Агонія паразитичної системи. Вища освіта.

http://sd.org.ua/news.php?id=18534

"Із 15 липня в Україні розпочалася вступна кампанія. В перші дні в чергах до вузів вишикувалися сотні, а в деяких тисячі абітурієнтів. Вистоювали по кілька днів під університетами, щоб здати документи. 

16 липня по обіді в Полтаві найбільша черга біля Української медичної стоматологічної академії. У списку 586 вступників. Стоять на порозі, сидять на східцях, бордюрах, розстелили на газонах покривала.  — Учора вигнали нас із корпусу на сонце, щоб не видно було їхніх махінацій, — каже Ольга Володимирівна, жінка років 40 у діловому синьому костюмі. — Крім нашої черги, в них ще є своя, платна. Через чорний хід заводять. Не хочеш жаритися на сонці — давай купюрку з Лесею.  У дівчини пішла носом кров. Їй уступають місце під деревом у затінку. Мати шукає пігулки.  — Учора мордобой був. Комісія мала працювати до семи вечора. А медсестра сказала: ”Мене жде Андрюша” і пішла о 17.00. Комісія за нею. Батьки чуть не порозривали одне одного, — розказує жінка у ситцевому сарафані.  За день до початку вступної кампанії в академії підвищили вартість навчання з 14 тис. грн за рік до 18 тис.  — Заводять нас в окрему кімнату, — пошепки розповідає 17-річна Марина. Вона тільки вийшла з приймальної комісії. — Забирають мобілки, сумки. Дають листки, ручки й заставляють писати, де працюють батьки, скільки заробляють, який у них підробіток, чи є солідні родичі, чого вибрали професію медика.  До львівських вузів вишикувалися по тисячі абітурієнтів.  — Ура! Не віриться, що завтра я сюди не піду. Два дні жила у ”політехніці”. Вчора не лягала спати. Викликала таксі й о другій ночі вже була під універом, — розказує 17-річна львів’янка Ірина Ворок у суботу зранку біля головного корпусу Національного університету ”Львівська Політехніка”.  17-річна Наталя з міста Стрий на Львівщині заснула за партою під аудиторією. Каже, прокинулася о четвертій ранку:  — Доки доїхала, у черзі 214-та. Вчора від четвертої ранку до восьмої вечора нічого не їла. Випила 2 літри мінералки.  Львів’янка Мар’яна Пахолок, 17 років, вступає на факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Документи подавала на вул. Драгоманова, 50.  — У перший день тут було шоу, — розповідає. — Зранку склали список абітурієнтів. З аудиторії вийшов голова приймальної комісії, вихватив його і порвав. До нього почали підходити батьки. Домовлялися за гроші пройти без черги. Документи їхніх дітей він носив під сорочкою. Батьки пропихали своїх чад у кабінети. Один відтягнув дівчину за волосся й у двері проштовхнув свою доцю. Інший татусь, щоб розігнати чергу, почав лити на дітей холодну воду. Намочив папки з документами. Раптом на коридорі ми побачили жінку, яка тримала косу. Напевно, хотіла когось налякати.  — Отойдите от дверей, дайте людям выйти! — кричить у гучномовець чоловік із приймальної комісії столичного Політехнічного університету. Він стоїть на столі, яким перегородили вхід на факультет прикладної математики. На порозі близько сотні абітурієнтів із батьками. До приміщення їх не пускають. Температура плюс 37 градусів. У кожного в руках пляшка води.  — Ми вчора подавали документи ще й у педагогічний інститут Грінченка. Там усе організовано. Ми були 386-ті, але встигли пройти. За день прийняли 500 осіб, — каже Леся Кузьма, 44 роки, зі Львова.  Навпроти 18-й корпус — факультет інформатики. Там людей більше.  — Приходько Юлія, — чоловік у гучномовець оголошує список абітурієнтів, які можуть здати документи наступного дня. Всі оглядаються, ніхто не обзивається. — Якщо немає, я викреслюю. Будуть заново записуватися, — попереджає член приймальної комісії.  На сходах батьки складають новий список. Записують 322-го. Кажуть, що в понеділок пройде лише 30 осіб.  Трохи поодаль сидить 50-річна жінка з торбинкою в руках. Називається Наталією Григорівною. Виглядає змореною. Говорить тихо. Розповідає, що приїхала з дочкою Лесею з міста Конотоп, у столиці ночувати ніде:  — Ми були 37-мі. Ніби встигаємо пройти. Інакше доведеться в понеділок їхати знову. Зняти квартиру нам дорого. У гуртожитку 50 гривень з абітурієнта і 100 гривень із мами. Таких грошей у мене немає.  Повз корпуси ходять троє дівчат. Агітують здавати документи на хіміко-технологічний.  — Сьогодні все цивільненько. А вчора у 18-му корпусі була така давка, що натовпом винесли вхідні двері, — говорить студентка 20-річна Ніка, яка допомагає в приймальній комісії.  У суботу приймальна комісія працює до обіду. О 13.00 троє міліціонерів відпихають натовп від дверей корпусу. Замикають їх.  — Нічого доця, не переживай. Тепер у нас є номер цієї тьоті. Подзвонимо їй, у понеділок, єслі все получиться, підемо без черги, — заспокоює дочку 40-річна жінка.  У кіоску на території КПІ полиці в холодильнику порожні. Із води — лише солодка."