уже на цьому відрізку з вікна потяга можна побачити пару замків – у селах Вельки Каменец та Сланець.

Був варіант доїхати цим поїздом до Ужгорода і там пересісти на прохідний автобус, але на стиковку усього 20 хвилин і в наших реаліях я не ризикнув (і певно не дарма, бо в Ужгород ми спізнились на 10 хвилин).

Назад добирався автобусом до Ужгорода і звідти звичайним поїздом. Так відчутно дешевше (210 грн. автобус і 141/228 грн. за плацкарт чи купе), але і більш авантюрно. Бо автобус застряг на кордоні значно більше запланованого часу і я устиг на свій потяг буквально впритул.

На всі автобуси цього напрямку квитки можна купити через інтернет на сайті http://bus.com.ua. На поїзд Київ – Кошице – лише у касах.

3) Перетин кордону

Хто б що не казав, а безвіз рулить. Отримав штампик у паспорт і поїхав собі куди хочеш. Прикордонники традиційно цікавились провозом сигарет, м’ясних і молочних продуктів, але порівняно з ляхами, словаки просто няшки. Мене питали лише на скільки я днів і чи є запрошення з готелів, але навіть не перевіряли папери, повіривши на слово.

4) Пересування Словаччиною

Країною я їздив в основному поїздами і один відрізок автобусом.

4.1) Поїзд

Підібрати оптимальний для себе розклад можна на сайті їх залізниці http://www.slovakrail.sk, тут же за 60 діб і менше можна придбати квитки на будь-який поїзд.

Як і у нас, найшвидші денні поїзди з сидячими місцями називаються Інтерсіті, також є швидкі, нічні і приміські. Приміські відчутно дешевші від решти, по ідеї повинні асоціюватись з електричками, але за рівнем комфорту по факту вони більш схожі на наші Інтерсіті 2 класу.

Ціни більші за наші, як і на все у Словаччині. Наприклад, 2-годинний переїзд в Інтерсіті із Кошице в Ружомберок обійшовся мені в 11 євро. При виборі місця в Інтерсіті через сайт показується, спиною воно чи передом відносно руху поїзда, і навіть сторону, із вікон якої буде видно Високі Татри.

Того дня хмари укутали верхівки, не даючи у повній мірі насолодитись видом однієї із найгарніших гірських систем Європи.

Узагалі ж переїзди потягом у Словаччині місцями самі по собі можуть вважатись туристичним маршрутом. Пасторальні пейзажі гір із милими селами на передньому плані не дадуть відлипнути від вікна. Раз, як їхали через якийсь ліс, побачив оленя.

Незвично було вибирати місце на нічний поїзд. Класи лежачих місць називаються Lezadlo і Lozko, і без картинок тонкощі не зрозуміти.

«Лежадло» виявилось близьким до наших купе, тільки розміщення буває 4- або 6-місним. При тому всі купе мають по 6 полиць, при 4-місному розміщенні останні дві не продаються. Усі вагони нові (важко в них уявити нашу реальність, коли продуває з зачиненого вікна або щось надсадно скрипить), але страх які незручні – на жодному з рівнів навіть сісти нормально нема як.

Ціна переїзду у такому купе з Братислави у Кошице (6 годин, майже через всю країну) коштувала 23 або 24 євро у 6- або 4-місне купе відповідно (що по ціні співрозмірно з ночівлею в середньому готелі).

«Льожко» більше схоже до наших люксів. Полиці знаходяться з однієї сторони купе, їх може бути від однієї до трьох. З протилежної сторони – столик та умивальник. Ціни на них іще більші.

4.2) Автобус

Автобусом я їхав лише раз, із Жиліни в Прєвідзу. 90-кілометровий відрізок, подоланий за 2 години, обійшовся мені в 3.90 євро. Шукати автобуси зручно через сайт https://cp.hnonline.sk, але купити квиток онлайн не можна. На місці виявилось, що і в касі не можна, тільки у водія в порядку живої черги.

На цьому ж сайті можна знайти свій поїзд чи автобус на сьогодні і в режимі реального часу відслідковувати на якій він зараз станції і поточне запізнення, якщо є.

До речі, перед виїздом начитався страшилок, що весь транспорт у Словаччині затримується хвилин на 15-20 і переживав за кілька своїх пересадок. Але по факту якщо і були запізнення, то не більше 5 хвилин.

5) Міський транспорт

У містах це, найперше, автобуси, у Кошице – плюс трамваї, у Братиславі – плюс трамваї й тролейбуси. Весь транспорт новий і зручний (хоча у Братиславі бачив і раритетний чехословацький трамвайчик), у кожному місті пофарбований у якісь специфічні кольори. Рух здійснюється строго за розкладом, який висить на кожній зупинці. Ніяких маршруток, ніяких «станьте он біля того стовпа».

