Рогатин

Автовокзал знаходиться на південній околиці міста, але, на щастя, маршрутки з Франківська заходять аж в центр. На центральній площі стоїть пам’ятник… ні, не Шевченку, не Бандері, не королю Данилу, чи ще будь-кому, хто перший приходить в голову, а Роксолані. За однією із версій, Настя Лісовська, якій судилось побути найвпливовішою жінкою Османської імперії, народилася саме в Рогатині.

На площі Роксолани досить непогано збереглося багацько історичної забудови:

Під «делікатесами» тусять місцеві вар’яти.

Є там і пару старовинних храмів. По-перше, кидається у вічі костьол Святого Миколая.

Будований у 1666 (хоча є дані й про 1538) році в готичному стилі, потім неодноразово перебудовувався, внаслідок чого набув більше ренесансного вигляду.

Могутня і аскетична, на перший погляд, споруда при більш детальному вивченні відкриває велику кількість декоративних ліпних елементів.

Братська могила під костьолом.

Звідси перейдемо на протилежний по діагоналі кут площі. У Галичині навіть стріт-арт з духовним підтекстом.

На цій стороні – церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вважається одним із найстаріших храмів України, орієнтовно будована у 12-14 ст., ще за часів Галицького князівства. Має явний оборонний характер, що видно хоча б із товщини стін.

Частково збереглися і оборонні мури з брамою. Зараз вони повністю відбудовані.

Звідти заглиблюємось у приватний сектор. Місто має горбистий рельєф, із-за чого іноді просто по ходу діла відкриваються цікаві краєвиди.

Ледь не на краю міста, на березі струмка лежить старе кладовище, а на ньому – церква Святого Духа, еталон дерев’яного галицького храму.

Збудована у 1598 році, пізніше обзавелась дзвіницею, яку поставили впритул, із-за чого вони виглядають як єдине ціле. Чудово збережена, хотілось, аби її показували усім сучасним «реставраторам», які замість ґонту тулять блискучу бляху, а стіни обшивають дешевою вагонкою.

 З 2013 року – об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Нині це музей з вражаючим збереженим інтер’єром та іконостасом. Він навіть працював і я потрапив усередину, але фотографувати там не можна, тому вірте мені на слово. А от при відвідуванні дзвіниці за мною ніхто не наглядав.

Пустий дзвін.

Атмосферний старезний цвинтар навколо церкви:

Ідучи далі, до Аграрного коледжу, зайшов іще на один цвинтар. Часто для Галичини некрополі являють собою ще й об’єкт культурної спадщини зі старовинними склепами, каплицями і скульптурами.

«Розстріляний» пам’ятник стрільцям УГА.

З цього пагорба теж відкриваються види. Із-за дерев стирчить, схоже, піч-вапнярка.

Тридільний дерев’яний храм 1898 року у селі Потік. Знаходиться у аварійному стані, отже треба що? Правильно, кинути його напризволяще, а поруч звести безликий сарай під золотими куполами.

До коледжу я взагалі-то йшов, бо на його території позначена польська гімназія, пам’ятка архітектури 1912 року. Правда, опинившись на місці, був дуже здивований, бо знайшов там лише стандартну сіру шкільну коробку.

Але це точно вона. Он і табличка про охоронний статус є.

Від гімназії знову заглиблююсь у приватний сектор. Вузька звивиста дорога веде поміж двома пагорбами, на яких лежать 2 кладовища – християнське та іудейське.

Із «єврейського» пагорбу, який трохи вищий, відкривається вид на другу дерев’яну церкву у Рогатині – Святомиколаївську, 1729 року.

Церква зблизька:

Рогатинські дахи.

З пагорбу можна роздивитись тильну сторону костьолу Святого Миколая.

Залізниця і промзона.

Церква св. Юри на вул. Шевченка.

На цій же вулиці можна знайти іще одну гімназію – пам’ятку архітектури, нинішню школу №1. Я уже й не здивувався, коли побачив сіре й безлике незрозуміло що. Можливо, колись вона й була гарною, але зараз… Ви б бачили подив місцевих, коли я фотографував цей сарай.

Спеціально викладаю фото, щоб ви краще усвідомили, у якій бюрократичній дупі перебуває у нас ставлення до архітектурної спадщини. Наприклад, та ж церква у Потоці, згадана вище, не має охоронного статусу, то хай собі валиться.

Чому б не дати «пам’ятку архітектури» ось цій хаті через дорогу, наприклад? Куди цікавіше виглядає за гімназію.

Церква св. Юри зблизька.

Має дерев’яну дзвіничку. Обидві вони датовані кінцем 19 ст.

Як цей храм було видно з пагорбів, так і від нього можна побачити верхівки Миколаївської церкви.

І почалапали назад у центр.

Назад я все ж пішов пішки убік автостанції Галицькою вулицею, на якій збереглось декілька цікавих житлових будинків.

Музей Опілля – етнографічного регіону, до якого відноситься Рогатин.

Будинок товариства «Сокіл».