Чернівці

Костел Святого Архангела Михаїла. Тушка костелу була на реконструкції, то ось вам вершечок.

Старовинний будинок із деревами на балконі біля приміської автостанції.

Місто перетинає річка Прут, яка тут широчезна, бурхлива і мутна. На численних островах видні бетонні останки якихось споруд.

Ось така течія.

У Чернівцях з 1897 по 1967 роки був трамвай, на честь чого є пам’ятник.

Пробираюсь у напрямку університету. Греко-католицька церква Святого Антонія.

З причини незнання місцевості підійшов до університету ззаду, на вулицю Йосипа Главки. Але й тут є на що глянути – вона складається з будиночків-вілл приблизно 100-річної давнини.

Темні сили не дрімають.

Згаданий вище Йосип Главка був автором проекту резиденції буковинських митрополитів, яка нині є Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича. Так як я не Карлсон і не можу знімати з висоти, скористаюсь фотографією з uk.wikipedia.org, щоб, раптом хто не бачив, то зміг уявити в цілісному виді красу цієї грандіозної споруди.

І далі трошки моїх фоток.

А ще на території університету є доглянутий ботанічний сад, вбудована каплиця, не кажучи вже про всякі бібліотеки і інші студентські установи.

Залишається лише милуватись і дивуватись продуманості кожної деталі.

Трошки ближче до центру. Ресторан «Сорбонна».

Неодмінний атрибут культурного місця – цікаві масові заходи у вихідні. Музиканти на площі Філармонії.

Такі хатинки оточують площу.

У Чернівцях також є годний стріт-арт.

Театральна площа і власне театр.

Тутешні хатки.

Нажаль, облраду не вдалось сфотографувати з фасаду, із-за вузькості вулички, на якій вона знаходиться.

Гламурний Свято-Духівський Кафедральний собор.

Так як діло було в травні, в сквері поруч цвіло щось отаке.

Ієзуїтський костел Серця Ісуса. Ось тут я залип і відчув себе наче у якомусь Дрездені чи Кельні.

Свято-Петропавлівська церква.

Трапляються тут і цікаві неканонічні храми. Наприклад, дім молитви п’ятидесятників.

Південніше центру лежить Жовтневий парк, окрасою якого є каскад із трьох озер. Чим далі від цивілізації, тим більше вони захаращені й засмічені.

Зате ближче до центру – краса.

Свято-Покровський храм.

Свято-Введенський монастир. І перед цією красою я залип іще разок.

Миколаївська церква. Ця дерев’яна скромняга має вік 408 років.

Іще одна також Миколаївська церква.

Нарешті самісінький центр.

Ратуша ховається в зелені.

Пішохідна зона – вулиця Кобилянської.

Будинок-корабель, одна з перших кам’яних споруд Чернівців, яка вирізняється своєю незвичною форомю.

Церква Святої Параскеви.

Побачено ще далеко не все, але ноги вже бо-бо, та й над вуличками збираються сутінки.

Тож якраз час вертатись на вокзал. До нових зустрічей, прекрасне місто!