У Кошице забарвлення біло-жовто-блакитне:

Братиславські трамвайчики:

Сильно відрізняється від звичної нам і система продажу квитків. Один квиток годиться для усіх видів міського транспорту, але обмежений часом дії. Зазвичай квиток не можна купити у водія (так було у Кошице, Жиліні та Братиславі), для цього є газетні кіоски біля зупинок або спеціальні автомати. Автомати приймають лише монетки, іноді банківські картки. Біля багатьох нецентральних зупинок їх узагалі немає, тому завжди варто мати квиток-два про запас.

Квитки можуть бути на разову поїздку, або певний час дії (від 30 хвилин і ледь не до півроку). У кожному транспорті на дверях є сканер, куди вставляється квиток, з того моменту активується час його дії. Лише у Прєвідзі їх продає водій на вході. У Братиславі, до всього вищесказаного, є ще зони дії квитків. Ціна мінімальної поїздки 50-70 євроцентів залежно від міста.

Є чудовий сайт http://imhd.sk, де для багатьох міст можна подивитись умови й ціни перевезення, схеми руху транспорту і розклад. Так, сидячи у Вінниці, я спланував виїзд на Кошицький град на околиці абсолютно незнайомого на той момент міста, і, тільки ступивши на землю Словаччини, здійснив його за максимально короткий проміжок часу.

6) Готелі

Окрім третьої ночі, яку я провів у поїзді, мав дві ночівки, для яких вибрав невеликі міста Ружомберок і Прєвідза. Ціна за одну людину на одну ніч сильно залежить від розташування готелю, зірковості, наявності сніданку і т.д. Для обраних міст вона починалась від 20-30 євро. 3-зірковий готель у центрі, для орієнтиру, - 50 євро, але є і дорожчі.

У Ружомбероку я відмовився від сніданку із-за раннього виїзду, але мені все одно запакували і віддали його, в 4:30 ранку. Європа…

7) Їжа і питво

Також сильно залежить від міста і місця, але загалом дорого. Можна знайти де поїсти на 3 євро, можна попасти і на 9; особливо дорога у цьому плані Братислава. Затаритись на раз у супермаркеті (якийсь сендвіч з м’ясом + булка + йогурт) – 1,5-2 євро. Випити кави обійдеться в районі 2 євро.

8) Сувеніри

Найдешевші магнітики, як і водиться, в інформаційно-туристичних центрах – 1-1,5 євро, а от у попсових місцях їх ціна зростає до 3-4. Загалом сувенірка досить стандартна: іграшки, чашки й інший посуд, вкусняшки, бухло, національний одяг. Чогось екстраординарного я не помітив.

Нездійсненною місією виявилось знайти словацьку шоколадку. Навіть явно подарункові, з фото словацьких міст чи замків на обгортках, вони виявились виготовленими в Чехії. Одразу видно, коли президент – не кондитер:)

9) Мова

Має 68% спільної лексики з українською. Читати можна, написи цілком зрозумілі, і навіть більш довгі тексти. На слух куди гірше, коли вони говорять між собою, то сприймається як нерозривна какофонія. В свою чергу, вони іноді не могли зрозуміти що я хочу, ні українською, ні російською. У перший день пару раз довелось переходити на сраний інгліш. Надалі, коли завчив найбільш потрібні їх слова і збагатив ними свої звернення, справа пішла веселіше.

Як завжди буває з близькими мовами, деякі слова звучать для нас незвично й дотепно. Так, «потравіни» – це не отрута, а продукти, «ізба» – номер у готелі, «електричкою» вони називають трамвай, а фрукти – «овочами», тому в меню можна надибати «овочний» чай.

10) Мінуси

Ну раз скільки написав хорошого, варто сказати і пару слів про те що не сподобалось.

10.1) Цигани

Циган у Словаччині дійсно багато, у деяких містах в районі 10% населення. Часто вони займаються тим же, що і їх українські колеги – жебракують і крадуть. Хоча конкретно в цій подорожі я їх майже не бачив, запам’яталась тільки типова мамаша з чорномазим немовлям, яка прочесала за мною ледь не половину головної площі Кошице, бурмочучи своє «помоште» і таке інше.

10.2) Обписані стіни

Часто нижні поверхи стін міських будинків, мости, та навіть вагони поїздів, кругом де бидло може дотягнути руцями, – усе обписане потворними беззмістовними каракулями.

Залізничний міст у Жиліні:

А от дійсно хорошого стріт-арту мені майже не трапилось.

10.3) Ціни – без коментарів…

На цьому про враження все і переходимо до обіцяних фоток. Колись, може, напишу детально, а поки головне з того, що вдалось побачити.

Панорама Кошице:

Ружомберок:

Захід сонця у Ружомбероку:

Оравський град:

Будатинський замок у Жиліні:

Замок у Бойніце:

Мешканець Бойніцького замку (як компенсація за дикого оленя, якого я бачив з поїзда, але не встиг сфотографувати):

Місто Прєвідза:

Тренчинський замок:

Історичний центр Тренчина:

Трубачі у Братиславі:

Братиславський град та старе місто:

Нічний Братиславський град і Дунай:

Вулички Кошице:

Неймовірна готика Кошице: костьол Святої Єлизавети та палац Якуба: