От редакции. Публикуемый текст представляет собой отрывок большой аналитической записки, подготовленной для оценки результативности и обобщения опыта специальных пропагандистских мероприятий, проводившихся парторганами советской и афганской армий.

Убеждение и внушение

Основными сложившимися способами воздействия в спецпропаганде остаются убеждение и внушение.

Внушающее воздействие эффективно только когда группа предрасположена получить какое-то сообщение из уст конкретного человека или органа. Главное то, что коммуникатор (тот, кто передает информацию) должен считаться «своим» и авторитетным, его намерения в группе должны оцениваться как искренние и правдивые. В группе, подвергающейся воздействию, должен быть «лидер мнения», который бы не только разделял и поддерживал точку зрения коммуникатора, но своим авторитетом побуждал бы других поверить и согласиться с мнением коммуникатора.

Однако это — идеальные условия, и в практике спецпропаганды они — большая редкость.

Воздействие внушением предполагает некритическое восприятие информации. В первую очередь подобную характеристику имеют малограмотные и верующие люди, затем — неумудренная жизненным опытом молодежь. Сюда же относятся охваченные паникой, сильным волнением либо страхом.

Эффекту внушения могут способствовать стихийно сложившиеся или намеренно созданные спецпропагандой дефицит информации либо ее чрезвычайная противоречивость, а также психолого-ческая напряженность, например, в связи с большими потерями, окружением и т.п.

Высшего эффекта внушение достигает при сочетании экстремальных условий и авторитетного источника, способного эмоционально излагать содержание сообщения.

В большей степени, чем другие, внушающему воздействию подвержены так называемые конформистские личности* либо те, кто всегда ориентировался на мнение лидеров, не имея своего.

Из всех каналов, имеющихся в распоряжении спецпропаганды, лучшими для внушающего воздействия являются выступления авторитетных и эмоционально говорящих людей на митингах и в групповых беседах. На митинге в толпе возникает эффект «психологического заражения», который способствует консолидации людей вокруг какого-то положения, мнения и т.д.

Использование слухов

Другим эффективным каналом для передачи внушения являются слухи.

Существенным недостатком внушения является недолговечность эффекта. Нечто внушенное будет жить в сознании до тех пор. пока его не вытеснит более эмоциональный и авторитетный внушающий заряд.

При работе на направлении г. Хост спецпропаганде систематически приходилось сталкиваться с остаточными элементами наших же внушений, что всякий раз требовало распропагандирования наших же прежних внушений.

Убеждение, как и внушение, представляет собой воздействие коммуникатора на индивида или на объединения (вооруженные группы, племена и проч.) с целью изменить их взгляды, установки, интересы, идеи, а в конечном счете — поведение. Но на этом сходство двух способов воздействия и заканчивается.

Важнейшим условием для достижения эффекта убеждения является наличие у объекта развитого критического восприятия и логического мышления. Если для получения внушения объект должен слепо верить авторитету, а эмоциональность содержания служит фундаментом для образования веры в услышанное или прочитанное, то в убеждающем процессе опора только на эти факторы приведет к провалу.

Соответственно характеристике реципиента, подготовка к воздействию убеждением строится иначе, чем внушением. Убеждающее сообщение надо насытить сравнениями, сопоставлениями, аргументами, точками зрения как «за», так и «против».

В чистом виде убеждение, как и внушение, практически не применяется. Объясняется это психологическими характеристиками объектов воздействия. В настоящее время нет таких групп, которые бы абсолютно не воспринимали логику или сравнения, либо таких, что не реагировали бы на эмоциональность и авторитетность источника информации. Поэтому любое спецпропагандистское воздействие включает в себя элементы внушения и убеждения. Но в каждом конкретном случае меняется их пропорциональное соотношение в содержании сообщения.

Тем не менее каждый день на северные и восточные рубежи Украины прибывают новые российские подразделения, старые передислоцируются ближе к нашей границе.

Россияне собрали практически все боеспособные части, своих ВС, это ударная (!) группировка. Таковых оказалось немного - до 100 тысяч.

