Найкраще місце на Землі

Колись дуже давно, ще століть за шість до нашої ери, невідомо як і звідки на цій землі сформувався перший народ; нечисленні згадки про нього є у записах грецьких та римських істориків. Невідомо, якою мовою вони говорили, звідки виникли і чим займались. Можливо, тому що цей народ не особливо жалував гостей, то приносячи їх в жертву своїй богині, то нанизуючи їхні голови на шести навколо своїх домівок. Потім вони так само безслідно розчинились в інших етносах, залишивши по собі на згадку лише величезні кам’яні ящики-могильники – дольмени.

Цей народ називався таврами. З часу їх зникнення пройшло майже 2 тисячоліття, а в Криму й досі все через сраку.

Посудіть самі. Один з найбільш унікальних за кількістю чудес природи куточок Землі. Тут вам і гори, і море з пляжами на будь-який смак; цілющі грязі і повітря, субтропічний південний берег і степові простори. До того ж, на відміну від більшості подібних курортів, тут практично немає небезпечних для життя тварин і рослин, як на суші, так і в морі.

І інша сторона. Протягом усієї своєї історії Крим був полем ледь не найкривавіших війн, битв, голодоморів і репресій. Кілька століть пройшли під змінним татарсько-турецьким володарюванням, під знаком ісламського фанатизму і невільничих ринків. Потім був перший прихід Росії, але до нього ще дійдемо.

Навіть якби не черговий припадок клептоманії нашого північного сусіда на початку року, я б усе одно звідти поїхав. Можливо, трохи пізніше, але напевно. За два з половиною роки я устиг об’їздити фактично весь півострів від Чорноморського до Керчі і від Севастополя до Армянська, і скрізь, за дуже незначними винятками, мені подобалось. Це дуже прекрасна земля, і тому вона тим більше контрастує з її нинішнім населенням.

Серпень 2013 року. МТС проводить на центральній площі Сімферополя великий халявний концерт на честь якоїсь своєї річниці, виступають Тартак і Mad Heads XL. На завершення свого виступу Сашко Положинський штовхає невеличку промову, закінчуючи чимось на зразок «хоч ми розмовляємо різними мовами, я вас розумію, і ви слова наших пісень знаєте, тож ми єдині…» Натовп задоволено гуде.

Не здивуюсь, якщо люди з цього ж самого натовпу так само задоволено гули через якісь півроку, коли комунальники знімали українські прапори на тій самій площі.

В основі цього навіть не проросійський шовінізм, щось інше. Здатність пристосування до халяви, будь то безкоштовний концерт чи російські пенсії. Зверхність у відношенні до інших (усі, хто там відпочивав, знайомі із знаменитим кримським сервісом). Якась іще озлобленість, більша, ніж будь-де, де я ще бував. Я так і не зрозумів їх до кінця, тому можу помилятись.

Врешті-решт, рік пройшов саме під знаком великоросійського фанатизму. Не думайте, читаючи чергові погані новини з Криму, що вони там змінились. По-перше, дуже багато неправди, по-друге, там реально багато кадрів готові жерти землю, аби тільки в Росії. Україна цю боротьбу програла (наших рідних дебілів, які безхребетно здали півострів, а ще всяко підштовхували його своїми радикальними діями, не забуваємо, але це тема для окремого висеру).

І радіючи в черговий раз новинам про затори на Керчинській переправі, або вимагаючи вимкнення електроенергії, не забувайте, що там досі чекають і вірять в повернення України ті, кого вона байдуже кинула з пустими руками проти озброєних до зубів зелених чоловічків і лояльних до них фанатиків.

Історія «ісконно русскаво» Криму вже дещо набридла, тому про неї коротко. Період 1783-1954 років зовсім не такий однозначний. Починаючи із «заснування» Сімферополя і Севастополя, яке взагалі-то було перейменуванням вже існуючих поселень, і закінчуючи славнозвісним Чорноморським флотом, корита якого сьогодні (як показує практика), як і 150 років назад годяться лише для затоплення на мілині і зашкодження ходу нормальних суден.

Коли читаєш історію російського Криму, все виходить якось всупереч здоровому глузду, а не завдяки. Будівництво міст і палаців силами окремих ентузіастів – Потьомкіна, Голіцина, Воронцова і т.п. Героїчна оборона під бездарним і безвідповідальним командуванням – героїчна числом безглуздих і неймовірно великих людських жертв. Тисячі й десятки тисяч навіки загублених унікальних життів на оборонах Севастополя, в темних коридорах Аджимушкайських каменоломень, які віддано висмоктували воду з вологої стелі, але так і не дочекались наказу відступати.

Нарешті неймовірний за масштабами терор червонозадих вилупків у 1920-ті роки (20 тис. закатованих в одному тільки Сімферополі). Здавалось би, після такого місцеві мали б ненавидіти Леніна і усе що з ним пов’язано, а не носитись з його ідолами, та ж ні.

Можливо, тому що більшість місцевих росіян з’явилась тут якраз після цих подій, зайнявши домівки розстріляних і замучених голодом. І ще раз, після Другої світової, заселившись замість засланих без права повернення.

Іще раз, шановна русня, перегляньте статистику по населенню Криму: кількісно росіяни переважили татар у 20-ті роки ХХ ст., перевалили за 50% - після 1944.

Не знаю, на скільки вистачить чергового пришестя шизофренічного й потворного русского міра, але чекати його кінця я не став – повернувся до розореної й скаліченої, але рідної землі, а там воно своє покаже. І ви там, по той бік «кордону», також не розслабляйтесь. У світі все дуже швидко змінюється, і історичне непорозуміння під назвою «російський Крим» рано чи пізно зникне. Бо ви не заслужили цього шматочка найкращої у світі землі.

І тоді, можливо, я повернусь.