Отжать Юг и Восток - это взять несколько областных центров, плюс резервы и коммуникации. На город выходит не более 5-10 тысяч - это исчезающе мало.

Поэтому, их ставка - на масштабную спецоперацию по разложению нашей способности сопротив- ляться, которая включает:

- информационную пропаганду о якобы полном развале армии

- разогрев сепаратизма,

- подкуп должностных лиц,

- диверсии,

- организация массовых беспорядков,

- завоз казачков.

Каждый день СБУ берет их разведдиверсионные группы. План нашей обороны не великий секрет: маневренная оборона, с задачей прикрытия особо важных объектов и узлов коммуникации.

Жизненно важной задачей для нас является создание среды, в которой наши батальонные и бри-гадные тактические группы, которые уже в поле, станут акулами среди рыбешки. А этой рыбешкой должны стать все мы - т.е. вооруженный народ. Наша обязанность - помочь нашей армии.

Это ПРИНЦИПИАЛЬНЕЙШАЯ вещь:

- если мы создадим территориальную оборону, будем кусать их, как пчелы, то россияне завязнут, потеряют инициативу и эффективность. Тогда наши части смогут оперативно реагировать - бить им во фланги, окружать. Если народ отсидится, то, соответственно, наоборот, российские военные части при поддержке роя сепаратистов и завезенных казачков, будут  терзать наших беспрепят- ственно.

Такая оборона должна быть создана заранее или, по крайней, мере, в самое ближайшее время - расстояния таковы, что времени на раздумья не останется. Создается она все той же низовой самоорганизацией. Ее задачи:

- в бой с подразделениями противника и сепаратистов не вступать, бить по коммуникациям, отлавливать колонны побеззащитнее, одиночные машины и патрули противника.

Россияне должны под нашими ударами и укусами, распылить и без того свои немногочисленные силы. Мы должны заставить их отвлекать войска на охрану коммуникаций:  чем больше блок-постов, тем меньше войск наступает. А блок-пост - это, в свою очередь, очень удобный объект для нападения.

 Подчеркиваю: ВСЕ ЗАВИСИТ ОТ ВООРУЖЕННОГО НАРОДА.

В Украине самые большие в Европе склады стрелкового оружия и РПГ! (Финны в 1939 снайперскими винтовками и коктейлями молотова остановили сталинскую армию).

Организовав партизанщину (гранатометчики + стрелки для их защиты от пехоты), мы принципиально изменяем ситуацию на театре в нашу, украинскую пользу. Сил у них не хватает - весь их расчет - на наглость, внезапность, поддержку  местных предателей и на отказ от сопротивления украинских военных, как в Крыму.

По моим ожиданиям, вооруженное сопротивление захватчикам будет оказывать от трети до четверти наших военных.

В нашей воле: увеличить эту долю вдвое. Если армия увидит, что народ с ней - она будет воевать, даже, если не будет приказов из Киева. А то, что управление будет в той или иной степени, нынеш- ним правительством, потеряно, можете даже не сомневаться.

Посему, повторюсь и даже злоупотреблю заглавными:

- РЕШАЮЩИМ, исторически важным моментом является организация сопротивления российскому вторжению вооруженным народом, самоорганизацией.

В таком случае, мы не только отобьемся, но и вообще - имеем очень неплохие шансы на военную победу и длинные колонны пленных зеленых человечков.

Мы сделали это на Майданах в наших городах - теперь логика та же. Сделаем еще раз.

Но, если этого не сделать - потеряем все.

Особое внимание  Одесскому направлению: порт, база ВМСУ и прямая дорога на Киев, кроме того, автоматом отсекается Херсон и Николаев. Кроме того, будет создана угроза Киеву с Черниговского направления, ну и - Харьков, Луганск, Полтава, Донецк - с угрозой выхода на Днепровский узел.

Если не будет массового вооруженного сопротивления - армия одна не справится и про неза- висимую  Украину можно забыть. Если будет - пойдет настоящая западная помощь.

Мы сейчас в вилке решений, направление ее развития определится в ближайшие несколько дней.

Угроза вторжения растет с каждым днем. Россияне не могут допустить дальнейшей интеграции Украины в ЕС/НАТО, выборов нового президента.

Но мы более чем способны не только отразить нападение, но и нанести противнику военное поражение, отстоять Украину, создать благоприятные условия для изменения ситуации в Крыму.

Сейчас, все, абсолютно все зависит от народа, от низовой самоорганизации и решимости жечь землю под ногами оккупантов.

P.S. Что делать нашим военным в Крыму?..

Отвечаю:

- отправлять семьи на материк, выходить с вооружением и техникой из ППД и брать под охрану и оборону места проживания крымских татар.

Помогать этому коренному и очень дружественному, нашему, народу создавать свои органы власти и силовые структуры.

И напомню историю: те, кто не пошел воевать в 1918-20 с большевиками, потом этими же большевиками вместе с детьми были расстреляны , вывезены в Сибирь и вымерли от Голодомора.

(c) А. Арестович

"Із 15 липня в Україні розпочалася вступна кампанія. В перші дні в чергах до вузів вишикувалися сотні, а в деяких тисячі абітурієнтів. Вистоювали по кілька днів під університетами, щоб здати документи. 

Представники антиукраїнської псевдоеліти разом із проституйованими "громадськими діячами" та іншими сумнівними персонажами наввипередки почали завіряти всіх у своєму послідовному антифашизмі, маскуючи під це словоблуддя свою українофобську сутність. Відтепер для них будь-яка послідовна українська позиція - фашизм. Тактика українофобів: до українців за визначенням ставитися вороже і з підозрою.  Українець, який просто говорить, що він українець і при цьому в кожному реченні не виправдовується і не відмежовується від ксенофобії і провокацій - це вже майже довершений фашист.   Українець, який є патріотом і відверто це декларує - це, з точки зору українофобів, стовідсотковий фашист. І вбити його - це не тільки не протизаконно і аморально, навпаки - це правильно і "по заслугах", бо "фашистів" можна вбивати просто так, лише за те, що вони "фашисти". Посилаючись при цьому на якусь блювотину на кшталт "духу Нюрнбергського процесу". Українофоби всіх мастей вигадали виправдання для своїх безчинств проти нас, яке називається "антифашизм". Повноцінний, здоровий і патріотичний українець у своїй національній державі - це фашизм. Затурканий, отруєний антинаціональною пропагандою і наркотиками, бидлуватий малорос у жалюгідній комуно-ліберальній республіці - це антифашизм. Українець, який захищає свою особисту і національну честь - це фашист. Той, хто саджає українських патріотів за грати і вбиває їх - антифашист. Той, хто осмілиться виступити проти тотальної антиукраїнської істерії та вкаже на неукраїнську сутність пануючої псевдоеліти - фашист. Той, хто грабує Україну і вважає українців за мовчазних рабів, які мусять на нього пахати - антифашист. І так далі.  "Антифашизмом" українофоби готові виправдовувати свої найтяжчі та найогидніші злочини, доповнюючи історичну галерею таких визначних антифашистів, як Каганович, Ленін, Троцький-Бронштейн, Сталін, Постишев, Єжов, Муравйов та багато інших.  Наша відповідь українофобам адекватна: кожен, хто усно або у друці заявляє, що він є "антифашистом" - автоматично солідаризується із тими, хто під цим жупелом нищив і продовжує нищити українську націю. Антифашист означає українофоб, і крапка. І нехай над цим особливо замислиться українофільсвуюча лібералізована публіка, яка полюбляє виступати проти "фашизму", при цьому декларуючи свою ніби-то "проукраїнську" позицію. Коли розпочався відвертий антиукраїнський наступ під маркою "антифашизму", далі намагатися всидіти на двох стільцях неможливо. В Україні сьогодні є два табори - українці, яких антиукраїнська наволоч записала у "фашисти", і ця сама наволоч, яка оголосила себе "антифашистами".   Отже, українці мають викрити цю огидну маніпуляцію українофобів і повністю нівелювати "антифашистський аргумент", прирівнявши кожного "антифашиста" до ворога України. І нехай тоді виправдовуються вони.

• Іллєнко правий: 70%, 28 голосов
• Іллєнко не правий: 30%, 12 голосов

• Так, не проти: 84%, 27 голосов
• Ні, не проти: 16%, 5 голосов

• На перемогу грузинських військ: 4%, 1 голос
• На невтручання російськиз військ: 8%, 2 голоса
• На допомогу американських військ: 13%, 3 голоса
• На вхід військ ООН (багатонаціональних): 13%, 3 голоса
• Справа не в Осетії, а в представленні Росії як агресора: 38%, 9 голосов
• Перепив чачі: 21%, 5 голосов
• інше: 4%, 1 голос

• Так, нам потрібен такий лідер: 56%, 18 голосов
• Ні, нам потрібна справжня демократія: 22%, 7 голосов
• Я за анархію: 22%, 7 голосов

"Ретроспективність – означає повну зверненість у минуле. Минуле є не просто вектором сучасного українського націоналізму, воно є, за великим рахунком, єдиним полем його реальної зацікавленості. Це виявляється, приміром, у тому, що акції українських націоналістів майже завжди проводяться з приводу історичних дат, а реальна діяльність багатьох націоналістичних організацій часто обмежується історичними дослідженнями. Часто намагання актуалізувати в свідомості ретронаціоналістів проблеми сучасності викликають навіть роздратованість, адже відривають від цікавої справи копирсання в історичному минулому. Не треба плутати це з традиціоналізмом, який є однією з основ правої ідеології. Традиціоналізм передбачає пошанування та тяглість Традиції і творення нових форм життя, які були б продовженням Традиції за своїм духом, а не буквою.

Ретронаціоналізм же абсолютизує букву, в той самий час за жонглюванням цитатами з канонізованих текстів, фетишизацією символіки та поклонінням сакралізованим особам втрачається справжній дух націоналізму, внутрішня суть замінюється абсолютизацією зовнішніх атрибутів. Причому дуже важливо зауважити: майже завжди український націоналізм минулого трактується вкрай тенденційно, деякі сучасні „націоналісти” з усіх сил хочуть, приміром, подати Сціборського чи Донцова ледь не демократами і борцями за „загальнолюдські цінності”.

Мова ні в якому разі не йде про те, що треба відкинути минуле. Навпаки! Згадаймо українських націоналістів 20-50-х рр. ХХ ст., від яких сучасні націоналісти перейняли абсолютно всю формальну оболонку (назви, символіку, пісні та ін.), тільки не ідеологічну суть. Чи відкидали УВО або ОУН історичне минуле? Ні! Але при цьому вони не стали один в один мавпувати своїх попередників, вони змогли на основі історичної традиції витворити щось абсолютно нове. Вони перейняли головне – дух предків і тяглість Традиції, але на основі цього витворили нову ідеологію, методи, організацію та ін. А ми ж все ще живемо на спадщину, залишену нам попередниками з ОУН, не бажаючи творити своє власне багатство, яке ми передаватимемо вже своїм наступникам.      

Вторинність – означає несамодостатність, внутрішню залежність і спрямованість на який-небудь зовнішній об’єкт. Тобто, позиція сучасних українських націоналістів дуже часто (якщо не завжди) формувалася не за якоюсь власною внутрішньою логікою, а лише на основі простого антагонізму по відношенню до зовнішнього об’єкту. Якщо Росія проти НАТО – то ми маємо бути обома руками за! Якщо в СРСР була планово-адміністративна економіка, то у нас має бути абсолютно вільний ринок і то якнайскоріше! Справа тут навіть не так у суті самих питань, як у самій їх постановці та способі мислення, який не є самодостатнім і будується за принципом відруховості – аби як, але не так!

Травматичний досвід співжиття з Росією викликав появу комплексу, який знаходить своє вираження саме у такій вторинності дій і бажанні втечі куди завгодно, аби тільки подалі від демонічного архетипу Москви як уособлення „метафізичного зла” – центрального елементу ретронаціоналізму. Така залізна прив’язаність призводить до того, що український націоналізм фактично стає дзеркальним відображення націоналізму російського, з точністю до навпаки копіюючи всі його рухи. Без знищення цієї прив’язки ми приречені вічно танцювати цей божевільний танок і годі навіть мріяти про якусь самодостатність.

Ліберальність – означає зануреність українського правого руху у ліберальний дискурс і цілковиту маргінальність в його рамках. Український ретронаціоналізм виявився неспроможним витворити за роки незалежності свій власний і самодостатній суспільно-політичний дискурс, ставши, за великим рахунком, лібералізмом з сильно вираженими українськими етнокультурними та лінгвістичними акцентами. Ліберальність є чи не найнебезпечнішою хворобою українського націоналізму, що перетворює його на малоцікаву і аморфну „націонал-демократію”, виражену в лібералізованих етнографічних гуртках.

В цьому контексті вкрай важливо зазначити, що саме слово „лібералізм” націоналістами загалом помірковано критикується, але при цьому йому надається неадекватний зміст. Під „ліберальністю” в таких випадках розуміється пасивність, нерішучість, зрадливість, непослідовність, тобто коли націоналістичний публіцист критикує лібералів, то він критикує їх нерішучість у досягненні цілей, але аж ніяк не самі цілі. З цього випливає, що націоналіст і ліберал (з точки зору деяких „націоналістів) мають по суті спільні цілі, тільки націоналіст є більш рішучим і послідовним у їх досягненні. Тобто виходить приблизно так: ліберали обіцяють вступити в НАТО і ЄС, але ніяк не можуть, бо вони нерішучі, прийдуть націоналісти і рішучим чином це зроблять, ліберали хочуть створити абсолютно вільний ринок, але не можуть, прийдуть націоналісти – зроблять, і от тоді буде Українська держава! І цей дегенеративний абсурд є загальним місцем в „націоналістичній” публіцистиці!

Як це не прикро, але самі „націоналісти” позиціонують себе як „рішучих лібералів” і „правильних, послідовних помаранчевих”, тобто критикують помаранчевих не за їх основоположні принципи, а лише за нерішучість у досягненні цілей, „які є для всіх спільними”! Таке „позиціонування”, крім завчасної згоди на маргіналізацію, ще й грає на руку різного роду комуністам і прогресивним соціалістам, які в своїй пропаганді малюють українських націоналістів як найзапекліших борців за вступ до НАТО і „західний спосіб життя”, такий собі „передовий загін лібералізму і американізму в Україні”. 

Пасивність – виявляється в усьому, починаючи від ідеологічних установок і закінчуючи конкретними методами боротьби. Дотепи про „революційних продавців книжок” (вигадані і поширювані, до речі, самими українськими націоналістами) вже стали хрестоматійними. Але вся іронія в тому, що в тих книжках якраз пишеться про активні методи боротьби, агресивність і чин заради чину. 

Ілюзорність – означає безоглядну та наївну віру в те, що як тільки вдасться донести до „широких зденаціоналізованих мас” якесь майже сакральне знання (яке знову ж таки, майже завжди стосується інтерпретації історичних подій минулого), то це автоматично призведе до їх (мас) прозріння та навернення до українського націоналізму. А ситуація, коли це “сакральне” знання не призводить до очікуваного ефекту, викликає в українського націоналіста болюче  нерозуміння і розгубленість.   

Культурництво – зведення усього спектру проблем, які потребують вирішення в українському соціумі, до так званих „гуманітарних” питань, і розуміння національної культури як примітивної шароварщини та колхозної творчої самодіяльності."

• Погоджуюсь: 74%, 23 голоса
• Не погоджуюсь: 26%, 8 голосов

Юрій Липа

Тризуб

Знак цей рунічний завис над народом міцним, важкостопим,

Всупереч Азії жаху і всупереч зручній Европі.

Горнами чорними воль розпаляється знак цей,

І все страшніший, величний, огненний, палючий

Сходить над краєм, як дивна планета. Навкруг

Юрби сусідів дрижать. Найстрашніше для них: чи він

                                                                                стопить,

Чи перетопить в землі цій руду на металь?

І от поволі зростають міста, як хотіння, як гордість,

Поволі тужавіють села, з містами поєднані міццю,

Тяжке багатство і послух вбирають цей край.

Ось він зіпнявся у ритмі. Ось йдуть, і я чую їх кроки.

Юрій Липа                        

 "Суд Сірка"

Гудуть літаври, тнуть пищалки, сурми грають

В степу широкому, розлігся голос війська -

То там Сірко-кошовий з славним товариством,

Веде звитяжну Січ із Кримського походу.

Вертається не сам - з ним тисячі втікають

З полону злого визволених бранців -

Лицарського меча найбільша нагорода.

Та на Савур-могилі вождь спинив коня:

- Земля козацька дужа мусить бути,

І не інакше - слово наше й предків,

Кого ж провадимо тепер на Україну?

Душа козача в них, чи може бісурменська?

Брат ворога - не брат є козакові.

Спитайтесь: хто не наш, таких пустіть до Криму.

І видно у степу, як стали завертати

Одна по одній гарби в бік Гнилого Моря,

Верталась спішно міць до ворогів велика,-

І застогнав Сірко, недовірків злічивши,

У груди вдаривсь, помолився ревне,

І рік: - Скарать на горло їх. Лишень дітей щадіть,

Бо неповинні очі дитячі за гріх.-

Наказ упав. Дві сотні скачуть степом.

Ось їх не видно. Пил. І в пилі - блиск шабель.

Ось сталась смерть. До стіп Вождя вернулись.

А він мовчав, камінний, в землю кінь уріс...

Хто ж дітьми сироти забитих назове?

Спитав Вождя отець духовний смутно.

- Сірко вказав на прапор Михаїла

І степ лункий у гомоні комоннім.

"Раздел: Продажи: розничная торговля
Прямой работодатель : Барская усадьба Лопера
Город: Москва
Пол: Не имеет значения
Возраст: от 15 до 60
Образование: Не имеет значения
Занятость: Любая
10000 $
в месяц 

Требования:

Приглашаются на работу во вновь открывающуюся барскую усадьбу в Тульской губернии крепостные крестьяне. Предпочтение крестьянским семьям с двумя - тремя детьми. Требования: крепкое здоровье, выносливость, трудолюбие, покладистость, умение пользоваться граблями, косами, вилами, лопатами и другими сельскохозяйственными предметами, понимание технологии доения коров, коз, выращивания птицы и свиней, опыт организации и ведения конюшни, псарни и овчарни, навыки обработки барской земли и уборки барского дома. Молодым крестьянкам требуется умение варить кофий в постель и взбивать перины.
Обязанности:

жизнь по крестьянскому укладу и понятиям, услужение барину, отработка барщины, для молодых крестьянок половой оброк. Внешний вид забитый, слегка придурковатый, но опрятный, обязательно славянская внешность (мужикам иметь бороду) Обязательное требование умение громко и красиво кричать фразу Ба-а-а-а-а-арин прие-е-е-е-е-е-ха-а-а-а-ал! Дополнительные требования знание иностранных языков исключено, знание русского мата обязательно, желательно умение удить рыбу, стрелять белку в глаз, подковать лошадь, вырезать наличники, орать народные песни, стучать ложками и играть на балалайке. Религия православие!
Условия:

Соцпакет: бесплатная медицинская помощь, проведение семейных и религиозных празднеств за счет барина. Условия проживания отдельно стоящие крестьянские избы-мазанки без удобств, но с русскими печками и колодцами. График работы пожизненно (есть свое кладбище) Испытательный срок 3 года. Спецодежда сарафаны, лапти, портки и рубахи. По выходным - обязательная порка на конюшне! "